Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

дуже швидко. Скажімо, якщо Веннерстрьом отримує мейл, то повідомлення спочатку потрапляє на манжетку Чуми і ми можемо його прочитати ще до того, як воно проходить його файрвол. Хитрість полягає в тому, що мейл переписується і до нього додається початковий код у кілька байт. Історія повторюється щоразу, коли Веннерстрьом що-небудь закачує в свій комп’ютер. З фотографіями виходить ще краще. Він дуже багато повзає по Мережі. Кожного разу, коли він відкриває порнознімок або заводить нову домашню сторінку, ми додаємо кілька рядків початкового коду. За деякий час — кілька годин або днів, залежно від того, як багато він користується комп’ютером, Веннерстрьом скачує собі цілу програму, приблизно в три мегабайти, де кожен фрагмент приєднується до наступного.

— І що з цього?

— Коли останні фрагменти стають на місце, програма інтегрується з його інтернетівською програмою. Він сприймає це як зависання свого комп’ютера і змушений його перезавантажувати. Під час перезавантажування інсталюється абсолютно нове програмне забезпечення. Він використовує «Майкрософт експлорер». Наступного разу, коли він запускає «Експлорер», він насправді запускає абсолютно іншу програму, яка непомітна на його робочому столі, працює і виглядає як «Експлорер», але робить ще багато різних речей. Насамперед вона контролює його файрвол і стежить за тим, щоб усе працювало. Потім вона починає сканувати комп’ютер і надсилає фрагменти інформації щоразу, коли він, перебуваючи в Мережі, клікає мишкою. Через деякий час, знов-таки залежно від того, як довго він сидить у Мережі, повна дзеркальна копія вмісту його жорсткого диска збирається на якомусь сервері. І настає час для Ейч-ті.

— Ейч-ті?

— Соррі. Чума називає це Ейч-ті. Hostile Takeover.

— A-а.

— Головна хитрість полягає в тому, що відбувається далі. Коли структура сформувалася, у Веннерстрьома вийшли два повні жорсткі диски — один на власному компі, а другий — на нашому сервері. Надалі, коли він запускає свій комп’ютер, він насправді запускає відбитий комп’ютер. Він працює вже не на власному комп’ютері, а на нашому сервері. Його комп’ютер починає злегка гальмувати, але це майже непомітно. І коли я підключаюся до сервера, я можу приєднуватися до його комп’ютера в реальному часі. Кожного разу, коли Веннерстрьом натискає на клавішу свого комп’ютера, я бачу це в себе.

— Твій приятель, мабуть, теж хакер.

— Це він організував нам підслуховування в Лондоні. Він трохи дивний і ніколи не спілкується з людьми, але в Мережі він легенда.

— Гаразд, — сказав Мікаель з покірною посмішкою. — Питання номер два: чому ти не розповіла про Веннерстрьома раніше?

— Ти мене не питав.

— А якби я так і не запитав — припустімо, ми з тобою ніколи б не зустрілися, — ти б так і мовчала про те, що Веннерстрьом бандит, а «Міленіум» би тим часом збанкрутував?

— Мене ніхто не просив викривати Веннерстрьома, — повчальним тоном відповіла Лісбет.

— Але якби?

— Але ж я розповіла, — відрубала вона.

Мікаель припинив цю розмову.

Вміст Веннерстрьомового комп’ютера цілком поглинув Мікаеля. Лісбет переписала Веннерстрьомів жорсткий диск — близько п’яти гігабайт — на десятки CD, і їй уже починало здаватися, що вона більш-менш переїхала до Мікаелевого помешкання. Вона терпляче чекала, поки він у всьому розбереться, і відповідала на запитання, що в нього постійно виникали.

— Я просто не розумію, як він може бути таким кретином, що збирає весь матеріал про свою брудну білизну на одному жорсткому диску, — сказав Мікаель. — Якщо це потрапить до поліції…

— Люди взагалі часто роблять дурниці. Мабуть, він просто не думає, що поліції коли-небудь спаде на думку конфіскувати його комп’ютер.

— Почувається вищим за будь-які підозри. Я згоден, що він зарозумілий засранець, але повинні ж у нього бути консультанти з безпеки, які можуть йому пояснити, як поводитися з комп’ютером. У нього там зберігається матеріал аж з дев’яносто третього року.

— Комп’ютер досить новий. Його зроблено рік тому, але Веннерстрьом, схоже, переніс туди всю стару кореспонденцію і тому подібне, замість того щоб зберегти на CD-дисках. Проте він все ж таки використовує шифрувальні програми.

— Що абсолютно нерозумно, якщо ти сидиш прямо в його комп’ютері й читаєш паролі щоразу, коли він їх уставляє.

Коли вони пробули в Стокгольмі чотири дні, о третій годині ночі Мікаелю на мобільний телефон раптом подзвонив Крістер Мальм.

— Хенрі Кортез сьогодні ввечері ходив з подружкою в кабак.

— Он як, — сонно промовив Мікаель.

— Дорогою додому вони опинилися в кафе на Центральному вокзалі.

— Не краще місце, щоб когось спокушати.

— Послухай. Янне Дальман у нас у відпустці. Хенрі раптом помітив його за столиком у компанії іншого чоловіка.

— І що?

— Хенрі впізнав його супутника за фото під його статтями. Це Крістер Седер.

— Мені здається, я знаю це ім’я, але…

— Він працює в журналі «Фінансмаґазінет монополь», яким володіє «Веннерстрьом груп», — вів далі Мальм.

Мікаель сів у ліжку.

— Ти слухаєш?

— Слухаю. Адже це не обов’язково щось означає. Седер звичайний журналіст і може виявитися просто давнім приятелем Дальмана.

— Гаразд, нехай у мене параноя. Але три місяці тому «Міленіум» купив репортаж у незалежного журналіста, а за тиждень до нашої публікації Седер випустив майже ідентичне викриття. Це був той самий матеріал про виробника мобільних телефонів, який приховав доповідь про те, що вони використовують неправильний компонент, здатний викликати коротке замикання.

— Я чую, що ти говориш. Але таке трапляється. Ти говорив з Ерікою?

— Ні, вона все ще у від’їзді і повернеться тільки наступного тижня.

— Нічого не роби. Я передзвоню пізніше, — сказав Мікаель і вимкнув телефон.

— Проблеми? — спитала Лісбет Саландер.

— Це пов’язано з «Міленіумом», — сказав Мікаель. — Мені треба туди ненадовго заскочити. Хочеш зі мною?

О четвертій ранку редакція була порожня. Лісбет Саландер знадобилося приблизно три хвилини, щоб зламати паролі в комп’ютері Янне Дальмана, і ще дві хвилини, щоб перекачати його вміст до ноутбука Мікаеля.

Більша частина електронної пошти, щоправда, містилася в особистому комп’ютері Янне Дальмана, доступу до якого у них не було. Проте Лісбет Саландер змогла через його стаціонарний комп’ютер у редакції дізнатися, що крім службової адреси «millennium.se» Дальман мав особисту hotimil-адресу в Інтернеті. Їй знадобилося шість хвилин, щоб зламати цю адресу і викачати його кореспонденцію за останній рік. Через п’ять хвилин Мікаель мав у своєму розпорядженні докази того, що Янне Дальман видавав інформацію про ситуацію в «Міленіумі» і тримав редактора «Фінансмаґазінет монополь» у курсі того, які репортажі Еріка Берґер планує помістити в які числа. Шпигунська діяльність велася принаймні з минулої осені.

Вони вимкнули комп’ютери, повернулися до Мікаелевої квартири і кілька годин поспали. Близько десятої години ранку Мікаель зателефонував Крістеру Мальму.

— У мене є докази того, що Дальман