Читати книгу - "Хрещений батько"

Від гострого серцевого нападу його рожеве обличчя стало майже синім. Він помирав. Він відчув запах саду, жовта запона світла засліпила йому очі, і він прошепотів:

– Життя таке прекрасне.

Він не бачив жіночих сліз, він помер до того, як жінки повернулися з церкви, до того, як приїхали «швидка допомога» й лікар. Помер, оточений чоловіками, помер, тримаючи за руку найулюбленішого сина.

Похорон був царський. П’ять «родин» надіслали своїх донів і всіх капореджіме, прийшли й родини Тессіо та Клеменци. Джоні Фонтане потрапив у жирні заголовки в бульварних газетах, бо прибув на похорон, не послухавшись Майклової поради не з’являтися. Фонтане заявив кореспондентам, що Віто Корлеоне був його хрещеним батьком і найкращою людиною з усіх, кого він будь-коли знав, і що він вважає за честь для себе віддати останню шану цій людині; його не обходить, що подумають інші.

З тілом прощалися за старим звичаєм у поселенні. Амеріго Бонасера перевершив самого себе, готуючи до похорону давнього друга – Хрещеного Батька – так, як мати готує молоду до весілля. Він повністю розплачувався за свій борг донові. Усі лише й говорили про те, що навіть смерть не змогла стерти величі й благородства з обличчя великого Дона – такі слова сповнювали Амеріго Бонасера гордістю й дивним відчуттям сили. Лише йому одному було відомо, як жахливо спотворила смерть донову зовнішність.

Прийшли всі давні друзі й сподвижники. Назоріне, його дружина, донька, її чоловік та їхні діти; з Лас-Вегаса прибув Фредді. Том Хейген із дружиною та їхні діти, дони із Сан-Франциско й Лос-Анджелеса, Бостона й Клівленда. Коло труни стояли Рокко Лампоне, Альберт Нері, Клеменца і Тессіо і, звичайно ж, донові сини. Весь маєток, усі будинки були заповнені вінками з живих квітів.

За брамою маєтку стояли кореспонденти газет і фотографи, а на невеличкій вантажній машині приїхали, як стало відомо, агенти ФБР, що увічнювали на кіноплівку це епохальне видовище. Дехто з кореспондентів намагався проникнути всередину, але коло брами і понад огорожею було розставлено варту, яка вимагала показати посвідчення й запрошення. І хоча з газетярами обійшлися дуже ввічливо, передали їм із дому напої й перекуску, всередину їх не пропустили. Вони намагалися говорити з тими, хто виходив з подвір’я, але їм відповідали кам’яними поглядами й цілковитою мовчанкою.

Майкл Корлеоне пробув цілий день із Кей, Томом і Фредді в наріжній кімнаті-бібліотеці. До нього проводили людей, які хотіли побачити його, щоб висловити своє співчуття. Майкл приймав їх вельми ввічливо, навіть якщо дехто, звертаючись, називав його Хрещеним або доном Майклом; лише Кей помітила, що він тоді невдоволено стискав губи.

Клеменца й Тессіо зайшли, щоб приєднатися до родини небіжчика, і Майкл сам налив і підніс їм випити. Трохи переговорили про справи. Майкл повідомив їх, що маєток із усіма будинками продається одній будівельній компанії за неймовірно вигідну ціну. І це було ще одне свідчення геніальності великого Дона.

Усі розуміли, що тепер імперія повністю переходить на Захід. Що «родина» Корлеоне зліквідує всі свої справи в Нью-Йорку. Для цього треба було лише дочекатися відставки чи смерті дона.

Хтось нагадав, що майже десять років, від самого весілля Конні Корлеоне з Карло Ріцці, у цьому будинку не збиралося стільки люду. Майкл підійшов до вікна, що виходило у садок. Колись давно вони з Кей сиділи в цьому садку й гадки не мали, що на Майкла чекає така дивна доля. Його батько, вмираючи, сказав: «Життя таке прекрасне». Майкл не пригадував, щоб його батько коли-небудь філософував про смерть, ніби дон надто поважав смерть, аби говорити про неї.

Час було їхати на кладовище. Час ховати великого Дона. Майкл узяв за руку Кей і вийшов у садок, щоб приєднатися до похоронної процесії. За ним ішли капореджіме з їхніми солдатами, а потім усі ті скромні люди, що їх благословив Хрещений за своє життя. Пекар Назоріне, вдова Коломбо із синами й незліченні ряди інших із світу, яким він правив так твердо і справедливо. Були навіть вороги, що прийшли віддати йому шану.

Майкл дивився на процесію з ледь помітною ввічливою посмішкою. Його ніщо не дивувало. «Так, – думав він, – якщо я, вмираючи, зможу сказати, що життя прекрасне, якщо зможу так само вірити в себе, тоді ніщо не матиме значення». Він наслідуватиме свого батька. Опікуватиметься дітьми, сім’єю, своїм світом. Але його діти ростимуть в іншому світі. Вони стануть лікарями, артистами, науковцями, губернаторами, президентами. Ким завгодно. Він подбає, щоб вони приєдналися до вселюдської родини, проте, як могутній і обережний батько, він, безперечно, не спускатиме ока з цієї вселюдської родини.

Вранці наступного дня всі найважливіші особи «родини» Корлеоне зібралися в маєтку. Перед полуднем їх впустили у порожній будинок дона. Приймав їх Майкл Корлеоне.

Вони майже заповнили наріжну кімнату-бібліотеку. Тут були обидва капореджіме – Клеменца й Тессіо; Рокко Лампоне з розсудливим, тямущим виразом на обличчі; дуже тихий Карло Ріцці – людина, що знає своє місце; Том Хейген, що залишив свої суто юридичні обов’язки, щоб допомогти в цю нелегку годину; Альберт Нері, який намагався стояти ближче до Майкла і, підносячи запальничку до сигарети нового дона, змішуючи йому в склянці напій, всіляко демонстрував беззастережну вірність, незважаючи на недавнє лихо в «родині» Корлеоне.

Смерть дона була великим нещастям для «родини». Вона, здавалося, втратила половину своєї сили й майже всі шанси в переговорах зі спілкою Барціні–Татталья. Це знав кожен із присутніх у кімнаті, усі чекали, що скаже Майкл, бо в їхніх очах він ще не був новим доном, він не заслужив ні цього становища, ні цього титулу.

Якби Хрещений жив, він би забезпечив для сина становище ватажка, а так усе ще вилами по воді писане.

Майкл зачекав, поки Нері підніс напої. А потім тихо проказав:

– Я розумію ваші почуття. Я знаю, як усі ви поважали мого батька, а тепер вам доводиться непокоїтися за себе й за свої родини. Дехто гадає, як усе це вплине на наші попередні наміри та мої обіцянки. Що ж, відповідь буде така: ніяк. Усе йтиме своїм звичаєм, як досі.

Клеменца схитнув здоровенною буйволячою головою. Його волосся повністю посивіло, а риси обличчя ще більше розпливлися від жиру і виглядали огидно.

– Барціні й Татталья тепер напруть на нас із усією силою, яка в них є, Майку. Тоді доведеться або ж битися з ними, або підготуватися до виснажливої конкуренції.

Кожен відзначив: Клеменца не назвав Майкла повним ім’ям, не кажучи вже про те, що не величав його доном.

– Почекаймо і тоді побачимо, що буде, – відповів Майкл. – Хай