Читати книгу - "Нічний адміністратор"

Роупер, Ленгборн і араб, і врешті Фріскі і Таббі, між якими був затиснутий Джонатан.

І ось нарешті вона.

Їхня нагорода, їхній лавровий вінок. Найбільша кубічна гора з усіх, вона сягала аж до стелі на власній обгородженій ділянці, навколо якої тримали кругову оборону бійці з автоматами. Кожна коробка пронумерована, на кожній однакова барвиста етикетка: колумбійський хлопчик сміється і жонглює зернами кави над своїм великим солом’яним капелюхом, зразкова модель щасливої дитини в уявленні Третього світу — з ідеальними зубами і щасливим сяючим обличчям, без наркотичної залежності, він життєрадісно і впевнено дивиться у світле майбутнє. Джонатан швиденько порахував — зліва направо, згори вниз. Дві тисячі коробок. Три тисячі. Він втратив лік. Ленгборн і Роупер одночасно зробили крок уперед. У цю мить Роуперове обличчя опинилося на світлі і Джонатан побачив його таким, яким він був при першій їхній зустрічі, коли Роупер ступив у світло канделябра готелю «Майстерс»: високий і, на перший погляд, благородний, він струшував сніг з плечей і махав фрейлейн Ебергардт та виглядав достеменно як типовий ділок вісімдесятих, хоча вже були дев’яності. «Я Ді-ккі Роупер. Мої хлопці забронювали у вас кілька номерів. Чимало номерів...»

Що змінилося? Через стільки годин і стільки миль — що змінилося? Волосся на дрібку більше посивіло? Дельфіняча посмішка стала ледь жорсткіша у кутиках? Джонатан не бачив у ньому жодних змін. Усі типові Роуперові сигнали, які Джонатан навчився зчитувати, — і періодичне поклацування пальцями, і пригладжування завитків волосся над вухами, і схиляння голови, коли цей великий чоловік імітував глибоку задуму, — усе залишилося абсолютно незмінним.

— Фейсале, підійди до цього столу. Сенді, вибери коробку, двадцять коробок, з різних місць. Хлопці, у вас там усе добре, Фріскі?

— Так, сер.

— Де Моранті чорти носять? А, ось і він. Сеньйоре Мо-ранті, розпочнімо.

Господарі стояли збоку. Арабський студент сидів спиною до аудиторії, і поки чекав, витягував щось з внутрішніх кишень піджака і розкладав на столі. Четверо озброєних чоловіків пильнували за дверима. Один з них тримав біля вуха мобільний телефон. Усі решта швидко підійшли до кубічної гори, проходячи між охоронцями, які, немов група мисливців, і далі тримали кругову оборону, притискаючи до грудей автомати.

Ленгборн показав пальцем на коробку посередині купи. Двоє хлопців витягнули її, кинули її на землю поруч зі студентом і підняли незапломбовану кришку. Студент опустив руку в коробку і дістав прямокутний пакет, загорнутий у полотно і пластик і прикрашений тією самою щасливою колумбійською дитиною. Поклавши товар на стіл і закривши його своїм тілом, він низько над ним нагнувся. Час зупинився. Джонатану пригадалося, як священик під час таїнства святого причастя, повернувшись спиною до прихожан, спочатку сам приймає тіло Христове і кров Христову, і лиш потім приносить їх своїй пастві. Студент нагнувся ще нижче, немов ще більше заглиблювався у свої молитви. Потім він випростався і кивнув Роуперу на знак схвалення. Ленгборн вибрав ще одну коробку з другого боку. Хлопці витягнули її, гора почала зсуватися, але не розвалилася. Той самий ритуал відбувся вдруге. А потім втретє, знову і знову. Таким чином перевірили коробок з тридцять. Ніхто не мовив ні слова, ніхто не хапався за зброю. Хлопці біля дверей стояли, мов укопані. Єдиним звуком було шурхання коробок. Студент глянув на Роупера і кивнув.

— Сеньйоре Моранті, — сказав Роупер.

Моранті зробив маленький крок уперед, але нічого не відповів. Ненависть у його очах була немов прокляття. Але кого він ненавидів? Білих колоніалістів, які так довго ґвалтували його континент? Чи себе — за те, що впав настільки низько, щоб брати участь у цій оборудці?

— Гадаю, ми вже майже закінчили. З якістю все гаразд. Перейдімо до кількості.

Під наглядом Ленгборна бійці поскладали на автонавантажувач двадцять навмання вибраних коробок і повезли їх до мостових ваг. Ленгборн подивився на вагу, яка висвітилася на табло, зробив підрахунки на своєму кишеньковому калькуляторі і показав Роуперу, якого, вочевидь, задовольняли такі цифри, тому що він знову сказав Моранті щось стверджувальне, а той, у свою чергу, розвернувся на каблуках і пліч-о-пліч з фермером повів процесію назад в офіс. Проте Джонатан встиг помітити, як автонавантажувач підвозить товар до першого з двох контейнерів з відкритим верхом у відсіках номер вісім і дев’ять.

— Знову припікає, — сказав він Таббі.

— Я з тебе зараз усі кишки випущу, — відповів Таббі.

— Ні, не випустиш. Я це зроблю перший, — озвався Фріскі.

Залишалося лише зайнятися документацією, і це, як усім було добре відомо, було єдиним обов’язком уповноваженого директора фірми «Трейдпезс лімітед», Кюрасао, якому допомагав його юрисконсульт. Ленгборн сидів поруч з Джонатаном, а сторони договору під наглядом Моранті — навпроти. Джонатан підписав три документи, які, наскільки він зрозумів, підтверджували отримання п’ятдесяти тонн першосортних обсмажених колумбійських кавових зерен; завіряли правильність вантажних і транспортних накладних та митних декларацій щодо того ж вантажу, який відправляють на борту вантажного судна «Гораціо Енрікес», на цей момент зафрахтованого компанією «Трейдпезс лімітед», з вільної зони Колон у Гданськ, Польща, у контейнерах номер 179 і ї8о; і зобов’язували капітана вантажного судна «Ломбарді», яке на цей момент пришвартоване у Панама-Сіті, прийняти новий колумбійський екіпаж і негайно прямувати у порт Буенавентура на західному узбережжі Колумбії.

Коли Джонатан підписав документи необхідну кількість разів і у всіх відведених для цього місцях, він злегка шпурнув ручку на стіл і глянув на Роупера, немов говорячи: «Ось і все».

Проте Роупер, ще зовсім недавно такий прихильний, здавалося, навіть його не помічав, і коли вони поверталися до машин, ішов попереду всіх, тим самим немов натякаючи, що справжню роботу ще не зроблено, і Джонатан у ту мить мав такі ж передчуття, тому що професійний спостерігач перейшов у такий загострений стан готовності, у якому йому ще ніколи раніше не доводилося перебувати. Коли Джонатан сидів між своїми викрадачами і дивився на вогні, що пропливали повз, до нього раптом прийшло чітке розуміння цілі, і йому здалося, наче він відкрив у собі новий талант. При собі він мав готівку Таббі — сто чотирнадцять доларів. Також у нього було два конверти, які він завбачливо підготував у туалеті. У голові в нього були номери контейнерів, номери накладних і навіть номер кубічної гори коробок, бо над нею висіла пошарпана чорна дощечка, схожа на ту, на якій писали рахунок під час гри в крикет у кадетській школі: партія номер 54 на складі під вивіскою «Орел».

Вони доїхали до узбережжя. Автівка зупинилася, щоб міг