Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Які гарантії? — раптом запитав Сом.
— Ніяких. Невже ти не розумієш, що я не можу дати їх, доки сиджу тут, у цій ямі? Як тільки вийду звідси, ми побіжимо на мис Ліннея. Дорогою візьмемо з тайника все, що там є, і рушимо на берег. Нас будуть чекати.
— Хто?
— Ти ставиш зайві запитання.
— Я хочу знати, хто? — вперто процідив Сем.
Відчуваючи, що лід зрушився, Шлезінгер вирішив перти напролом. Він добро засвоїв правило: коли клює — підсікай, не дай зірватися.
— Послухай-но, хлопче, Я бачу, ти не дурень. Так от: на цьому літаку був англійський розвідник. Він працював у німців. Зібрав дужо важливі відомості про підземні лабораторії «Вікінг», це біля Валстада, в Норвегії, і вирішив переправити їх в Інтеллідженс сервіс. Але літак, як ти вже, певне, чув, розбився. Я прибув на острів за цими паперами, однак мене накрили. Правда, до того, як вони з'явились, я встиг забрати контейнер з плівками і надійно заховати. Сюди я прибув з німецьким підводним човном і забрати мене мають німці. Я знаю контрольний час — через кожні двадцять чотири години цей човен буде підходити до берега, і так ще три дні…
Сем вирішив, що, власне, нічим не ризикує. «Хай він що там не говорить, цей обер-лейтенант, втекти йому звідси одному не світить, а тому шльопнути мене йому невигідно. Випущу, а там подивимось на його поведінку. Побачу, щось не так — сам шльопну, і ділу кінець. Спитають, скажу… попросився по нужді. Я відчинив, а він накинувся, хотів карабін вирвати. Та коли прийдеться виправдовуватись, знайдемо що сказати. Не вперше…»
Однак, коли говорити правду, то на Сема подіяли останні слова, де йшлося про підводний човен. Виходило так, що він, Сем Джонсон, через кільканадцять годин може опинитися на материку і стане володарем кругленької суми. Ні, це все-таки краще, аніж насолоджуватись до кінця війни цими мертвими пейзажами і тремтіти від страху і холоду. А головно, у цій ситуації йому є чим звітувати перед німецькою розвідкою, завдання якої він виконав: «Ісберн» і «Селіс» лежать на дні, на траверсі Баренцбурга. Значить, йому дещо належить і від німців. Так що пора мастити п'яти салом».
У замку тихо клацнув ключ. Ляда, важка, вкрита інеєм, піднялась над головою у Шлезінгера і, не рипнувши, тихо лягла на підлогу. Вирубаними у вічній мерзлоті сходинками обер-лейтенант, ще не вірячи у те, що відбувалося, вийшов з погреба. Його била несамовита дрож, але цього разу не від холоду. Навпаки, було жарко, лице горіло, тіло вкрилось липким неприємним потом. Звиклі до темряви очі одразу помітили смужку слабенького світла, що проглядало з-під дверей медпункту, але вартового, з яким тільки-но балакав, ніде не було.
— Ти що? Вирішив погратися зі мною в жмурки?
— Ідіть прямо. Там двері, — почув він приглушений шепіт. Зробив кілька кроків у темряву і дійсно вперся лобом у двері. — В тамбурі лижі, — вартовий несподівано виник за спиною і дихав у потилицю. Чи випадково, а швидше — ні, його карабін уперся дулом під ліву лопатку. Шлезінгер не рухався з місця.
— До у них рація?
— В амбулаторії. Але там радист і ця руда краля…
— Ходім, — Шлезінгер хотів податися до медпункту, але знову напоровся на дуло карабіна.
— Куди?
— Розумієш, нам потрібна рація. Я повинен підтвердити, що я живий, інакше човен піде без нас. Уявляєш, чим це може обернутися для нас з тобою?
Так, Сем уявляв. Там, за дверима амбулаторії, були двоє, які навряд чи дозволять їм так просто вийти в ефір, а здіймати галас, стрілянину небезпечно. Комендант цей у розрахунок не йде, поранені тоні. Але Стенсон і Рюгос? Цих двох він знав досить добре, вони не дадуть їм звідси вийти живими.
Шлезінгер прочинив двері медпункту і побачив Ролфа й Інгрід. Вони спали.
— Слухай уважно, — обер-лейтенант нахилився до самого вуха. — Як увійдемо, ти бери цю руду, а я займусь… Я давно гострю зуби на цього… Ну, ходім.
Він одвів на бік дуло карабіна і рішучо рвонув на себе двері. Вони розчинилися без рипу. Рація стояла на столі. Біля неї тьмяно коливався вогник гасової лампи…
Вже більше години Касян тягнув на волокуші англійського льотчика. Зупинився перевести дух і раптом зрозумів, що збився з дороги. Усвідомив це лише тоді, коли полетіло донизу плато, розгорнувся обіруч вкритий льодовим панциром Греп-фьорд і на терасах страшною руїною проглянули колишні будівлі селища Баренцбург. Мабуть, лиш неймовірна втома була причиною того, що, йдучи за цим рудим з підпалинами псом, він не взяв з собою ні карти, ні компаса. В ту мить чомусь не подумав, що пес може завести його кудись зовсім в інший бік.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.