Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

89
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 134 135 136 ... 180
Перейти на сторінку:

Місце знайшлося швидко.

Мелана теж знайшлася, але відразу ж досить спритно кудись втекла.

— Цікаво, де потрібну палицю тепер взяти? — задумливо запитала Качечка, яка теж викинула парасольку.

— Мабуть, у тому сарайчику, повз який ми пройшли, — припустила Іволга, і дівчата дружно озирнулися.

Сарайчик справді виявився притулком садових інструментів. І навіть пристрої для збирання яблук там були. А Сорока ще й уміла ними користуватися. Тож незабаром у кожної дівчини з цієї групи в кошиках красувалося по шість яблук. Більше було б зайве важко. Яблука справді виявилися покльованими, з одного в кошику у Ліїн періодично виходили мурахи і починали бігати колами, мабуть розмірковуючи про те, куди поділося дерево і де вони знаходяться тепер.

— Ну ось, — сказала Фіалка, гидливо викинувши мурах зі свого кошика. — Тепер нам треба знайти якихось нещасних чоловіків і нагодувати їх цими чудовими плодами. І сподіватися, що бідолахи після цього виживуть. Втім, навіть якщо не виживуть, яблучка з імператорського саду, тож нам писати листи зі співчуттями не доведеться. Але краще б ми готували яблучний пиріг, як дівчата минулого року. Кухарі б потім його викинули, приготували новий, і всім було б добре.

Чоловіки, наче запідозривши недобре, всі кудись поділися. Дівчата йшли і йшли, але зустрічали тільки такі ж голодні та незадоволені групи наречених, якими були самі.

— А може, вони бояться, бо нас так багато? — спитала Качечка. — І якщо поділитися…

— Так розпорядниця не веліла ділитися, — нагадала Сорока.

— І це небезпечно, — додала Фіалка. — У кожній такій групі є нічна вовчиця, яка охороняє решту. А якщо ми розійдемося, завтра виявиться, що одна з нас, а може, й не одна, спалахнула пристрастю до якогось пройдисвіта і втекла виходити за нього заміж. Прямо так, з мішком на голові.

Качечка сумно зітхнула. Інші подивилися одна на одну з підозрою.

— А чи обов'язково годувати чоловіків у саду? — спитала Качечка, трохи подумавши.

— Не пам'ятаю, щоб нам казали, що обов'язково, — впевнено сказала Фіалка і рішуче пішла до палацу, що височів над деревами.

Інші поспішили за нею, наче всі були вовчицями, приставленими охороняти прекрасну діву.

Чоловіки почали траплятися, щойно закінчилися яблуні. Іволга відразу з радісним криком «Ага!» схопила за руку якогось нещасного молодика і всунула йому яблуко.

— Їж! — сказала вона таким тоном, що бідолаха відкусив від фрукта і розгублено глянув на яблучні надра, що відкрилися погляду, сполосовані тунелями черв'яка.

Інші дівчата, наслідуючи її приклад, тут же поспішили до офіцерів, які не встигли розбігтися. А Ліїн озирнулася і побачила Змія.

Він стояв, підпираючи плечима кам'яну стіну. За нею знаходилася частина саду, в яку можна було заходити лише обраним імператрицею гостям. А Змій усміхався та виглядав задоволеним життям.

Ліїн від несподіванки зашарила рукою в кошику, схопила яблуко і щосили запустила його прямо в усміхнену фізіономію.

Душечка встиг шарахнутися, і яблуко розбилося об стіну. Сам Змій, не чекаючи, поки Ліїн прицілиться краще, розвернувся і став відступати, причому, швидко.

— Ах, ти… — зло прошипіла дівчина і запустила ще одне яблуко.

А Змій, чи почувши, чи щось відчувши, в цей момент обернувся. І яблуко його вдарило не по потилиці, а в обличчя.

— Отак тобі! — радісно вигукнула Ліїн, яка вже кинулася б у погоню, якби не проклята сукня, в якій і ходити було небезпечно, через довжину й уміння плутатися в ногах. — Гад!

Наступне яблуко нарешті потрапило під руку, і тут за спиною у Ліїн пролунав здивований голос:

— Що ви робите?

Ліїн, яка зовсім забула, де і чому знаходиться, трохи кошик не впустила. Повільно обернулася і розгублено подивилася на розпорядницю, що виявилася за спиною.

— Яблука чоловікам роздаю, — сказала Ліїн тоном ніжної діви.

— Таким чином? — здивувалася розпорядниця.

— Брати не захотів, — пояснила вибір способу дівчина і скромно посміхнулася.

Розпорядниця похитала головою і прошепотіла щось про поведінку молоді.

А потім ще виявилось, що дівчата все неправильно зрозуміли, і яблука треба було роздавати на балу, обираючи таким чином партнерів для танців. Тому їм слід зараз повернутися в сад і зірвати нові фрукти.

І, схоже, яблука після цього не злюбила не одна Ліїн. А для неї навіть Змій, що втік, на деякий час відійшов на другий план.

1 ... 134 135 136 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"