Читати книгу - "Точка Обману"

Зависнувши на спині тонучого батискафа, Толланд повернув ручку клапана. Шланг одразу ж напружився і став як залізний; Толланд почув, як у кабіну з величезною силою хлинуло стиснене повітря.

А у «Тритоні» Рейчел відчула, як раптом гострий біль пронизав їй голову. Вона хотіла закричати, але повітря увірвалося в її легені з такою силою, що їй здалося, наче вони ось-ось луснуть. їй здалося, що очі втискаються глибоко в череп. Оглушливий гуркіт ударив по її барабанних перетинках, і вона мало не знепритомніла. Рейчел інстинктивно заплющила очі, міцно зімкнувши повіки, і руками затиснула вуха. Але біль посилювався.

Раптом вона почула перед собою гепання. Вона на мить розплющила очі — якраз щоб побачити у темній воді розпливчастий силует Майкла Толланда. Він притиснувся обличчям до скла. І жестами закликав її щось робити.

Але що?

Рейчел ледь бачила його у темряві. Її зір затьмарився, бо очні яблука деформувалися від високого тиску. Але навіть у такому стані вона угледіла, що батискаф занурився у воду далі, ніж сягали промені підводних ліхтарів «Гої». Навколо було лише суцільне чорне провалля.

Толланд прилип до вікна «Тритона» і все гупав і гупав. Його легені боліли, благаючи повітря, і він знав, що за кілька секунд йому доведеться повертатися на поверхню за новим ковтком повітря.

«Штовхни скло!» — намагався він підказати їй. Толланд чув, як стиснуте повітря виходить бульбашками з кабіни. Отже, десь відійшло ущільнення. Він помацав руками край, сподіваючись знайти це місце. Але нічого не знайшов.

Кисень у легенях скінчився, поле його зору різко звузилося, і Толланд востаннє вдарив рукою по склу. Він більше не бачив Рейчел, бо було надто темно. У відчаї він прокричав, випускаючи залишки повітря зі своїх легенів:

Рейчел!.. Штовхни... скло!

Але замість крику вийшло приглушене булькотіння.

129

А у кабіні «Тритона» Рейчел здалося, що її голову затиснули в якомусь середньовічному знарядді тортур. Скоцюрбившись біля сидіння, вона відчула, як на неї звідусіль насувається смерть. А у воді перед напівкруглим скляним куполом уже нікого не було. Тільки темрява. Гупання припинилося.

Толланд полишив її.

Сичання стисненого повітря, що надходило з отвору над головою, нагадало Рейчел оглушливе ревіння катабатичного вітру на льодовику Мілна. На підлозі вже набралося води з фут завглибшки. Випустіть мене звідси! Тисячі різних думок та спогадів понеслися крізь її свідомість спалахами блакитного світла.

Раптом батискаф нахилився у темній воді, і Рейчел захиталася. Перечепившись через сидіння, вона впала уперед і сильно вдарилася об напівкругле скло. Різкий біль пронизав її плече. Коли вона вдарилася об купол, у неї з’явилося несподіване відчуття раптового зниження тиску довкола. Тиск на її вушні перетинки істотно зменшився, і вона навіть почула булькотіння повітря, що виходило з «Тритона».

Не минуло й секунди, як Рейчел здогадалася, що трапилося. Кола вона впала на скло, то якимось чином зсунула його вперед і частина повітря вийшла крізь послаблене ущільнення. Тепер ясно — скляний купол зсунувся з місця! Раптом Рейчел здогадалася, що хотів зробити Толланд, нагнітаючи тиск у кабіні.

Він намагається витиснути скло!

А вгорі балон продовжував напомповувати стиснене повітря. І Рейчел відчула, як тиск знову посилився. Цього разу вона була майже рада цьому, хоча відчула, як задушлива хватка знову штовхає її до межі непритомності. Насилу підвівшись, Рейчел натиснула на скло. Але цього разу булькання не почулося. Скло не піддалося.

Вона знову кинулася всією вагою свого тіла на акриловий купол. І знову безрезультатно. Кульова рана на її руці розболілася, і вона поглянула на неї. Кров уже встигла засохнути. Вона хотіла спробувати ще раз, але не встигла. Раптом пошкоджений батискаф почав перекидатися — догори носом. Його важкий моторний відсік переважив баластні баки, і «Тритон» почав тонути.

Рейчел відлетіла і вдарилася спиною об задню стінку кабіни. Наполовину покрита водою, що просочилася в кабіну, вона лежала і дивилася на скляний купол, що нависав над нею, наче величезний прозорий люк. За склом була ніч... і тисячі тонн океанської води, що тиснули на нього.

Зусиллям волі Рейчел спробувала змусити себе підвестися, але тіло було важке й заціпеніле. І знову в її пам’яті зринули неприємні картини, коли вона борсалася у цупких пазурах крижаної води в замерзлій річці.

— Не здавайся, Рейчел! — кричала матір, простягаючи руку, щоб витягнути доньку з води. — Хапайся!

Рейчел заплющила очі. Я тону. Ковзани враз здалися свинцевими і тягнули її на дно. Вона бачила, як мати лежить на кризі, розкинувши руки для зменшення власного тиску на кригу, і намагається до неї дотягнутися.

— Рухай ногами, Рейчел, штовхайся!

І Рейчел щосили відштовхнулася ногами. Її тіло трохи піднялося угору в крижаній ополонці. З’явилася іскорка надії. І цієї миті матері вдалося схопити її.

— Є! — скрикнула матір. — Допоможи мені витягнути тебе! Штовхайся ногами!

Матір тягнула її догори, а Рейчел, зібравши докупи останні сили, відштовхнулася ногами, на яких висіли важучі ковзани. І матір вихопила її зі смертельних обіймів крижаної води. А потім, витягнувши промоклу дочку по льоду аж на засніжений берег річки, знесилено упала і розридалася.

Рейчел, відчуваючи, як стає дедалі задушливіше, розплющила очі і побачила навколо себе темряву. Вона почула, як матір шепоче їй з того світу, і голос її звучав чітко і ясно в тісному просторі потопаючого «Тритона».

Штовхайся ногами.

Рейчел поглянула на купол угорі. Зібравши залишки сил та рішучості, вона влаштувалася на сидінні, яке зараз набуло майже горизонтального положення. Лежачи на спині, Рейчел зігнула коліна, підтягнула ноги скільки змогла, націлила і щосили випрямила вгору. З несамовитим криком відчаю і напруження вона вдарила ногами в центр купола. Нестерпний біль гострим лезом штрикнув її в литки і віддався аж у мозку, від чого вона мало не знепритомніла. Раптом у її вухах загуркотіло, і вона відчула, як тиск у кабіні зі свистом вирівнявся. Ущільнення з лівого боку купола зрушило з місця, і величезна скляна бульбашка частково змістилася і прочинилася, як двері.

У кабіну хлинув стрімкий потік води і кинув Рейчел до задньої стінки. Океан увірвався всередину, завирував під її спиною, підняв Рейчел і закрутив, як шкарпетку в пральній машині. Вона сліпо намагалася намацати за що вхопитися, але надто вже швидко її обертало в усі боки. Коли кабіна заповнилася водою, Рейчел відчула, як батискаф почав вільне падіння на дно. Потік води вдарив її об скло угорі й притиснув до нього. Довкруж вибухнула хмара бульбашок, і Рейчел знову потягнуло — тепер ліворуч і вгору. Вона