Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— «Я сказав бідолашному чужинцеві: «Ви не така вже погана людина. Ідіть і спробуйте виправитись». — І, прочитавши це, Берджес повів далі: — Зараз ми дізнаємось, чи збігається зміст оголошеної мною записки з тією, що знаходиться в мішку. А коли це так — в тому я не маю ніякого сумніву, — то мішок з золотом перейде у власність нашого співгромадянина, який віднині стане для всієї країни символом чесності, що прославила наше місто на всю Америку… містера Білсона!
Публіка вже приготувалася вибухнути громом оплесків, але натомість заціпеніла, ніби паралізована. Мить-другу в залі стояла глибока тиша, потім по лавах прокотилася хвиля шепоту, з якої можна було зрозуміти приблизно таке.
— Білсон? Ну, це вже занадто! Двадцять доларів чужинцеві чи будь-кому, і щоб таке зробив Білсон? Розкажіть про це своєму батькові!
Але тут у зборів знову забило дух від несподіванки: диякон Білсон стояв, смиренно схиливши голову, в одному кінці залу, а в другому в такій самій позі стояв адвокат Вілсон. Якусь мить зал розгублено мовчав. Спантеличені у були всі, а дев’ятнадцятеро подружніх пар, крім того, ще й обурювалися.
Білсон і Вілсон обернулися й витріщилися один на одного. Білсон ущипливо запитав:
— Чому, власне, встали ви, містере Вілсон?
— Тому, що маю на це право. А може, ви зробите таку ласку й поясните, чому встали ви?
— Охоче. Тому, що то була моя записка.
— Зухвала брехня! Її написав я!
Тут уже заціпенів сам преподобний Берджес. Він переводив невидющий погляд з одного на другого і, очевидно, не знав, як повестися. Присутні очманіли. Раптом адвокат Вілсон сказав:
— Я прошу голову оголосити підпис під цією запискою.
Голова опам’ятався й прочитав:
— Джон Уортон Білсон.
— То як?! — звереснув Білсон. — Що ви на це скажете? Як поясните ви своє самозванство перед цими зборами, що їх ви так образили?
— Пояснень не діждетеся, сер! Я привселюдно звинувачую вас у тому, що ви викрали мою записку в містера Берджеса, зняли з неї копію й приклали свого підписа. Інакше вам не пощастило б дізнатися про ці слова. Крім мене, їх ніхто не знає — жодна людина!
У залі запахло скандалом. Усі з жалем побачили, що стенографи черкають, мов навіжені. Звідусіль чулися вигуки: «До порядку! До порядку!» Містер Берджес постукав молоточком по столу й сказав:
— Додержуймо правил пристойності! Виникло явне непорозуміння, та й годі. Якщо містер Вілсон давав мені листа — а тепер я пригадую, що так воно й було, — значить, лист у мене.
Він вийняв з кишені ще одного конверта, розпечатав його, перечитав записку й кілька хвилин мовчав, не приховуючи свого подиву й занепокоєння. Тоді мимоволі змахнув рукою, силкуючись щось сказати, й затнувся на півслові. Кілька голосів гукнули:
— Читайте вголос, вголос! Що там написано?
І тоді Берджес приглушеним голосом лунатика почав:
— «Я сказав нещасному чужинцеві: «Ви не така погана людина. (Зал здивовано вирячився на Берджеса). Ідіть і спробуйте виправитись». (Шепіт: «Дивовижно! Що це означає?») Внизу підпис, — сказав голова: — «Терлоу Дж. Вілсон».
— Ось бачите! — вигукнув Вілсон. — Гадаю, тепер усе ясно. Я був певен, що мою записку вкрадено!
— Вкрадено?! — заволав Білсон. — Я вам покажу, як мене…
Голова. Спокійно, панове, спокійно! Сідайте обидва, прошу вас!
Вони скорилися, обурено хитаючи головами та бурмочучи щось собі під ніс. Публіка отетеріла, — ну й чудасія! Як же тут вчинити?
І раптом з місця підвівся Томсон. Томсон був шапкар. Йому дуже хотілося належати до числа дев’ятнадцятьох, але така честь була надто велика для власника маленької майстерні. Він сказав:
— Пане голово, дозвольте мені звернутися до вас із запитанням: невже обидва джентльмени кажуть правду? Зміркуйте самі, сер, чи могли б вони звернутися до іноземця з однаковісінькими словами? На мій погляд…
Але його перебив кушнір. Він належав до незадоволених і вважав, що йому сам бог велів зайняти місце серед дев’ятнадцятьох, але ті його ніяк не визнавали. Тому він поводився безцеремонно і вислови не дуже добирав:
— Не в тому річ. Такий збіг може трапитися двічі за сто літ. Що ж до решти, то дозвольте не повірити. Щоб хто-небудь з них подав жебракові двадцять доларів?! (Грім оплесків).
Вілсон. Я подав!
Білсон. Я подав!
Вони обидва стали звинувачувати один одного в крадіжці записки.
Голова. Тихше! Сідайте обидва, прошу вас. Обидві записки весь час були при мені.
Голос із залу. Чудово! Тоді більше й говорити нічого!
Кушнір. Пане голово! Ясно принаймні одне: один з них заліз до другого під ліжко і вивідав сімейну таємницю. Я б не хотів бути занадто різким, але нехай мені дозволено буде сказати, що вони обидва на таке здатні. (Голова: «Закликаю вас до порядку!») Беру своє зауваження назад, сер, але тоді давайте повернемо справу так: якщо один з них підслухав, як другий казав своїй дружині ці слова, то ми його тут-таки й викриємо.
Голос із залу. Яким чином?
Кушнір. Дуже просто. Записки не збігаються слово в слово. Ви б самі це помітили, якби прочитали їх відразу одна за одною, а не захопилися сваркою.
Голос із залу. То в чому ж різниця?
Кушнір. В записці Білсона є слово «вже», а в другій — нема.
Голоси із залу. Так і є — він каже правду!
Кушнір. Отже, коли голова оголосить записку, сховану в мішку, ми дізнаємося, хто з цих двох шахраїв… (Голова: «Закликаю вас до порядку!») Хто з цих двох шахраїв… (Голова: «Ще раз — до порядку!») Хто з цих двох джентльменів (Сміх, оплески)… заслуговує на звання першого безчесного брехуна в нашому місті, яке він зганьбив і яке тепер задасть йому бобу! (Бурхливі оплески).
Голоси із залу. Розкрийте мішок!
Містер Берджес зробив у мішку надріз, застромив туди руку й витяг конверт. У конверті було запечатано два складених навпіл аркушики. Він сказав:
— Один з написом: «Не оголошувати, доки голова не ознайомить з усіма надісланими на його ім’я повідомленнями, якщо такі будуть». Другий має заголовок: «Використати для перевірки». З вашого дозволу я читаю:
«Я не вимагаю, щоб першу половину фрази, вказану моїм благодійником, було наведено точно, бо вона не містила нічого особливого, і її легко можна було забути. Але останні слова настільки значні, що їх важко не запам’ятати. Якщо їх буде передано неточно,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в двох томах. Том 2», після закриття браузера.
