– подивимось, хане мій, що вона говорила: «Померти мені заради твоїх вуст, сину! померти мені заради твого язика, сину! Твоя чорна гора, що лежала навпроти (нас) і обвалилася; (знову) піднялася вона нарешті! Твоя багатоводна прекрасна ріка висохла; (знову) задзюрчала вона нарешті! Твоє міцне дерево, галуззя твоєї шелюги, що висохло; знову розквітло й зазеленіло воно нарешті! Коли ти підеш по слідах решти беків-огузів, піди, сину; коли прийдеш до того джигіта, зійди зі свого світло-сивого коня на землю; коли з'єднаються (ваші) руки, ти привітай того джигіта, поцілуй його руку, обніми його за шию, скажи: брате, вершино моєї чорної гори! Чого ти стоїш, сину? іди!» Юнак почав говорити своїй матері – подивимось, що він говорив: «Хай засохнуть твої вуста, мамо! хай згниє твій язик, мамо! Я і не турбувався про те, чи є у мене брат; не проживу я серед огузів без брата! Право матері – право бога; я б схопив свій чорний булатний меч, відрубав би, не давши тобі спам'ятатися, твою прекрасну голову, пролив би на землю твою яскраво-червону кров, мати, жорстока мати!» Його батько говорить: «Це – брехлива звістка, сину; твій старший брат не такий, щоб йому утекти і піти; він – муж. На змушуй плакати мене, твого сивобородого батька; не змушуй стогнати свою стару матір». Тут юнак почав говорить: «Коли триста шістдесят шість витязів поїдуть на полювання, почнуть шумно переслідувати поранену дичину, джигіти, у кого є брати, піднімуться, встануть; бідний джигіте, у кого немає брата, якщо до його потилиці доторкнеться кулак, буде з плачем дивитися на (всі) чотири сторони, буде проливати гіркі сльози зі світлих очей. До побачення зі своїм світлооким сином залишайся щасливо, бек-батько, государине-матінко!» – «Це – брехлива звістка, не йди, сину!» – сказали батько і мати. Юнак говорить: «Не збивайте мене з мого шляху; поки не піду до фортеці, де у полоні мій старший брат, поки не дізнаюся, чи помер, чи живий мій старший брат, поки я, якщо він помер, не помщуся за його кров, я не повернуся до народу решти огузів». Батько, мати разом заплакали, послали людину до Казана: «Юнак згадав свого брата, хоче йти, яку ти нам даси настанову?» – запитали вони. Казан говорить: «Надіньте йому на ноги кінські пута». У юнака була наречена; влаштували пишне весілля, (скликали) зібрання, убили кращих коней-жеребців, верблюдів, баранів, помістили юнака у весільне шатро; разом з дівицею вони обидва піднялися на одне ложе; юнак оголив меч, кинув його між собою і дівицею. Дівиця говорить: «Прибери свій меч, джигіт; він не дасть задовольнити бажання; загорнемося (у ковдру), муже (мій)!» Юнак говорить: «Слухай, дочко негідного! Хай порубає мене мій меч, хай проб'є мене моя стріла, хай не народиться у мене син, якщо народиться, хай не проживе і десяти років, якщо я, поки не побачу лице свого старшого брата, а якщо він помер, поки не помщуся за його кров, увійду в це весільне шатро». Він встав, вивів з табуна швидкого коня, осідлав (його), надів броню, прив'язав собі лати до своїх колін і ліктів, говорить: «Діво, чекай мене один рік; якщо не прийду через рік – чекай два роки; якщо не прийду через два роки – чекай три роки; якщо не прийду, тоді будеш знати, що я помер; заколи мого коня-жеребця, влаштуй по мені поминки; якщо твоє око на кому зупиниться, твоє серце кого полюбить, виходь за нього». Тут дівиця заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Джигіте мій, я буду чекати тебе рік; не прийдеш через рік – буду чекати два роки, не прийдеш через два роки – буду чекати три, чотири роки; не прийдеш через чотири роки – буду чекати п'ять років, шість років; поставлю шатро там, де розділяються шляхи, буду запитувати вісті у того, хто приходить, хто йде; хто принесе добру звістку – тому дам коня, одяг, одягну на нього каптан; хто принесе злу звістку – тому відрубаю голову; не дам сісти на себе і комару-самцю. Муже, що не задовольнив бажання, тепер іди, джигіте мій!» Юнак говорить: «Слухай, дочко негідного, я поклявся головою свого старшого брата, що повернення мені немає». Дівиця говорить: «Нехай називають мене нареченою з нещасливою долею, та безсоромною хай не називають; скажу моєму свекору, моїй свекрусі». Дівиця говорить: «Свекоре-отче, що мені кращий від батька! свекрухо-матінко, що мені краща від матері! Верблюд-самець твоїх рядів злякався, йде: погоничі верблюдів, перехопили йому шлях, не можуть його повернути! Твій богатирський жеребець злякався, йде; табунники перехопили йому шлях, не можуть його повернути! Барани твоїх стад злякалися, йдуть; пастухи перехопили їм шлях, не можуть повернути! Твій світлоокий син згадав свого брата, йде; твоя білолиця невістка не може його повернути, щоб ви це знали!» Батько, мати зітхнули, встали зі своїх місць: «Сине, не йди», – сказали вони. Вони побачили, що засоби вичерпані: «Ніяк не можу не піти до тієї фортеці, де у полоні мій старший брат», – сказав він. «Іди, сину, хай буде щасливим твій жереб, – сказали йому батько і мати, – живим-здоровим, як ти відбуваєш, дай боже повернутися».
Він поцілував руку свого батька і своєї матері, скочив на свого богатирського коня. Настала ніч, він вирушив; три доби він ішов уночі і вдень, пройшов через край долини Шам, прийшов до тієї загороди, де був у полоні його брат, побачив, що табунники-ґяури пасуть коней. Він оголив меч, убив шість ґяурів, ударив у барабан, налякав коней, забрав їх (з собою), загнав у ту загороду. Настала ніч: темними очима джигіта, який три доби йшов удень і вночі, заволодів сон; він прив'язав повід свого коня до свого пояса, ліг, заснув. Між тим (там) був вивідувач ґяурів; він прийшов, говорить тагавору: «Від огузів прийшов удатний джигіт, перебив табунників, налякав коней, забрав їх (з собою), загнав у загороду». Тагавор говорить: «Виберіть шістдесят озброєних людей, нехай вони схоплять і приведуть (його)». Вибрали шістдесят озброєних людей; несподівано шістдесят ґяурів у залізних латах прийшли на юнака. Броня (пізнається) під ударами меча, кінь – по тому, як він виносить (з бою вершника); джигіт, хане мій, їздив на жеребці; вухо коня чутливе, він напнув повід, розбудив юнака. Юнак побачив, що наближається натовп вершників; він підскочив, віддав хвалу Мухаммедові, чиє ім'я славне, сів на свого коня, ударив мечем ґяурів у чорному одязі, переміг (їх), прогнав у фортецю. Знову він не міг
