Читати книгу - "20 000 льє під водою"

берегів у районі Амазонки, і тієї ж ночі «Наутілус» вийшов у відкрите море.
Розділ вісімнадцятий
СПРУТИ

Протягом кількох днів «Наутілус» незмінно віддалявся від американських берегів.

Він явно не хотів запливати у води Мексиканської затоки або Антільських островів. Але і без цього під його кілем було цілком достатньо води, оскільки середня глибина моря в цих місцях має тисячу вісімсот метрів. Але тутешні води, всіяні островами і відвідувані пароплавами, не подобалися капітану Немо.

Шістнадцятого квітня ми познайомилися з Гваделупою і Мартінікою, але на відстані близько тридцяти миль. Їхні високі гірські вершини я побачив лише на одну мить. Канадець, котрий планував здійснити свій намір у Мексиканській затоці, або досягши землі, або підпливши до одного з численних суден, що робили каботажні рейси між островами, був неабияк засмучений. Наша втеча могла цілком вдатися, якби Неду Ленду удалося заволодіти човном потай від капітана Немо. Але тепер у відкритому океані нічого було про це і думати.

Канадець, Консель і я мали з цього приводу досить довгу розмову. Уже півроку ми були бранцями на «Наутілусі». За цей час ми пройшли сімнадцять тисяч льє, і, як вважав канадець, кінця нашому плаванню не передбачалося. Він завершив розмову тим, що зажадав від мене востаннє запитати капітана Немо, чи не має він наміру тримати нас у себе до нескінченності?

Подібний крок був мені не до душі. На мій погляд, він не міг досягти мети. Від капітана «Наутілуса» нічого було чекати, а усе залежало від нас самих. Окрім того, останнім часом капітан Немо ставав усе більш похмурим, відчуженим і нетовариським. Він явно уникав мене. Раніше він залюбки давав мені пояснення про різні підводні дивовижі; тепер він залишав мене працювати на самоті і перестав бувати в салоні.

Яка причина цієї одміни? Що сталося? Я не міг дорікнути собі ні в чому. Може, його обтяжувала наша присутність на «Наутілусі»? А разом з тим у мене не було жодної надії на те, щоб людина такої вдачі могла повернути нам свободу.

От чому я і попрохав канадця дати мені час усе обміркувати, перш ніж перейти до дії. Якби, скажімо, моє втручання не мало ніякого втішного наслідку, це могло збудити підозру в капітана, погіршити наше становище і перешкодити планам самого канадця. Додам ще й те, що посилатися в цьому питанні на здоров’я я вже ніяк не міг. Якщо не брати до уваги жорстоке випробування у торосах Південного полюса, то ми, Консель, Нед і я, ніколи ще не почувалися так добре. Здорова їжа, благодатне повітря, упорядковане життя, стала температура унеможливлювали будь-які хвороби, і я добре розумів усі переваги подібного способу життя для людини, що відкинула без жалю спогади про землю, особливо для такого, як капітан Немо, котрий знаходився тут у себе вдома, плив, куди йому заманеться, і своїми незнаними для інших, але добре йому відомими шляхами прагнув до своєї мети. Але ж ми не порвали зв’язків з суспільством. Щодо мене, то я не хотів би понести із собою в могилу мої роботи, такі цікаві і нові! Саме тепер я мав право написати справжню книгу про море, і я хотів, щоб ця книга рано чи пізно — краще раніше! — побачила світ.

От хоча б тут, у водах Антільських островів, усього за десять метрів від поверхні, скільки цікавих створінь я міг спостерігати, дивлячись крізь відкриті вікна в салоні!

Серед інших зоофітів були і сифонофори-фізалії, відомі під назвою «військових португальських корабликів», схожих на довгасті міхурі з перламутровим полиском, що плавають, підставивши вітру свої перетинки і розпустивши по воді сині щупальця, схожі на шовкові нитки; медузи, що чарують око, вони при дотику випускають ядучу рідину, що жалить, як кропива; серед кільчастих червів-аннелид довжиною до півтора метра, які мають рожевий хобот і тисячу сімсот рухових органів, параподій, що вигинаються у воді і виграють усіма кольорами веселки. У розряді риб — малабарські скати, величезні представники хрящових риб довжиною до десяти футів і вагою до шестисот фунтів, із трикутними грудними плавцями, горбатою спиною і з очима, розміщеними в задній частині голови.

Тут були й американські балісти, яким природа відпустила тільки чорну і білу фарбу, і довгопері бички, довгасті, м’ясисті, з жовтими плавцями і з висунутою щелепою, макрелі завдовжки сто шістдесят сантиметрів, з короткими, гострими зубами, покриті дрібною лускою, що належать до альбакор, барбулі смугасті, від голови до хвоста оперезані золотими смужками, носилися зграйками, швидко ворушачи блискотливими плавцями. Ці ювелірні творіння природи були колись присвячені Діані й особливо цінувалися римськими вельможами, які дотримувалися приказки: «Лови їх, але не їж». Золотаві помаканти, прикрашені смарагдовими смужками, одягнені в шовк і оксамит, пропливали перед нашими очима, як багаті синьйори на картинах Веронезе; шпорце-ві спари тікали від нас, швидко працюючи грудними плавцями; клюпоіюдони, завбільшки п’ятнадцять дюймів, огортали себе фосфоресціюючим сяйвом; кефалі хльоскали по воді товстими м’ясистими хвостами; червоні корегонуси наче перетинали хвилі відточеними грудними плавцями, а сріблясті силени (зі ставрид), гідні своєї назви, піднімалися над гладенькою поверхнею води, сяючи білуватим світлом, як маленькі місяці.

Скільки ще нових, чудесних видів я міг би побачити, якби «Наутілус» не занурився в глибінь! Користуючись своїми похилими рулями, він поступово опустився на глибину двох-трьох тисяч метрів. Тут тваринне життя виявилося представленим тільки анкринами, морськими зірками, чарівними пентакринами з головою медузи, з маленькою чашечкою на прямому стеблі; троки, криваві кенотти і фісурели — обширний вид берегових молюсків.