Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Розділ 34

Розділ 34

Айлін

Вечір та ніч вийшли якимись нескінченними. Щоб не сперечатися з Митею до хрипу вже у своїй голові, я зайняла себе вечерею, навіщось перемила вікна і поміняла постільну білизну. Зробила все можливе, щоб відволіктися, а все одно доводила, що ні біса я не нав'язана. Я кохана, і неважливо, чи вірить хтось у це чи ні.

Я вірю.

Чекаю Айдара із сверблячим нетерпінням. Спочатку до восьмої, потім після…

Засмучуюсь особливо сильно, коли приходить час визнати: він або забув про обіцянку, або просто не зміг її виконати.

Я ненавиджу тужливі вечори вдома без нього. Особливо погано, коли думаю, що замість нудного серіалу могла проводити час зовсім не так.

Та й треба бути чесною з собою ж: він прийде, але поговорити з ним я знову не наважуся. Щодня відкладаю. Щодня переконую себе, що ще буде вдалий час. А коли?

Не знаю.

Караулю до опівночі. Одягнувшись у красиву, куплену вдень, білизну і перемагаючи тугу передчуттям. Але врешті і тут мене наздоганяє поразка.

Я мерзну і пекельно хочу спати, тому пірнаю під ковдру. Здаюся.

А прокидаюся вже від дотиків. Мене топить у коханому запаху і відчутті бажання, що встигло наповнити кімнату.

Про зустріч із Митею говорю відразу, бо й не збиралася приховувати. Не можу стримати запитання, через які весь день себе накручувала. Айдар, як завжди, жартує. Розслаблює мене. Ми цілуємось, займаємося сексом. Я знову роблю ставку на те, що зможу відволікти його, але він до образливого зібраний. І цього разу також.

Після сексу ми пірнаємо у сон. Потім Айдар знову будить мене поцілунками, що крадуться по спині. Не знаю, через скільки годин. Та й не має значення. Ми знову зливаємось, тільки тепер у новій позі, і знову ж кінчаємо.

Я одночасно спустошена та щаслива.

Коли Айдар повертається з ванної – заповзаю зверху, а чоловік гладить по спині та волоссю, заколисуючи.

Зсередини обпалюють ревнощі, що незрозуміло звідки взялися. Я цим ділитися ні з ким би не змогла.

Перед очима картинки зі орендованої квартири Митька, його зрада вистрілює серією яскравих спалахів.

Я сильно обіймаю Айдара. Втикаюсь у його щоку. Трохи ненавиджу навіть. Дуже боюся втратити.

— Як їжачок сопиш, Салманова...

Айдар вимовляє ліниво. Зовсім не голосно, але так несподівано, що я перестаю… М-м-м… Сопіти. Вогненна куля необґрунтованих ревнощів, що розросталася в грудях, лопається і обсипається іскрами. Безневинними. І безболісно.

Давлю на чоловічі груди, щоб підвестися. Перші кілька секунд дивлюся на розслаблене обличчя. Могла б навіть повірити, що Айдар спить. Але вії тремтять.

Я схиляюся і дмухаю. Айдар відразу розплющує очі. У темряві дуже яскраво світяться білі зуби. Він широко посміхається. Я теж.

– Це не заважає тобі мене хотіти, – дивлюсь упевнено і навіть нахабно. Айдар лише ширше посміхається. Ковзає долонями по моїх боках.

Підтверджуючи власні слова, я трохи рухаюся, він сильно штовхається стегнами вгору. Лякаюся, бо несподівано. Чіпляюсь сильно за плечі, а він сміється.

Притискає до себе. Вкладає назад. Знову гладить і цілує в лоба, яким я потім трусь об колюче чоловіче підборіддя.

— Мені нічого не завадить тебе хотіти, Айлін. Сподіваюся, років хоч би ще тридцять. Але краще  сорок, звичайно.

Звичайний жарт потрапляє стрілою чітко у серце.

Я теж хочу з тобою тридцять, сорок… Ти робиш мене найщасливішою…

Він сказав не для того, щоб я почала добиватися більш виразних клятв у вічному коханні, мені це зрозуміло, але й не вихлюпнути ніжність разом зі страхами теж не можу. Тому гладжу волосся, щоку, до іншого притискаюся губами.

Жмурюся, знову соплю, як їжачок.

– Я не пробачу іншу жінку. Бери все, що хочеш, зі мною. Я не відмовлю.

Зізнатися в цьому мені майже так само страшно, як у бажанні завести якомога швидше дитину. Думка мучить. Із самого початку мучить. Я пережила любов до Миті, але не його зраду. З Айдар просто не винесу.

А багато хто зраджує. Дуже багато. Я чула…

– З чого такі думки?

— Це дуже боляче, Айдаре. Особливо, коли дуже довіряєш. Тобі я довіряю як нікому.

Мірний стукіт серця чоловіка не прискорюється, а моє б'ється втричі швидше.

Сама себе накрутила, розумію. Але неможливо завжди і все тримати у собі.

– Я – не він, Айлін. Але тебе почув.

Айдар замовкає. Я теж мовчу. Повинна відразу заспокоїтися, але відчуваю недомовленість. А потім чую, як чоловік хмикає. Він піддіває моє підборіддя пальцями, тягне вгору. Ми ненадовго зустрічаємося поглядами у темряві.

– Настане час – відмовиш. Ще як відмовиш. Ти всього навчишся, Айлін. Мотузки витимеш...

Його пророцтво біжить мурашками по шкірі.

Ми знову засинаємо голими і в обіймах. Я зі страхом і жадібністю смакую сказані чоловіком слова. Хочу, як Айдар пообіцяв. Усьому вчитися. Мотузки вити. Нічого не боятися, бути впевненою, що не втрачу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍