Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

годі й думати. А без харчів я загину рано чи пізно…

Не менш десяти днів блукав я урвищами та ущелинами, схилами та гірськими рівнинами. Я раз у раз наштовхувався на тужавіючі потоки лави, — іноді такі потужні, що краєвид змінювався до невпізнанності і я втрачав будь-яку орієнтацію.

Нарешті я добрався до того яру, якого так довго шукав. Обидва сонця були вже за обрієм. Над головою в мене мерехтіли зірки.

Коли я наблизився до входу в ущелину, мені здалось, що в ній щось горить. Про це свідчили відблиски світла на протилежній стінці.

У мене перехопило подих: мій човен!

Не роздумуючи, я побіг уперед, однак в ту ж мить зупинився.

Посеред яру палахкотіло багаття, навколо якого сиділи квартяни.

Вони, мабуть, почули мене, бо враз змахнули крилами і піднялись у височінь. І разом з човном…

Але я, на щастя, не мав уже в ньому потреби. Через кілька днів ви мене знайшли на березі моря.

Дякую вам…

Розділ XXIV
Години злічено

Минув ще один рік, рік невтомної напруженої праці й боротьби.

Саме тоді, коли люди на Землі, затамувавши подих, стежили за першим телевізійним репортажем про життя на Кварті, з «Променя», який продовжував обертатись навколо планети, у безповітряний простір випливла група вчених, щоб приладнати останню броньову плиту до пошкодженої метеоритом оболонки корабля.

Глибоко під ними, така спокійна на вигляд, висіла велетенська затуманена куля, а навколо неї сяяли мільйони зірок. Всі три сонця, увінчані зеленкуватими пощербленими коронами, освітлювали блискучі стінки «Променя» та сірі скафандри вчених.

Монтажники працювали швидко й мовчки, — всі вже добре спрацювались, набули чималої практики.

— Ну, друзі, все! — неголосно промовив Навратіл, керівник групи. — Обидві оболонки корабля в повному порядку.

Мікрофон підхопив його слова, радіостанція в шоломі передала їх на всі боки.

— Ходімо до кабіни управління. Може, прибули які-небудь повідомлення з Землі та з «Фотона» й «Електрона».

Вчені залишили безповітряний простір і запливли до «Променя».

— А навіщо нам, власне, чекати на повідомлення Мадараша, коли на «Промені» є свій астрогравіметр? Ми зовсім забули про нього, і даремно!

Академік попрямував до обсерваторії, схилився над апаратом.

— Що за чортовиння? — промимрив він, проглянувши чималий відтинок стрічки. — Адже в цих знаках нема ніякого смислу!.. Чи не збожеволів часом і наш астрогравіметр, як це трапилось на «Фотоні» та «Електроні»?

Чан-су підняв кришку апарата, зазирнув усередину. Довго стояв нерухомо, тільки очі його перебігали з деталі на деталь. І раптом брови вченого нахмурились; він якось дивно засміявся, — так, ніби його щось і потішило, і вразило.

— От так штука! — Чан-су підбіг до відеофону. — Товаришу Навратіл, негайно йдіть до обсерваторії!

Навратіл примчав через кілька хвилин. — Трапилось щось серйозне? — запитав він, насилу переводячи дух.

— Не лякайтесь, нічого страшного, — заспокоїв Чан-су. — В нашому гравіметрі зіпсувався автоматичний скеро-вувач приймальної антени. До нашого сонця вона обернулась спиною, — їй більше до вподоби сузір'я Змієносця. А результат? Прочитайте самі!

— П'ять пострілів по гавах! — Навратіл марно силкувався розібрати неясні значки. — Ми або перехопили якісь важливі порушення гравітаційного поля в сонячній системі Змієносця, або…

Видно було, що Навратілу спало на думку якесь припущення, — таке неймовірне, що він навіть боявся висловити його вголос.

— …або… — підхопив Чан-су, — або ж це була нормальна передача мислячих створінь, які живуть у сузір'ї Змієносця. Чи, може, ви гадаєте, що тільки ми, люди, такі геніальні, що догадалися використати для зв'язку гравітаційне поле?

Вони мовчки перезирнулись один з одним: якщо припущення вірне, то це значить, що людство Землі рано чи пізно знайде спосіб порозумітися з своїми братами в протилежній частині Галактики.

— Он як воно буває на світі, друже… — тихо сказав Навратіл після тривалої мовчанки. — Сигнали з планети Ікс штовхнули нас на дерзновенну подорож у далекі зоряні світи. Ми досягли іншої сонячної системи, і знову лунає заклик…

— На жаль, на цей заклик ми з вами, мабуть, уже не відгукнемось… — з деяким сумом у голосі сказав Чан-су.

Може, вперше за багато років обидва вчені згадали, що вони вже не молоді. Життя людини продовжено, але воно все-таки ще дуже й дуже коротке. А Всесвіт вічний і нескінченний…

— Може, спробуємо відповісти? — Навратіл ще раз задумливо перебіг очима загадкові знаки на стрічці астрогравіметра.

— Шкода часу… — похитав головою Чан-су. — Наш гравітаційний передавач на Кварті надто малопотужний. Просто треба повідомити Академію. Передавач доведеться будувати на Землі, — він вимагатиме дуже багато енергії для своєї роботи.

Члени експедиції зустріли повідомлення про нові сигнали із Всесвіту з великим захопленням. Найзапальніші, — насамперед, звичайно, інженер Фратев, — уже почали мріяти вголос про майбутню подорож до сузір'я Змієносця. Але то все були тільки далекі мрії, а на порядку дня стояли невідкладні завдання: закінчити ремонт «Променя», приготувати ядерне пальне на дуже тривалу подорож до рідної домівки.

Ціною великих зусиль атомну електростанцію міжзоряного корабля вдалося відновити повністю; знищені зіткненням з метеоритом та катастрофою в підземному житлі реактори замінювались новими, виготовленими в майстернях на Накритому столі. Як повідомляв Мадараш людей Землі та екіпажі рятувальних зорельотів «Фотона» й «Електрона», «Промінь» щонайпізніше через два місяці уже міг вирушити в подорож через Всесвіт.

І все було б добре, але сейсмографи