Читати книгу - "Мерзенна сила"

чого знати не повинен. Дозволяти якомусь ошуканцю і шпигуну довший час перебувати в інституті ми не маємо права, це абсолютно виключено. Звідки ви його взагалі взяли?

— Думаю, ось ця сорочка — якраз те, що треба, — пробурмотів Візер, порпаючись у шафі. — Костюми — он там… Цей, гм, клірик сказав, що прочитав наше оголошення. Любий Фросте, звісно, думки, що ви їх допіру висловили, теж мають повне право на існування. З іншого боку, відштовхнути справжнього Мерліна… налаштувати супроти себе силу, яка є одним із невід’ємних чинників успішного виконання нашого задуму… це, як на мене, було б принаймні не менш небезпечно, ніж те, про що ви щойно говорили. Зрештою, з чого ви взяли, що священик — нам ворог, навіть якщо він не той, за кого себе видає? Можливо, йому вдалося самостійно налагодити контакт із макробами. Тоді він наш потенційний союзник.

— Щось не схоже. Врешті-решт, він священик — і це вже говорить не на його користь.

— Яка різниця, що він носить — краватку чи колоратку? — запитав Візер. — Ви вже мені пробачте, але я ніколи не поділяв вашого погляду на релігію; як на мене, ви тут занадто радикальні. Я не маю на увазі догматичного християнства у його примітивному вигляді. Але в релігійних… е-е… церковних колах час від часу з’являються доволі-таки цікаві і цінні для нас форми духовності. Як правило, носії такої духовності відзначаються неабиякою працездатністю й енергійністю. Візьмімо хоча б отця Дойла: він хоч і не дуже обдарований, а проте вирізняється своєю здатністю мислити тверезо і розсудливо — з-поміж усіх наших колег він у цьому сенсі чи не найкращий. У Стрейку я бачу зародки повної, абсолютної відданості — ви, здається, волієте називати її об'єктивністю, — в наш час надзвичайно рідкісної. Словом, треба дивитися на все це ширше.

— Що конкретно ви пропонуєте?

— Звісно, негайно порадитися з Главою… е-е… ви розумієте, що я вживаю цей термін суто для зручності…

— Але ж ми не встигнемо! Ви що, забули? Сьогодні ж інавгураційний бенкет, через годину приїде Джулз. Проморочимося з ним до півночі, це точно.

На якусь мить Візер завмер на місці з роззявленим ротом. Йому справді зовсім вилетіло з пам’яті, що до Белбері мав приїхати маріонетковий директор, такий собі інститутський дурень, з допомогою якого вони успішно дурили голову цілій країні. Проте стурбував заступника директора не стільки приїзд Джулза, скільки те, що він геть про це забув. То було схоже на перший холодний подих зими — перший слабенький натяк на збій у роботі тієї складної ментальної машини, яка мала опікуватися зовнішньою стороною його життя, доки сам він, справжній Візер, блукав хтозна-де незвіданими просторами свого примарного світу.

— Господи, помилуй! — тільки й сказав він.

— Тому потрібно негайно вирішити, що робити ввечері з тими двома, — вів далі Фрост. — Запросити їх на бенкет — про це не може бути й мови. Залишити на цілий вечір самих — теж суще божевілля.

— До речі, вони вже понад десять хвилин самі… звісно, зі Стадоком. Треба зараз же віднести туди одяг.

— Так нічого й не придумавши? — похмуро поцікавився Фрост, виходячи зі спальні слідом за Візером.

— Будемо діяти відповідно до обставин, — відказав на ходу заступник директора.

Не встигли вони увійти до кімнати, де оселили бродягу, як чоловік у сутані кинувся до них, перелякано бурмочучи по-латині:

— Відпустіть мене, благаю, не завдавайте кривди бідному беззахисному старому. Заклинаю вас пам’яттю ваших матерів… Я не скажу нікому ні слова — Бог мені простить, — але я не можу тут більше залишатися. Цей чоловік твердить, що він — Мерлін, який постав із мертвих… він — прислужник сатани, пекельний чудотворець! Погляньте, що він зробив із тим молодим бідолахою, як тільки за вами зачинилися двері! — На цих словах баск показав на Марка, який лежав у кріслі непритомний. — Йому досить було тільки глянути — і все. В нього недобре, зле око…

— Замовкніть і слухайте, — відповів тією ж мовою Фрост. — Якщо робитимете, що накажуть, — все буде добре, якщо ні — вам кінець. Більше того, якщо у нас буде через вас якийсь клопіт, то ви ризикуєте позбутися не тільки життя, але й душі, бо не схоже, щоб із вас вийшов добрий мученик.

Чоловік у сутані заскімлив і сховав обличчя в долонях, а професор раптом ні з того ні з сього вдарив його ногою — от ніби машина, яка бездумно виконує чужу волю. Втім, гаданий священик від цього удару навіть не похитнувся.

Скінчилося все тим, що бродягу викупали й одягнули, а тоді чоловік у сутані сказав:

— Він говорить, що тепер мусить оглянути будинок і побачити всі таємниці, які тут приховано.

— Скажіть йому, — залопотів у відповідь Візер, — що супроводжувати його — то для нас неабияка честь і справжній привілей…

Тут бродяга заговорив знову.

— Він каже, по-перше, що має побачити Главу, тварин і злочинців, яких тут утримують, — переклав баск. — По-друге, він піде тільки з одним із вас… з вами, сер. — І повернувся до Візера.

— Я цього не дозволю, — сказав по-англійськи Фрост.

— Мій любий професоре, — мовив Візер, — ледве чи зараз час… поза тим, комусь із нас доведеться зустріти Джулза.

Бродяга озвався ще раз.

— Даруйте, — сказав чоловік у сутані, — це не мої слова, я тільки перекладаю те, що він говорить. Отже, він забороняє вам розмовляти при ньому мовою, якої він не може зрозуміти навіть з моєю допомогою, а ще каже, що здавна звик, аби всі виявляли йому беззаперечний послух, і запитує, ким ви хочете його бачити: своїм другом чи ворогом.

Фрост ступив на крок ближче до гаданого Мерліна і тепер стояв так близько до Мерліна справжнього, що торкався плечем його пошарпаної сутани. Заступникові директора здалося, ніби професор хотів щось сказати, але злякався і передумав. Насправді ж у Фроста зненацька просто вивітрилися