Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

Таким чином, тренуючись за допомогою наведених вправ, використовуючи самонакази й уявні образи, ви можете навчитися створювати стан повного фізичного спокою, впливаючи через свідомість на підсвідомість. Це допоможе опанувати себе під час стресових ситуацій (складання іспитів, виступи, дискусії).

Складаючи текст до вправ для самонавіювання, варто керуватися такими правилами: формула повинна бути чіткою й лаконічною; формула не повинна містити негативної частки «не»; обов’язкове дотримання послідовності формул: «хочу — можу — буду-є».

(Я хочу бути спокійним і впевненим, я можу бути спокійним і впевненим, я буду спокійним і впевненим, я спокійний і впевнений!)

Рекомендуємо програми-зразки самонавіяння.

1. Для оптимізації настрою: «Я зібраний і врівноважений; у мене піднесений, радісний настрій; я хочу бути активним і бадьорим; я можу бути активним і бадьорим; я активний і бадьорий; я хочу (можу, буду) відчувати енергію та бадьорість; я життєрадісний і сповнений сил; я оптиміст».

2. Для відпочинку: «Я спокійний; я абсолютно спокійний; я добре відпочиваю й набираюся сил; відпочиває кожна клітинка мого організму; відпочиває кожен м’яз; відпочиває кожен нерв; свіжість і бадьорість сповнюють мене; я зібраний та уважний; попереду плідний день; я відпочиваю».

3. Для налаштування на майбутній іспит: «Я відчуваю себе впевнено; настрій піднесений; голова ясна; я абсолютно спокійний; я зібраний; мислю чітко; я хочу (можу, буду) відповідати легко, чітко, ясно».

4. Для налаштування на професійний стиль поведінки під час виступу, подолання невпевненості, скутості в спілкуванні зі слухачами: «Я абсолютно спокійний; я входжу в аудиторію впевнено; я відчуваю себе вільно й розкуто; я володію собою; мій голос звучить рівно, впевнено; я можу добре виступити; настрій бадьорий; мені самому цікаво виступати; мені є що розповісти слухачам; я спокійний і впевнений у собі».

Оволодіння технікою дихання починається зі зняття фізичного й емоційного напруження. Це розслаблює фонаційні шляхи, усуває перешкоди, що заважають координації мовного процесу.

Вправа 1. «Лічилка». Визначення індивідуальних особливостей мовного видиху. Після вимовляння відомої дитячої забавлянки «Кицю грамоті учили — раз, два, три, чотири, не читати, не писати, мишеняток рахувати» — глибокий вдих і на видиху рахувати: «одне мишеня, двоє мишенят...» до повного використання повітря. Останнє число — показник розподілу й місткості дихання.

Вправа 2. «Квітковий магазин». Вихідна позиція — стійка. Для контролю ліву руку кладете на живіт, праву — на ребра. Видихніть (п-фф). При цьому живіт втягнеться. Виконання: роблячи вдих, уявіть, що нюхаєте квітку. При цьому живіт висувається вперед, ребра розширюються, закріпіть вдих поштовхом живота, підтягніть низ живота (кашель або позиви до кашлю). Після цього починайте видих поволі й плавно на п-ффф, при цьому живіт поступово втягується, ребра опускаються, вдих короткий, видих довгий. Вправу повторити 2—3 рази.

Вправа 3. «Свічка» (рівний, інтенсивний видих). Візьміть вузьку смужку паперу (завширшки 2—3 см, завдовжки 7—10 см) й, уявивши що це свічка, дмухайте на неї. Вона відхиляється від вас — це відхилилося «полум’я». Така «свічка» дає змогу наочно стежити за рівністю струменя повітря, що видихається; видих рівний: папірець перебуває в одному положенні — відхилившись (поклали «полум’я» свічки й тримаєте його в цьому положенні). Зверніть увагу на деяке напруження в області діафрагми та міжреберних м’язів. Міцний «дихальний поясочок» зберігає рівність струменя повітря, що видихається.

Вправа 4. «Проколотий м’яч» (плавний, енергійний видих, що не слабшає до кінця). Уявіть, що в руках у вас на рівні грудей великий гумовий м’яч. Він виявився проколотим. Якщо на нього натискати, чуєш, як виходить з нього повітря. Імітуйте його звуконаслідувальним «ссссс...». Натискайте на «м’яч» долонями легко, без зусиль, щоб повітря виходило з нього (ваших легенів) подовше. Руки сходяться поволі-поволі: вони відчувають невеликий опір «м’яча»... Нарешті долоні зійшлися. І з цим рухом «виштовхнулося» на останньому активному звуку «с» використане при звучанні повітря. Виконайте кілька разів вправу. Виконуйте її легко, без напруження в руках.

Вправа 5. «Звуконаслідування» (різні види видихання). Пригадайте й відтворіть різні звуки природи й життя: свист вітру: сссс..., шум лісу: шшш..., якнайтонший звук комара: зьзьзь..., жжжж..., жьжьжь.... Крик і каркання ворони кркркр..., крр! кар! кар!, тріскотню сороки: трр! трр!, гуркіт мотора: рррр!, звук електричного дзвінка: рьрьрь, вигуки кучера: тпру! тпру! тпру!, нно! нно! нно! тощо.

Зверніть увагу на роботу діафрагми: то в неї мінімальне напруження (наприклад, коли повітря неначе саме «витікає в природу» — при шумі лісу або дзижчанні жука) то напруження посилюється (при гуркоті мотора або звучанні електричного дзвінка). Коли повітря з силою виштовхується, діафрагма активно й енергійно рухається, також ривками «виштовхуючи» повітря (при імітації крику ворони, тріскотні сороки, при вигуку кучера).

Вправа 6. «Пилка». Візьміться удвох за руки навхрест. Праві руки — це ваша пилка, ліві — колода. Перший з учасників тягне на себе пилку правою рукою, імітуючи звук: зззззззззз... (рахунок «раз»), другий своєю правою рукою бере «пилку» на себе: сссссссс... (рахунок «два»).

Так, по черзі беручи на себе пилку, відбувається тренування. Пиляти треба енергійно, весело, не затримуючи свою руку, коли партнер бере пилку на себе, як при справжньому пилянні! Дихання повинне бути рівномірним, ритмічним: беручи пилку на себе, робіть видих зі звуком, відпускаючи іі — вдих.

Вправа 7. «Ввічливий уклін». Позиція перша — підніміться навшпиньки, руки в сторони (вдих), позиція друга — поволі схиляйтеся вперед, поступово зводячи руки і притискую чи їх по-східному до грудей. Уклоняючись, вимовляєте розтягнуте на звуці слово здрассссссссте.