Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна

Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 132 133 134 ... 136
Перейти на сторінку:

 – Ти – золото! – вигукнув він, наближаючись до Йовіли. Вітан обережно поцілував її в щоку, намагаючись не стискати у обіймах, як минулого разу. Він дивився на Йовілу таким поглядом, наче вона могла замінити йому цілий всесвіт, і це неабияк бентежило. 

 – Дякую, стараюсь, – відповіла вона і повернулася до канапок. А потім озирнулася на брата, який так само вражено перебирав десятки паперів. 

 – Яре, – раптом досить серйозно сказала вона. – На два слова. 

Яр підняв на неї погляд, у якому світилися і радість, і полегшення, і зовсім тонка нотка підозри. Без зайвих слів він пройшов до наступної кімнати, що мала бути кабінетом, притримав для неї двері, а потім і зачинив їх. 

 – Все в порядку? – запитав він, розглядаючи її надзвичайно уважно. Йовіла поспішила кивнути. З моменту, як вона вилізла з лісу і Вітан з Яром знайшли її, жоден не відходив від неї далі, ніж на кілька кроків – вона ледве до вбиральні сходити могла наодинці.

Вона тільки сподівалася, що скоро обидва заспокояться і вона поверне собі звичну свободу пересування, але поки що толерувала таку опіку. Вона й уявити боялася, як це – думати, що людина, яку ти любиш, мертва. 

 – Все гаразд. Ось тільки… 

Йовіла полізла собі за пазуху і дістала ще кілька листів. Щонайменше на кількох з них були імена баронського подружжя. 

 – Тримай. Там… там є батьки. Скажи, варто було очікувати? – невесело засміялася вона. Яр дивився на неї стурбовано, а на листки – з ноткою відрази. 

 – Справді?.. – запитав він, вчитуючись у текст. Яр був менше шокований, ніж Йовіла, коли прочитала їхні прізвища вперше. Можливо, він вже здогадувався. Можливо, в нього були підозри. – І що ти думаєш?

Він запитав обережно і, здається, справді був готовий вирішувати щось із нею разом. Та Йовіла вже не відчувала тяжкості від того, що тримала долі барона та баронеси в руках. 

 – А як ти вважаєш? – похмуро запитала вона. – Ти придворний чаклун, і я віддала ці записи тобі. Докази у тому, що фон Літтени вчинили державну зраду. 

 – Але я також твій брат, а не тільки придворний чаклун, – спокійно зауважив Яр. – Ти ж знаєш, що я зроблю, як ти скажеш? 

Йовіла без сумнівів кивнула. Вона знала. 

 – Я цього не хочу, – так само без сумнівів сказала вона. – Мені на них вже все одно – вважай, вони для мене мертві. Але, можливо… Я сподіваюся, що в тобі залишилося більше співчуття. 

Яр повільно кивнув. Після цього він зважив папери у руці і поклав їх на письмовий стіл. Складні рухи пальцями Йовіла не розуміла зовсім; вона тільки бачила, що від цього імена фон Літтенів на папері розчиняються, залишаючи пустоту. 

 – Вони своє отримають, – пообіцяв їй Яр твердим голосом. – Я про це подбаю. 

І тоді він знову обійняв її – свою тепер точно останню родину, яку ледь не втратив, вже вдвічі. Але повторення він не допустить. 

***

Сонце почало закочуватися за горизонт зовсім несподівано. Наче день тільки почався, а вже добігав кінця, і Йовіла взагалі не помітила його плину. Покоївки, яких нарешті допустили до кімнати, винесли столик на двох на балкончик, на який Йовіла задивлялася з минулого вечора, ще коли вперше потрапила до апартаментів. 

Вітан благородно допоміг служниці піднести стільці і під руку вивів Йовілу на балкон. Він спершу всадовив її, а потім сів і сам, відкорковуючи пляшку вина. Воно м’яко розлилося по келихах і кидало чудернацькі тіні на білу скатертину. 

 – Як ти себе почуваєш? – запитав він, тримаючи її руку у своїй. І тільки тоді Йовіла вперше замислилася – а що ж вона насправді відчуває.

Останні кілька днів були найжахливішими у її житті. Вона ще навіть не встигла прийняти смерть Селестії, як раптом ледь не відійшла на інший світ сама. Але попри це все, зараз їй чомусь було… спокійно. 

Вона нарешті нікуди не бігла, не ховалася і не брехала. І перед нею був Вітан, який не відходив від неї ані на крок. 

 – Непогано, – відповіла вона і почула у своєму голосі подив. – Справді непогано. 

Вітан торкнувся вільною рукою лоба і примружився. 

 – Я радий. Дійсно. І я… знаєш, хочу закрити цю тему раз і назавжди. Але є речі, які її стосуються і які мають бути сказані. 

Йовіла уважно дивилася на нього. На вітанових щоках повільно розплився м’який рум’янець. 

 – Коли герцогиня сказала, що підпалила залу, я… Не міг повірити у те, що вона говорить правду. І не міг повірити навіть тоді, коли Яр знайшов дзеркало. 

Йовіла кивнула. Відколи Яр сказав їй, що вона разом зі спідницями випадково позбулася і люстерка, Йовіла відчувала себе справжньою дурепою. Коли вогонь спалахнув довкола неї, магія і артефакти були взагалі останнім, про що вона думала. Та вона й чарівний перстень використала тільки для того, щоб мотузку розрізати! І в той момент, коли дзеркало спарвді могло захистити її, Йовіла просто забула про нього і викинула разом із шарами тканини. Кожного разу, коли вона згадувала про це, починала червоніти із сорому. 

 – Але я все одно мусив прийняти те, що люстерко було там, а від тебе залишився тільки попіл і… Тоді я зрозумів, що те, що я до тебе відчував вже тривалий час – це не звичайна закоханість. Йовіло Квітко, – Вітан зробив паузу, щоб зібратися з духом. – Я люблю тебе. Справді люблю. 

1 ... 132 133 134 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"