Читати книгу - "Королівство шахраїв"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 149
Перейти на сторінку:
Бреккере. Він — усе, що в мене є. Дозволь мені піти до нього. Дозволь урятувати його.

Каз подивився на Пекку Роллінза, на Якоба Герцуна, який нарешті вклякнув перед ним із набряклими слізьми очима і викарбуваним на червоному обличчі болем. «Цеглинка за цеглинкою».

Це був лише початок.

— Твій син у найпівденнішому кутку Тармейкерового Поля, за кілька кілометрів від Аппельбрука. Я позначив ділянку чорним прапором. Якщо вирушиш просто зараз, тобі знадобиться чимало часу, щоб дістатися до нього.

Пекка звівся на ноги й почав вигукувати накази.

— Відправте за хлопцями, які тримають напоготові коней. І приведіть мені медика!

— Чума...

— Того, який чергує в «Смарагдовому Палаці». Якщо доведеться, витягайте його власноруч із палати хворих. — Він тицьнув пальцем Казові в груди. — Ти заплатиш за це, Бреккере. Ти заплатиш і будеш довго розплачуватися. Твої страждання не матимуть кінця.

Каз зустрівся з Пеккою поглядом.

— Страждання схоже на все інше. Коли поживеш із ним достатньо довго, навчишся любити його смак.

— Ходімо, — наказав Роллінз. — Він пововтузився із замкненими дверима. — Де бісів ключ? — Один із Печчиних чоловіків підійшов із ключем, але Каз зауважив, на якій відстані від свого боса той тримався. Про те, як Пекка стояв на колінах, сьогодні вночі розповідатимуть історії по всій Бочці, і Роллінз теж мусив це знати. Він любив свого сина достатньо, щоб поставити на карту всю свою пиху і свою репутацію. Каз гадав, що це мало чогось вартувати. Можливо, вартуватиме для когось іншого.

Двері на вулицю розчахнулися, і за мить усі зникли.

Інеж сіла навпочіпки, притиснувши долоні до очей.

— Він встигне туди вчасно?

— Для чого?

— Аби... — Вона витріщилася на нього. Він мало не проґавив цей сповнений подивом вираз обличчя. — Ти цього не робив. Ти його не закопав?

— Я ніколи навіть не бачив цієї дитини.

— А лев...

— Я просто вгадав. Не складно передбачити, як Пекка пишається Десятицентовими Левами. У малого, напевно, є тисячі іграшкових левів і велетенський дерев’яний лев, на якому можна кататися.

— Звідки ти взагалі дізнався, що він має дитину?

— Я зрозумів це тієї ночі у Ван Ековому маєтку. Роллінз не припиняв молоти язиком щодо спадку, який він будує. Я знав, що він має будиночок у селі й любить виїжджати з міста. Припускав, що Пекка десь ховає коханку. Але те, що він сказав тієї ночі, змусило мене ще раз подумати.

— А те, що він має сина, а не доньку? Це ти теж вгадав?

— Це була розумна здогадка. Він назвав свою нову гральну залу «Каельський принц». Отже, це мусив бути маленький руденький хлопчик. А яка дитина не любить солодощів?

Дівчина похитала головою.

— Що він знайде на полі?

— Узагалі нічого. Безперечно, його люди відзвітують, що син у безпеці, неушкоджений і робить те, що й усі розпещені дітки, поки їхнього татка немає вдома. Але сподіваюся, що перед цим Пекка проведе кілька божевільних годин, порпаючись у багнюці й тиняючись кругами. Найважливіше те, що його не буде поруч, щоб підтвердити Ван Екові заяви, а люди почують, що він поспіхом утік із міста, прихопивши із собою медика.

Інеж глипнула на нього, і Каз зрозумів, що вона склала головоломку.

— Міста, де спалахнула епідемія.

— «Каельський принц». «Смарагдовий палац». «Крамничка солодощів». Увесь Роллінзовий бізнес зачинять і триматимуть у карантині кілька тижнів. Нікого не здивує, якщо місто передбачливо зачинить якісь інші його заклади, якщо люди думатимуть, наче його персонал розповсюджує хворобу. Щоб вичухатися з фінансової точки зору, йому знадобиться принаймні рік, а може, більше, якщо паніка триватиме достатньо довго. Звичайно, якщо Рада вважатиме, що він допомагав створити фальшиву Асоціацію, вони можуть більше ніколи не дати йому ліцензію на роботу.

— Доля має плани на кожного з нас, — тихо озвалася Інеж.

— А часом долі потрібна невеличка допомога.

Інеж насупилася.

— Я думала, що ви з Ніною вибрали в Клепках чотири місця, де спалахне епідемія.

Каз поправив манжети.

— Я також наказав їй зазирнути до «Звіринця».

Тоді Інеж посміхнулася, її очі були червоними, а щоки вкривала якась пилюка. Каз подумав, що готовий померти, аби ще раз заслужити таку посмішку.

Він подивився на годинник.

— Мусимо йти. Ще не все скінчилося.

Каз простягнув Інеж долоню в шкіряній рукавичці. Інеж уривчасто та протяжно зітхнула, потім узяла його за руку й піднялася, як дим над багаттям, але не дала хлопцеві піти геть.

— Ти виявив милосердя, Казе. Ти був кращий за нього.

Вона знову взялася за старе, шукаючи порядність там, де її не могло бути.

— Інеж, убити Печчиного сина я можу лише раз. — Каз розчахнув двері ціпком. — А уявляти його смерть він може тисячі разів.

38. Матаяс

атаяс трюхикав поряд із бездиханним Кувейовим тілом. Двоє офіцерів міської варти підняли хлопчика на ноші й бігли з ним у напрямку Борсканалу під завивання сирени. Медик щосили намагався не відставати, його університетська мантія розвівалася на вітрі.

Коли вони дісталися до доку, медик узяв у руку Кувейове зап’ястя.

— Це безглуздо. У нього немає пульсу. Куля, мабуть, прострелила йому серце.

«Тільки не задирай його сорочку», — мовчки просив Матаяс. Джаспер скористався кулею з воску та гуми, яка розламалася на шматочки, влучивши в пузир, причеплений за ґудзиком Кувейової сорочки; куля розірвала оболонку пузиря й розбризкала навсібіч кров і скалки кісток. Потрібний матеріал зібрали в крамничці м’ясника, але медик жодним чином не міг про це довідатися. Усім, хто був у церкві, здавалося, що Кувей Юл-Бо був застрілений прямісінько в серце й тієї ж миті помер.

— Чорт забирай, — вилаявся медик. — Де човен швидкої допомоги? І де завідувач доком?

Матаяс підозрював, що досить легко міг би відповісти на обидва запитання. Завідувач покинув свій пост, щойно зачувши чумну сирену; і навіть із цієї вузької оглядової точки вони бачили, що канали переповнені суднами, люди кричали і штовхали веслами в борти інших човнів, намагаючись вибратися з міста до того, як закриють канали і вони застрягнуть у людському мурашнику, де лютує чума.

— Сюди, сер! — гукнув чоловік у рибальському човні. — Ми можемо підкинути вас до шпиталю.

Медик мав насторожений вигляд.

— Хоч у когось на борту є

1 ... 132 133 134 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівство шахраїв"