Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

«правління політичних партій», або як «партійна демократія». У громадянському суспільстві внаслідок взаємодії держави і політичних партій формується так звана система політичного правління.

Політичні партії виражають інтереси певних соціальних груп, розробляють на їх основі програми загальнонаціональних перетворень і пропонують їх на виборах до органів державної влади. У разі підтримки виборців члени партії обіймають керівні посади в органах державної влади і здійснюють ці перетворення. Держава в такій системі є певним механізмом — інститутом управління, який уможливлює загальнонаціональні перетворення, за тимчасовий контроль над яким конкурують партії.

Політичні партії як представники інтересів громадянського суспільства акумулюють політичні очікування і настрої населення, на їх основі визначають шляхи і напрямки розвитку держави та суспільства. У результаті конкурентної боротьби політичних партій на виборах, підтримки певних напрямків розвитку держави і суспільства народом політична програма партії здійснюється через завоювання більшості в парламенті, формування уряду, прийняття відповідних законів тощо.

Отже, політичну партію можна визначити як інститут громадянського суспільства, покликаний визначати політичні шляхи та напрямки його розвитку, реалізовувати їх через вибори до представницьких органів влади та діяльність в їх складі або контролювати їх у разі перебування в опозиції.

Взаємовідносини держави і політичних партій в умовах відсутності громадянського суспільства, правової, демократичної держави формуються зовсім інакше. У деяких країнах політичні партії офіційно забороняються. Державний апарат вважає їх загрозою для власної необмеженої влади. Тому організація, участь у діяльності нелегальних партій визнаються злочином проти держави. Подібна політична система існує зараз у багатьох країнах Близького Сходу (Катар, Кувейт, ОАЄ, Саудівська Аравія та ін.).

В інших недемократичних країнах держава імітує існування партійної системи, яка насправді складається з однієї (правлячої) партії. За таких умов відбувається зрощення партії і держави в єдиний владний механізм. Так, у Німеччині після приходу в 1933 р. до влади нацистської партії було ухвалено закон «Про забезпечення єдності партії та держави», в якому НСДАП проголошувалася носієм германської державності, її роль визначалася як провідна та рушійна сила націонал-соціалістської держави, закріплювалося сумісництво низки партійних і державних посад.

§ 3. Політичні партії: правове регулювання статусу та діяльності

Політичні партії в суспільстві сформувалися і досить довго існували лише як політичний інститут. Спочатку вони не мали державного визнання своєї ролі і відповідного правового закріплення. Це пояснюється, з одного боку, слабким впливом партій на життя суспільства, а з другого — нерозвиненістю демократичних інститутів, унаслідок чого держава не бажала ділитися владою з іншими інститутами політичної системи. Зі зростанням ролі політичних партій у житті суспільства розпочався процес їх правового визнання - правова інституціоналізація, тобто перетворення їх на правовий інститут шляхом найповнішого регулювання правом усього комплексу відносин, пов’язаних зі створенням, організацією та діяльністю партій.

Правова інституціоналізація політичних партій - порівняно нове явище у правових системах сучасних держав. Вона пройшла декілька етапів свого розвитку. Перший етап (ХVІІІ ст. — початок ХХ ст.) характеризується тим, що держава і право ігнорували появу і діяльність політичних партій. На другому етапі (початок ХХ ст. — 50-ті роки ХХ ст.) розпочалося їх фрагментарне визнання, яке втілювалось у законодавчому закріпленні окремих загальних і спеціальних положень про їх діяльність. Але правовий режим політичних партій ще не відрізнявся від правового режиму інших громадських об’єднань: на політичні партії поширювалися норми, що регламентували діяльність усіх об’єднань громадян.

Правова інституціоналізація політичних партій набула широкого розмаху на третьому етапі — після Другої світової війни. Цей процес мав не тільки універсальний характер, а й змінився і його зміст. Якщо раніше предметом правового регулювання були лише деякі сторони діяльності політичних партій, то згодом сюди увійшов увесь комплекс відносин, пов’язаних з їх створенням, організацією та діяльністю.

Процес правової інституціоналізації політичних партій на території України також можна поділити на декілька основних етапів.

1. Виникнення політичних партій в Україні на початку ХХ ст. Цей період характеризується відсутністю відповідного правового регулювання їх статусу. Право ігнорувало появу і діяльність партій. Окремі норми, які регулювали діяльність партій, але не виділяли їх серед інших об’єднань громадян, було встановлено після революційних подій 1905-1907 років 17 жовтня 1905 р. вийшов царський маніфест, який дарував населенню право на свободу товариств та спілок. 4 березня 1906 р. було видано царський указ «Про тимчасові правила про товариства та спілки», який більш докладно регламентував порядок створення різноманітних товариств та спілок, проте знов-таки не містив жодного слова про політичні партії.

2. Встановлення і законодавче закріплення монопольного становища КПРС і заборона будь-яких інших партій. Для цього періоду властива відсутність спеціальних нормативних актів, які визначали б статус і порядок діяльності політичної партії. Логічнім завершенням даного процесу стало закріплення монополії комуністичної партії на конституційному рівні.

3. Становлення плюралістичної, багатопартійної політичної системи. Цей період розпочався в 1990 р., коли було прийнято рішення про перегляд Конституції СРСР, що фактично означало визнання можливості існування в країні багатопартійності. У жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР відповідним чином відредагувала ст. 6 Конституції УРСР. Так Україна встала на шлях утворення громадянського суспільства, плюралістичної політичної системи. Коли 16 червня 1992 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про об’єднання громадян», діяльність політичних партій на території України вперше одержала своє законодавче закріплення.

4. Зараз триває четвертий етап інституціоналізації політичних партій, який розпочався із прийняття 24 вересня 1997 р. Закону України «Про вибори народних депутатів України». Уперше в історії нашої держави було запроваджено змішану, мажоритарно-пропорційну систему виборів, де половина складу Верховної Ради обирається за партійними списками. З 2006 р. вибори до парламенту відбувалися вже виключно на основі пропорційної системи виборів. Як наслідок політичні партії одержали серйозні важелі впливу на державний механізм і суспільство. Але подібне розширення повноважень має супроводжуватися відповідним якісним регулюванням статусу партій, який мусить гарантувати відсутність зловживань своїми правами. Тому основним завданням цього етапу інституціоналізації було прийняття Закону України «Про політичні партії в Україні», який відповідав би міжнародним демократичним стандартам.

Правова інституціоналізація політичних партій проявляється у двох формах — конституціоналізації і законодавчої інституціоналізації.

Конституційний статус політичних партій відображено в Конституції України, ст. 36 якої закріпила право громадян на об’єднання в політичні партії: «Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей». Уперше на конституційному рівні були закріплені основні завдання партій: «Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі