Читати книжки он-лайн » Наукова фантастика » Екстремофіл, Алан Кервін

Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

100
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136
Перейти на сторінку:

— Це крок до автономії регіону?

— Хотілося б.

Тео відвернувся й знову поглянув на стелю. Автономія в Долині була б чудовим місцем для екстремофілів, але навряд чи Рада це дозволить: за їхніми планами цей регіон мав стати райською місциною для обраних.

— Просто не буде, тому відновлюйся, — Борислав підвівся з дивану й підійшов до Тео. — Попереду ще багато битв. Сподіваюся, ти братимеш у них участь, будеш уважнішим та не лишатимеш недобитих ворогів за спиною.

— По-дурному вийшло...

— Буде наука.

— Це точно.

— Я зараз іду до Аяна, скажу йому, що ти отямився. Тебе багато хто хоче побачити, тож приготуйся до потоку відвідувачів.

Тео кивнув. Коли Борислав пішов, він поглянув на принишклу Марту, яка нервово смикала рукава светра.

— Твої батьки також тут?

— Ні, — вона заперечливо похитала головою, не глянувши на нього. — І навряд чи будуть: з мамою я дуже посварилася. Вона оскаженіла, коли я сказала, що їду в Дельту.

— Бо тут я?

— Так. Ти її бісиш. Тато обіцяв пояснити мамі, що крім тебе тут ще й досвідчений лікар, який потрібен нам обом, бо мене вона не чує.

— А цей лікар... Що він каже про твій стан? Людмила розповідала стільки жахів... що каже він?

— Що наразі все гаразд. У мене останні кілька днів підвищена температура, морозить, але почуваюся я непогано, — вона розгублено всміхнулася. — І ще мені страшно...

— Де Аян тебе поселив?

— У кімнаті навпроти, — вона кивнула на двері.

— Навпроти? — оживився Тео. — Це я змарнував цілий тиждень, валяючись тут?

— Ти ж поранений!..

— Це дрібниці.

— Дрібниці? — засміялася Марта.

— Треба терміново лікуватися. Я колись читав, що поцілунки корисні для здоров’я: вони там щось стимулюють, щось балансують... Може, допоможемо одне одному? — він питально звів брови.

Марта всміхнулася, підсунулася ближче, схилилася й торкнулася його губ своїми, і Тео поклав руку їй на потилицю.

— Я так злякалася, коли тебе пошматованого привезли з півдня,— прошепотіла вона йому в губи після поцілунку. — Головою розуміла, що ти одужаєш, але виглядав ти... жахливо.

— Гірше, ніж тоді в теплиці?

— Тео...

— Вибач, — він пригорнув її до себе й потерся носом об щоку. — Не думав, що в поліції працюють такі чутливі дівчата.

— До чого тут чутливість? — вона напружилася, відсторонилася і з докором поглянула на нього.

— Мені приємно знати, що ти не така холодна, як вдавала, і що хвилюєшся за мене. Це надихає відновитися швидше, — відповів він, посміхнувшись, і схиливши її до себе.

— Привіт, Тео! — відчинивши без стуку двері, до кімнати увірвався Мілан. — О, точно одужуєш — вже цілуєшся! Це добре! Я приніс яблука, можете погратися в «Едемський сад»! Або у «яблуко розбрату», але з нас трьох Марта найгарніша, тому війни не станеться, — сказав він, поставивши на тумбочку біля ліжка тарілку з фруктами.

— Привіт. Дякую.

— Я ненадовго. Мав летіти в Порт, а батько сказав, що ти отямився, і я вирішив заскочити на хвильку. Коли повернуся, то набридатиму тобі щодня.

— Набридатимеш? Чим?

— Оті напівсфери з капсул, пам’ятаєш?

— Ну...

— Вони щось на зразок цифрової копії свідомості. Оскільки моєї копії нема, а твоя є, то... будемо експериментувати з дроїдами, платформами і «жар-птицями», — посміхаючись, сказав Мілан.

— Якщо у вас є моя копія, то навіщо вам я?

— Побачиш. Ну, я побіг, тобто полетів, — він легенько поплескав Тео по плечу й пішов, у дверях озирнувся: — До поба-а-ачення! Зростайся.

— Бувай.

Тео похитав головою й посміхнувся.

— Треба буде знайти надійний сховок, щоб від нього ховатися, раптом що.

— Або мати поважну причину уникати експериментів, — додала Марта.

— Точно. Конкуренцію Мілану може скласти Лялечка. Треба буде з нею про це домовитися, з нею Мілан не сперечатиметься, — погодився Тео.

— Це якщо вона не разом із ними.

— Варіант...

— Може бути і хтось інший з поважною причиною.

— Хто?

— Я.

Тео зосереджено поглянув на неї.

— Ти зараз про що?

— Лікар каже, що, можливо, доведеться брати плазму твоєї крові, якщо... якщо мені буде дуже погано, — відповіла вона тремтячим голосом.

— Дам усе, що треба, хоч внутрішні органи, — він взяв її руку.

— Сподіваюся, до цього не дійде, — вона шмигнула носом, дивлячись на їхні переплетені пальці.

— Марто... — почав він і замовк, бо не знав, що сказати. Краще було б її обійняти, але поки що його рухи були обмеженими. — Не накручуй себе, чуєш?

Вона знову шмигнула носом і кивнула.

— Тук-тук! Можна? — почувся голос з-за дверей, потім вони відчинилися і до кімнати зайшов невисокий чоловік з пишною сивою шевелюрою. — Пацієнт отямився! Марто, це ти на нього так дієш?

Тео погляну в на лікаря і зрадів, що лежить. Якби сидів чи стояв, то впав би: біля ліжка, широко посміхаючись, зупинився професор Кузан.

— ВИ?..

— Я. Від нашої останньої зустрічі сталося багато неприємних речей, але, як казав наш любий Ніцше: «Що мене не вбиває, то робить мене сильнішим». Так, Тео?

— Ви ж... померли... — він відмовлявся вірити своїм очам.

Професор похитав головою.

— «Остання нагорода смерті в тому, що більше не потрібно вмирати». Нам усім найближчим часом це не світить. Гиря перефразував цю цитату по-своєму, але сенс вона від цього не втратила, ти згоден?

— Я зараз не налаштований на дебати, — буркнув Тео.

— Розумію, — сказав професор, поглянувши на їхні переплетені пальці. — Тоді пірнання у філософію відкладемо на потім. Як почуваєшся?

— Добре.

Професор підійшов до ліжка з іншого від Марти боку, посвітив Тео в очі ліхтариком, перевірив рефлекси, оглянув пов’язки на тулубі.

— Можеш потроху пробувати сідати, а коли відчуєш, що готовий, то вставати, але без фанатизму.

1 ... 135 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екстремофіл, Алан Кервін», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Екстремофіл, Алан Кервін» жанру - Наукова фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Екстремофіл, Алан Кервін"