Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Голошу слухняно, ординарець одинадцятої роти, Швейк...
— Дайте мені спокій з вашим Швейком, — гримнув капітан Заґнер. — Не думайте, кадете Біґлер, що ви будете затівати тут якісь інтриґи проти надпоручника.Лукаша. Ми послали туди Швейка... Ви на мене так дивитесь, наче я до вас чіпляюся... Так, я до вас чіпляюся, кадете Біґлер... Якщо ви не вмієте шанувати свого начальника і намагаєтесь його скомпрометувати, то я з вами так порахуюся, що ви, кадете Біґлер, надовго запам’ятаєте станцію Раб... Вихвалятися своїми теоретичними знаннями... Постривайте, хай-но тільки приїдемо на фронт. Отам ви покажете, на що ви здатні, коли доведеться йти в офіцерську розвідку через дротяні перешкоди. А де ваш рапорт? Навіть цього я від вас не чув, коли ви увійшли... Навіть теоретично, кадете Біґлер...
— Голошу слухняно, пане капітане, що замість ста п’ятдесяти грамів угорської ковбаси військо дістало по дві поштові листівки. Будь ласка, пане капітане...[380]
Кадет Біґлер подав командирові батальйону дві поштові картки, які видавала дирекція військового архіву у Відні, де начальником був генерал піхоти Войнович. З одного боку була карикатура на російського солдата — селянина з кошлатою бородою — в обіймах смерті. Під карикатурою був текст: «Der Tag, an dem das perfide Rußland krepieren wird, wird ein Tag der Erlösung für unsere ganze Monarchie sein»[381]. Друга листівка — дарунок з Німецької імперії для австро-угорських вояків. Зверху було надруковано: «Viribus unitis»[382], під цим — картинка: сер Едвард Ґрей[383] на шибениці, а внизу під ним весело козиряють австрійський і німецький жовніри.
Під малюнками був віршик, узятий з книжки Ґрейнца «Залізний кулак». Це були веселі куплети про наших ворогів. Німецькі газети писали, що Ґрейнцові вірші — це удари нагайкою, вони сповнені нестримним гумором і неперевершеною дотепністю. Текст під шибеницею подавався в перекладі:
ҐРЕЙ
На шибениці, так аж гей,
Повисне, певно, Едвард Ґрей,
Бо й справді вже настав той час,
Та тільки клопіт є у нас:
Не хоче юду брать земля,
Дуб не дає свого гілля.
З французької республіки осику
Ми привезем на цю противну пику!
Капітан Заґнер ще не встиг прочитати того «сповненого нестримним гумором і неперевершеною дотепністю» вірша, як до штабного вагону влетів батальйонний ординарець Матушич.
Капітан Заґнер посилав його до Центрального телеграфу військового командування станції довідатись, чи немає випадково якихось розпоряджень, і той приніс телеграму з бригади. Жодним шифровим ключем не треба було користуватися. Телеграма була не шифрована і звучала просто: «Rasch abkochen, dann Vormarsch nach Sokal»[384].
Капітан Заґнер стурбовано покрутив головою.
— Голошу слухняно, — сказав Матушич, — комендант станції просить вас до себе на розмову. Там є ще одна телеграма.
Згодом поміж військовим комендантом станції і капітаном Заґнером відбулася дуже секретна розмова.
Перша телеграма «Швидко приготувати обід, а потім маршем на Сокаль» — викликала збентеження: адже батальйон знаходиться на станції Раб. І все ж її належало віддати за призначенням. Адреса маршбатальйону 91-го полку, копія — маршовому батальйону 75-го полку, який був позаду. Підпис правильний: «Командир бригади Ріттер фон-Герберт».
— Дуже секретно, пане капітане, — таємниче сказав військовий комендант станції. — З вашої дивізії одержано засекречену телеграму. Комендант вашої бригади збожеволів. Його відвезли до Відня, після того як він розіслав кілька дюжин подібних телеграм по всіх напрямках. У Будапешті ви, напевно, теж одержите подібну телеграму. Всі його телеграми треба, безперечно, анулювати. Але ми ще й досі не дістали жодної вказівки з цього питання. На руках маю, як я вже казав, тільки наказ із дивізії, щоб нешифрованих телеграм не брати до уваги. Але вручати їх я мушу, тому що в цій справі я не одержав від своїх інстанцій жодної вказівки. Через свої інстанції я робив запити в комендатурі корпусу армії, і проти мене розпочали слідство... Я кадровий офіцер старої саперної служби, брав участь у будівництві нашої стратегічної лінії в Галичині...
— Пане капітане, — сказав він за хвилину, — нас, стариків, що почали службу від простого жовніра, вони б раді сплавити на фронт. Сьогодні у військовому міністерстві цих цивільних інженерів-залізничників, що склали іспити на охотників, як собак нерізаних... А зрештою, ви за чверть години знову поїдете далі... Пам’ятаю, як одного разу в кадетській школі у Празі я, ваш старший товариш, помагав вам вилізти на бруси. Тоді нас обох залишили без відпустки. Ви ж теж билися з німцями в класі...[385]Разом з вами вчився Лукаш, і ви, здається, були найкращі друзі. Коли ми дістали цю телеграму із списками офіцерів маршового батальйону, які проїжджають станцію, я все ясно пригадав... Так, час минає... Кадет Лукаш був мені дуже симпатичний...
На капітана Заґнера уся ця розмова справила дуже неприємне враження. Він дуже добре знав того, з ким говорив; комендант у кадетській школі керував антиавстрійською опозицією, але з часом жага кар’єри витіснила з них опозиційні настрої. Найнеприємнішою була згадка про надпоручника Лукаша, якого всюди з невідомих приводів обходили.
Надпоручник Лукаш — дуже добрий офіцер, — підкреслено промовив капітан Заґнер. — Коли відходить поїзд?
Комендант станції глянув на годинник.
— За шість хвилин.
— Іду, — заспішив Заґнер.
— Я думав, що ви мені, Заґнере, щось скажете.
— Also, nazdar,[386] — відповів Заґнер і вийшов з приміщення комендатури станції.
***
Повернувшись до штабного вагону, капітан Заґнер знайшов усіх офіцерів на своїх місцях. Грали групами у «чапари» (frische viere), не грав лише кадет Біґлер. Він гортав початі рукописи про воєнні випадки, бо хотів відзначитися не лише на полі бою, а й на літературній ниві як літописець воєнних подій. Володар дивних крил і «риб’ячого хвоста» хотів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка», після закриття браузера.