Читати книгу - "Королеви не мають ніг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Другого дня в головній залі герцогського палацу зібрався сенат, так звана Велика рада, ядро якого складав Суд дванадцятьох мудреців – giudizio de’dodici savi, розширений за рахунок представників цехів; єдиним пунктом програми цього засідання було формальне обрання нового правителя. Ситуація була ясна: узурпатор Джованні Гамбаріні, хай буде прокляте його ім’я, зник, бажання Його святості всім відоме, населення Страмби ставилося до Петра з явною прихильністю, і тому засідання, яке відбувалося за зачиненими, старанно пильнованими дверима, довго не тривало; вже через півгодини на галереях палацової вежі з’явилися барвисто вбрані герольди, які пронизливим вереском своїх сурм сповістили всіх, хто зібрався на piazza Monumentale, що вибори пройшли з успіхом, і юрба зустріла цю вість вигуками «слава». Невдовзі по тому на балкон, з якого в часи свого благословенного правління промовляв до народу герцог Танкред, вийшов голова Суду дванадцятьох мудреців, іспанський дворянин дон Тімонель дела Сафра, щоб радісну новину, яку щойно було повідомлено громадськості в музичній формі, підтвердити ще й усно; а відтак він шанобливим і привітним жестом запросив нового володаря, який досі тримався віддалік, підійти ближче і відрекомендуватися своїм підданим.
Петр був одягнений у пишне вбрання з білого атласу, пошите майстром Шютце та його підмайстрами за одну ніч; голову його оздоблював білий, усіяний діамантами берет, з-під якого виглядала свіжа пов’язка, накладена на рану, що додавало йому геройського вигляду та привабливості; ліва рука, яка ще вчора була обмотана закривавленою ганчіркою, з-під якої стирчали жмути корпії, була завита елегантним бинтом так старанно, що жителі Страмби могли виразно розгледіти: в нового герцога бракує підмізинного пальця. Схудле героєве обличчя, дбайливо підправлене косметикою, було бліде, позначене двома кривавими слідами від батіжка, які тяглися від підборіддя аж до лівого вуха й скроні.
З рук кардинала Тіначчо, котрий стояв поруч нього, він прийняв благословення, а герцогиня Діана, вродлива й усміхнена, начертала йому на чолі хрест. Як ми вже знаємо, вона не любила Петра, він здавався їй підозріливим і дивним, та й кардинал Тіначчо, звісно, теж не був задоволений тим, що представник місцевої знаті, Джованні Гамбаріні, повівся так боягузливо, нерозумно, ганебно, через що наступником роду д’Альбула і господарем Страмби став чужинець, однак успіх є успіх, а Петрів успіх був такий переконливий і безсумнівний, що обидві ці великі особи, кардинал і герцогиня-вдова, змушені були скоритися й, затаївши в душі образу та лють, люб’язно всміхатися власному програшу. Отже, Петр дістав благословення, причому люд, який пильно стежив за цією церемонією, обговорюючи і коментуючи кожну подробицю, відразу помітив, що маленької Bianca matta десь не видно, можливо, герцогиня-вдова боялася, що юродива дозволить собі якусь нову непристойність, і тому порушила свою beneficenza permanente, постійну примхливість, якої за інших умов ретельно додержувалася. Адже минулого разу, коли узурпатор Джованні Гамбаріні, хай буде прокляте його ім’я, вийшов на балкон у супроводі цих самих поважних осіб, кардинала й герцогині-вдови, Bianca matta простягла до нього руку, немовби й собі хотіла його поблагословити, як це щойно зробили кардинал з герцогинею; але коли він з усмішкою нахилився до неї, щоб вона дотяглася до його чола, вона дала йому ляпаса, налякавши цим усіх, хто спостерігав цю сцену. Громадяни Страмби витлумачили це як погану прикмету і, здається, не без підстав.
Так от, нічого подібного цим разом не сталося, й церемонія вітання Петра з нагоди вступу в герцогську родину пройшла без ускладнень. Кардинал Тіначчо зняв із подушечки, яку тримав перед ним старший церемоніймейстер, maître des cérémonies з білячими зубами, герцогський меч у золотих піхвах та золоте берло і неквапливими рухами передав ці обидві коштовні регалії донові Тімонелеві, котрий, уклякнувши на одне коліно, шанобливо поцілував берло, перше ніж укласти його Петрові в руку, а потім припнув йому до пояса меч. Відтак він підвівся, приклав три пальці до розп’яття, яке тримав перед ним кардинал Тіначчо, й заскрипів своїм старечим голоском:
– Ім’ям усіх громадян Страмби я, як головний суддя, вибраний ними представник, складаю вам, герцогська високосте, присягу у вірності й слухняності.
І народ забувши або не бажаючи згадувати, що подібне вже відбувалося тут зовсім недавно, що вимовлялися ці самі слова, коли узурпатор Джованні Гамбаріні, хай буде прокляте його ім’я, приймав берло, висловлював зараз бурхливу радість, немовби й справді був переконаний, що настають часи нові й небувалі, найкращі з усіх тих, які вже минули. Отже, з цієї хвилини Петр став герцогом, вибраним за всіма правилами, і ніщо вже не могло завадити йому виконати свої наміри.
Коли ритуал вручення меча й берла було завершено, Петр, прикрашений цими атрибутами, зійшов головними сходами до палацової брами; там на нього вже чекав білий кінь з золотими підковами, під осяйним чапраком, на його породистій вузькій голові погойдувався білий султан із пір’я; на цьому коні, за давнім звичаєм, Петр мав проїхати вулицями столиці. Сенсу й справжнього підґрунтя цього звичаю добре не знав ніхто, – можливо, це був символічний натяк на нерозривний зв’язок правителя з його підданими, а може, це робилося просто для того, аби народ міг краще роздивитися свого нового володаря.
Коли Петр сів на коня, його оточило четверо пажів, які підняли на позолочених дерев’яних тичках білий балдахін; захищений цим балдахіном, у супроводі кардинала Тіначчо та корпусу чужоземних послів, чия участь у цьому параді була бажана, оскільки треба було показати, що не тільки сама Страмба, але й довколишній світ радо схвалює вибір нового герцога, Петр повільно об’їхав piazza Monumentale, причому народ, який ще з учорашнього дня захрип, щосили кричав evviva й так щільно заповнив весь майдан, що супровід продирався вузьким проходом, а балдахін, який ледве тримали слабкі ручки пажів, гойдався і хитався з боку на бік; однак ця маленька недоладність нітрохи не применшувала гідності герцогської проїздки, а, навпаки, будила в громадян, які за нею спостерігали, симпатію і здорову веселість.
З piazza Monumentale Петр і його почет звернули на via del Sole, а звідти на трикутний майданчик Santa Croce, де нарешті сталося те, чого з таким нетерпінням чекали громадяни Страмби, про що кожен з них
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королеви не мають ніг», після закриття браузера.