Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

вже передмістя, над дахами та трубами міста раптом вистрелили червоні язики полум’я, вирвався клубами дим. До вух чародійок долинув крик, далекий, наче дзижчання нахабних мух, наче гудіння розлючених джмелів. Крик зростав, ставав голоснішим, пронизаний поодинокими високими вересками.

— Що там, най його зараза, діється? — Йеннефер здійнялася в стременах. — Напад? Пожежа?

— Ґеральт… — простогнала раптом Цірі, побліднувши, наче веленевий папір. — Ґеральт!

— Цірі? Що з тобою?

Цірі підвела руку, а чародійки побачили кров, що стікала її долонею. Лінією життя.

— Коло замкнулося, — сказала дівчина, приплющуючи очі. — Мене поранив шип троянди з Шерраведду, а змій Уроборос укусив себе за хвіст. Я їду, Ґеральте! Їду до тебе! Не залишу тебе самого!

Раніше, ніж хтось із чародійок устиг запротестувати, дівчина розвернула Кельпі та миттю послала її чвалом.

Вони мали достатньо розуму, аби відразу послати в галоп і власних коней. Але їхні скакуни не могли зрівнятися з Кельпі.

— Що воно? — крикнула Йеннефер, хапаючи вітер. — Що діється?

— Ти ж знаєш! — хлипнула Трісс, несучись чвалом біля її боку. — Жени, Йеннефер!

Перш ніж вони увірвалися поміж будинками передмістя, перш ніж минули їх перші втікачі з міста, Йеннефер уже мала настільки ясну картинку ситуації, аби знати: те, що діється в Рівії, це не пожежа й не напад ворожих військ, а погром. Вона також знала, що відчула Цірі, до чого — до кого — вона жене. Вона також знала, що не дожене її. Не було й шансу. Людей, спанікованих, збитих у натовп, перед якими вона й Трісс мусили зупинити коней так різко, що мало не перелетіли через їхні голови, Кельпі просто перескочила, копита кобили збили тільки кілька капелюхів і шапок.

— Цірі! Стій!

Не зрозуміти як вони опинилися вже на вуличках, повних натовпу, що тепер бігав та верещав. Йеннефер на ходу помітила тіла в канавах, бачила трупи, повішені на балках та стовпах за ноги. Вона бачила ґнома, який лежав на землі: того ко́пали та били кийками; бачила й ще одного, якого різали відбитими шийками пляшок. Чула крики катів, виття катованих. Вона бачила, як жінку, викинуту з вікна, захлеснув натовп, як замиготіли палиці, як вони піднялися й опустилися.

Натовп густішав, ревіння зростало. Чародійкам здалося, що відстань між ними й Цірі зменшилася. Наступною перешкодою на шляху Кельпі була групка дезорієнтованих алебардників, яких ворона кобила сприйняла за паркан і перескочила, збивши з одного плаский капалін. Інші аж присіли зі страху.

На повному ходу вони увірвалися на площу. Тут було аж чорно від людей. І від диму. Йеннефер зрозуміла, що Цірі, яку вело пророче видіння, летить у саме ядро, у самий центр подій. У самий вогонь пожеж, туди, де шаліла смерть.

Бо на вулиці, куди вона завернула, кипів бій. Ґноми та ельфи затято боронили імпровізовану барикаду, боронили втрачену позицію, яка вже піддавалася та гнулася під напором люду, що рвався на неї. Цірі крикнула, притиснулася до кінської шиї. Кельпі злетіла й перемахнула через барикаду не як кінь, а як великий чорний птах.

Йеннефер увірвалася в натовп, зупинила коня, перекинувши кількох людей. Її стягнули із сідла раніше, ніж вона встигла крикнути. Вона чимось дістала по спині, у крижі, у потилицю. Упала на коліна, побачила зарослого типа в шевському фартусі, що готувався її ко́пнути.

Йеннефер було досить тих, хто ко́пає.

З її розчепірених пальців вистрелив синій шипучий вогонь, що, наче батіг, шмагав обличчя, торси, руки людей, які її оточували. Засмерділо паленим м’ясом, крики та болісне виття на мить перекрили загальний рейвах і гармидер.

— Відьма! Ельфійська відьма! Чарівниця!

Наступний тип уже скочив до неї з піднятою сокирою. Йеннефер вистрелила йому вогнем прямо в обличчя — очі типа вибухнули, закипіли та із сичанням витекли на щоки.

Стало трохи менш людно. Хтось схопив її за руку, вона шарпнулася, готова палити, але це була лише Трісс.

— Тікаймо звідси… Йенна… Тікаймо…

«Я вже чула, як вона говорить таким голосом, — пронеслося в голові Йеннефер. — Губами, що дерев’яніють, що не зволожує навіть крапелька слини. Губами, які паралізовано страхом, які тремтять від паніки.

Я вже чула її, як говорить таким голосом. На горі Содден.

Коли вона помирала зі страху.

Тепер вона також помирає зі страху. Помиратиме від страху до кінця життя. Бо той, хто раз не переламає в собі боягузтва, помиратиме від страху до кінця своїх днів».

Пальці, якими Трісс чіплялася за її рукав, були наче зі сталі — Йеннефер визволилася з їх хватки з чималим зусиллям.

— Як хочеш, то втікай! — крикнула. — Сховайся за спідницями твоєї Ложі! Я маю що боронити! Я не залишу Цірі саму! І не залишу Ґеральта! Геть, голото! З дороги, якщо вам життя миле!

Натовп, що відрізав її від коня, відступив перед блискавками, що сипалися з очей і рук чародійки. Йеннефер потрусила головою, розсипаючи по спині чорні кучері. Виглядала, наче втілена фурія, наче ангел смерті, караючий ангел смерті з вогнистим мечем.

— Геть, по домівках, хами! — крикнула вона, шмагаючи натовп вогняним бичем. — Геть! Потаврую вас вогнем, наче скотину!

— Люди, то лише одна відьма! — долинув із натовпу звучний і металевий голос. — Одна миршава ельфійська заклинателька!

— Вона сама! Та друга втекла! Гей, дітлашки, до каміння!

— Смерть нелюдям! Смерть чаклунці!

— Хай згине!

Перший камінь свиснув у неї коло вуха. Другий гепнув у плече так, що вона аж заточилася. Третій ударив просто в обличчя. Біль спочатку полум’яно вибухнув в очах, а потім накрив усе чорним оксамитом.

* * *

Вона прийшла до тями та застогнала від болю. Обидва передпліччя й зап’ястки рвалися від болю. Рефлекторно потягнулася, торкнулася, відчула товсті пов’язки. Застогнала знову, глухо, розпачливо. Із жалем, що то не сон. І від жалю, що нічого не вдалося.

— Не вдалося тобі, — сказала Тіссая де Фрьес, що сиділа поруч.

Йеннефер хотілося пити. Прагнула, аби хтось змочив її вкриті липким нальотом губи. Але не просила. Гордість того не дозволяла.

— Не вдалося тобі, — повторила Тіссая де Фрьес. — Але не тому, що ти не старалася. Тяла ти добре й глибоко. Саме тому я зараз біля тебе. Якби то було лише вдавання, якби то була тільки дурнувата, несерйозна демонстрація, я мала б до тебе винятково зневагу. Але ти тяла глибоко. Всерйоз.

Йеннефер тупо вдивлялася в стелю.

— Я займуся тобою, дівчино. Бо, певно, варто. А потреба над тобою попрацювати буде, йой, буде. Доведеться не лише виправити тобі хребет та лопатку, але й вилікувати руки. Ріжучи вени, ти перерізала собі сухожилля. А руки чародійки —