Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

212
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 165
Перейти на сторінку:

На виступ Алексії, правда, чекав з особливою тремтливістю. Дівчинка ні чим, по суті, не відрізнялася від інших, але один факт того, що вона була дочкою Насті якимсь чином змушував його нервово соватися на стільці, мало не гризучи нігті перед її виходом. Чи варто говорити, що її виступ перевершив всі очікування? Жодного забутого слова, всі вказівки наставника виконані з докладною точністю, а очі то на нього дивляться, то на Настю, яка сидить неподалік в першому ряду, то на Свіридова, що знімає її на телефон з власного місця. На нього частіше за інших. Той їй клас показує пальцями, а вона аж світиться. У Стаса дивні ревнощі прокинулися. Він стільки сил в неї вклав, старань, в той час як цей мудак ні на одну репетицію не з'явився. Один раз тільки поцікавився, чи готова Алексія, на що Стас відповів, що той може не сумніватися. І мав рацію. Лексі підкорила всіх. Посмішкою чистої і невинної, голосом тоненьким, але поставленим, виступом живим. Стас не втримався і на першій же рекламі покинув своє місце, щоб відшукати дітей, які на той момент вже встигли виступити. Як тільки зайшов до кімнати, до нього тут же троє підлетіли, тараторячи без угаву. Він сміявся, не розбираючи слів, але нахвалюючи їх і гублячись у цій увазі. Лексі зустрів в коридорі, коли йшов назад. Вона тримала Настю за руку, а коли побачила його, трохи з ніг не збила, підбігши і обхопивши за талію.

- Стас, ти бачив, як я співала? Я не помилилася жодного разу!

Стас розсміявся, обіймаючи її у відповідь.

- Звичайно, я отетерів. Моє серце відтепер твоє, Лексі! - маленька зірочка мило захихотіла. Настя якраз до них підійшла і негрубуо відтягнула її за руку, змушуючи відірватися від хлопця.

- Матусю, а давай Стаса до нас в гості запросимо? - блакитні очі, повні німого благання зметнулися на матір.

- Не думаю, що це гарна ідея, Алексіє. У Стаса дуже багато справ, - сухо відповіла, кинувши на нього багатозначний погляд. - Правда, Стас?

Він примружився, ховаючи руки в кишені джинсів.

- Так, Лексі. - опустив очі на дівчинку, м'яко посміхаючись. - Я таки справді трохи зайнятий.

- Нуууу, - засмутилася дівчинка, - Давай хоча б в кафе коли-небудь морозиво поїмо. Ти любиш морозиво?

- Дуже.

- І я. Шоколадне в шоколаді.

- Шоколадне в шоколаді? - посміхнувся Стас.

- Так. Щоб багато шоколаду.

- Добре, вмовила, коли-небудь поїмо.

 Настя роздратовано видихнула, навіть не приховуючи того, як їй ця ідея не припала до душі.

- Підемо, Лексі. - потягнула її за руку, і Стас відсунувся, пропускаючи їх до кімнати. Розвернувся, пройшов кілька кроків, коли відчув, як його за лікоть хтось грубо схопив. Обернувся. Настя штовхнула його далі в прохід. Щелепа стиснута, кулаки зціпила.

- Послухай сюди, - прошипіла люто. У Стаса від несподіванки брови вгору поповзли. - Досить добиватися довіри Алексії. Посмішки ці твої фальшиві, переживання. Я не хочу, щоб моя дочка звикла до тебе, а потім зіткнулася з хворобливою правдою.

- Це якою ж? - він сперся на стіну плечем, зміряв її зацікавленим поглядом.

- Такою, що тобі на неї наплювати насправді, - зелені очі метали блискавки, і якби вона могла, спопелила б його поглядом прямо зараз.

- Чому ти думаєш, що мені наплювати?

- Тому що занадто добре тебе знаю. Поки тобі є вигода, ти весь такий хороший собою і люблячий, а як тільки вона пропадає, вся ця удавана любов теж, - це його розлютило. Відштовхнувся від стіни і на неї рушив так різко, що Настя відсахнулася від несподіванки.

- Хто б казав? Сама користуєшся людьми поки тобі того хочеться, а потім викидаєш на смітник.

- Не суди інших, краще стеж за собою і відповідай за свої слова, а не кидай їх на вітер. - Настя хотіла щось ще сказати, але не встигла, бо в кінці коридору показався Віктор. - Не зближуйся з Лексі, Стас, по-людськи прошу, - погрозивши пальцем, злобно промовила в обличчя і швидко повернулася назад.

Стас охрінів. Це що було таке тільки що? З якого такого дідька вона взагалі все це на нього вивалила? Що за погрози? Неначе Стас маніяк якийсь. Розлютився тоді до чортиків і вирішив дійсно подалі триматися від дівчинки. Не тому що Настя наказала, а тому що відчував, що і сам до неї прикипати почав. Абсолютно непотрібне почуття до чужої дитини. Не просто чужої, а тієї жінки, кого йому придушити хотілося власними руками.

1 ... 131 132 133 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не моя, Елла Савицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не моя, Елла Савицька"