Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

полягали в сотеричних функціях. За всіма своїми ознаками вони виступали як всеосяжні космологічні божества.

У II — першій половині ІІІ ст. в Північно-Західному Причорномор'ї стає відомим культ іранського сонячного бога Мітри[1150]. Він уособлював справедливість, добро і правду, протистояв силам зла, дарував безсмертя душі. Ця багатофункціональність культу, розроблений в ньому спеціальний моральний кодекс сприяли його надзвичайній популярності серед римських солдатів[1151], в тому числі в Херсонесі, Ольвії й Тірі. В останній особливо заслуговує, на увагу вівтар-обітниця, встановлений на честь «непереможного» Мітри римським військовим моряком Ульпієм Валентом на ознаменування перемоги над карпами 214 р.[1152]. У Херсонесі, Хараксі, Ольвії, Козирці й Тірі знайдено невеликі мармурові та вапнякові рельєфи із зображенням фракійського Хероса (Реса), культ якого включав уявлення про універсальність бога-мисливця з численними функціями як аграрно-хтонічного, так і воєнного характеру[1153].

У згаданих культах негрецького походження особливої сили набрав процес «інтернаціоналізації» та універсалізації їх різноманітних елементів, у чому, звичайно, виявлялась тяга населення до монотеїзму. Певно, у зв'язку з різними течіями релігійних уявлень східного напрямку, із загальною культурно-ідеологічною атмосферою римського періоду, взаємовпливами різних вірувань і традицій у північнопонтійських містах з'являлось все більше вотивних предметів, амулетів, прикрас, спрямованих на пропагування солярного культу, астрологічних уявлень про життя і смерть[1154].

Разом з цим римські солдати й прихильники нових течій в релігійному світосприйманні завозили сюди безліч культових речей, які тією чи іншою мірою стосувалися шанованих греками божеств (Гекати, Гери, Тіхе, Діоніса, Афродіти, Діоскурів, Асклепія і Гігєї, німф), але зображених дещо в іншому аспекті. Це були вже складніші, синкретизовані культи, які в процесі свого розвитку збагатилися новими функціями. Так, зазнав трансформації культ Діоніса. Це був грецький культ, але в ньому значнішу роль почали відігравати хтонічні елементи, зв'язок з потойбічним світом, відродження архаїзованих елементів міфологічного спорідення з Семелою і Аріадною. Значна кількість його зображень з чашами, з яких виливається вино, вказує на введення ритуалу екстатичного очищення в його культі. Особлива роль відводилася тваринам — пантері і козлу, зменшилось значення його фіасу — силенів, сатирів і менад.

На Боспорі набув поширення фрако-фрігійський Сабазій, який часто ототожнювався з Діонісом. В перші століття нової ери він виступав у ролі синкретично-універсального бога, який уособлював багато аспектів не тільки з культу аграрно-хтонічного і орфіко-піфагорейського культу Діоніса, але й Зевса, Геліоса, Аттіса, Асклепія, наділявся безліччю атрибутів[1155]. Прихильники цього культу, як і мітраїсти, організовувались в окремі релігійні групи, які мали своїх жерців і високих покровителів. Ритуал цього культу, можливо, знайшов відображення в розписах боспорських склепів 1873, 1901, 1905 рр., у яких були поховані сабазіасти, та в комплексі домашнього святилища в Тірі[1156].

Водночас з цими відвертими проявами провінційно-римських культів державні діячі, певно, під значним впливом громадянських колективів, намагалися зберегти традиційні релігійні вірування. Так, у перші століття в центрах всіх держав на Північному Понті велика увага приділялася будівництву нових культових споруд і відновленню старих. Савромат І дав кошти для зведення колонади птерону храму Афродіти Апатури в Фанагорії [КБН, 1045], а його намісник Фарнакіон в Горгіппії збудував храм Афродіти Навархіди [КБН, 1115]. Савромат II відновив храм Ареса в Пантикапеї, а також взяв участь у спорудженні горгіппійського храму Посейдона [КБН, 63, 1134]. 234 р. патрида Кітею побудувала храм Зевсу — Богу Гримучому [КБН, 942]. Чотириколонний храм Посейдону чи Зевсу Спасителю було поставлено в Пантикапеї. З промови Діона Хризостома та епіграфічних джерел відомо, що ольвіополіти збудували в своєму місті нові храми Аполлона, Зевса, Ахілла, Кібели, культовий комплекс Серапіса і Ісіди, Асклепія і Гігієї, Посейдона [IOSPE, І2, 98, 175, 184, 192]. У Херсонесі Аврелій Гермократ пожертвував на храм Афродіти три тисячі денаріїв [IOSPE, І2, 440].

Херсонеська патронеса Партенос стає більш універсалізованим божеством і виступає в ролі не тільки захисниці і покровительки всієї держави, а й мореплавства, рибної ловлі, набуває рис, властивих аграрним богиням з їх хтонічними функціями[1157]. Одночасно у взаємозв'язку з Партенос посилилася роль локального культу Херсонас [IOSPE, І2, 352], що диктувалося бажанням херсонеситів підкреслити свою свободу від впливу Римської імперії. До кінця випуску монет (60-ті роки III ст.) образ Партенос був основним типом зображень. Її храм мав жерців, які займалися богослужінням, організацією свят і обрядів. У кризові роки ця богиня найчастіше проголошувалася найвищим епонімним магістратом держави — царем, і всі витрати на виконання відповідних функцій оплачувалися жерцями із скарбниці її храму.

На Боспорі шанувальники давнього тут культу Афродіти Уранії — Апатури значною мірою збільшили її авторитет в пантеоні шляхом наділення її функціями Деметри, Афродіти і Тіхе. На боспорських монетах II—III ст. вона представлена на троні зі скіпетром і кулею, інколи з патерою, одна або ж зі своїм сином Еротом[1158]. Водночас тут запроваджується культ Афродіти Навархіди — покровительки мореплавців, яка шанувалася нарівні з Посейдоном [КБН, 30, 1125]. На акрополі в Пантикапеї стояли величні статуї Деметри й Кібели.

Надзвичайну відданість своїм старим божествам виявляли тірити, зокрема Афіні, Деметрі, Діонісу, Артеміді[1159].

Корінні зміни у звеличенні старих полісних покровителів відбулися в Ольвії[1160]. У II ст. вперше в історії цього міста деякі культи беруться під захист державних колегій. Цей акт, очевидно, передусім спричинявся становищем, яке тут склалось, і намірами зберегти головні культи, виокремити їх з-поміж багатьох інших і звеличити. Чотири ольвійські божества (Ахілл, Аполлон, Зевс і Гермес), які шанувалися в Ольвії з початку заснування полісу, виступають у ролі верховних покровителів, займають домінуюче становище в пантеоні. Всім їм присвоюються нові й оригінальні культові імена.

Ахілл Понтарх (Владика Понту) став верховним божеством держави, покровителем головної колегії архонтів. Про шанування його культу і проникнення у віддалені місцевості Ольвійської держави свідчать численні присвятні написи Ахіллу Понтарху з метою забезпечення її непорушності і міцності, миру, добробуту, достатку плодів і питної води від колегій архонтів, стратегів, агораномів та жерців. В уявленні ольвіополітів Ахілл був могутнім богом heros-theos, який традиційно може впливати на всі ситуації в житті людей і міста, захищати їх і сприяти всілякому благополуччю. Безсумнівно, що цей культ і в перші століття нової ери служив для всепонтійської єдності еллінів. На честь нього проводилися панеллінські ритуально-спортивні свята на Тендрі. Можливо, що деякими шанувальниками він ототожнювався з близьким за звучанням культовому імені «Понтарх» — Пантархом.

Аполлону, найшанованішому в Ольвії з часу заснування міста під іменами Спаситель і Дельфіній, присвоюється епіклеза Простат (Захисник). Про його шанування та належний вигляд святилища піклувалася колегія стратегів.