Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

34.2

Дивлячись на  ніжні перламутрові промені, що косо висвітлювали ліс, Ілма розмірковувала про те, як правильно пояснити Даегару причину свого вчинку. Та тільки ніяких відповідних слів не знаходилося.  Найімовірніше, він нічого не стане слухати. Або ж вислухає, та все одне їм  доведеться розлучитися…

Даегар мовчав, ідучи поруч із нею. Бачив, що дівчина хвилюється і чекав, поки вона почне розмову, чекав, що вона скаже. По суті, він був готовий до будь-якої її відповіді, навіть до найбезжальнішої. Даегар втомився і від очікування, і від невизначеності...

– Дивись! – сказала Ілма.

Підбігла до дерева, з силою зламала нижню гілку і показала її Даегару, потім приклала назад, міцно  притиснула і забрала руку. Гілка зрослася зі стовбуром так щільно, наче ніхто її й не ламав.

– То ж сила повернулася! –  усміхнувся Даегар.

– Так, учора вночі!  –  З  задоволенням і гордістю створила  Ілма вогняний вихор, потім погасила його потоком води, і обидві стихії без сліду пішли в землю.

– Що скажеш? – запитала вона.

– У тебе все вийшло – це добре. Я боявся, що невдача зламає тебе. Але в тому є й погана сторона!

– Яка?

– Я більше не потрібен тобі. Тепер ти з  усіма халепами здатна впоратися сама. 

–У чомусь ти  правий! – не стала сперечатися Ілма.

– То якою буде твоя відповідь?  Чи мені почекати до завтра?

– Чекати немає потреби. Але я приховала від тебе  дещо, –  проговорила   Ілма, а потім  замовкла,  витримуючи паузу.

Даегар  теж мовчав, дивлячись на неї байдужим  поглядом. Зітхнувши, вона продовжила: 

–  Велика Річка зажадала жертви. Так мені пояснила хранителька.  І жертва має бути рівноцінна тій силі, яку я бажаю отримати...

– Жертва?

– Так! Щось дуже дороге – таке, що належить тільки мені і більше нікому…

–  Продовжуй! – велів Даегар, охоплений поганими передчуттям.

– А що віддати натомість – я маю вирішити сама. Але, якщо магія не прийме жертву, то сила не повернеться. А ти знаєш, що це для мене означає...

Ілма ламаючи пальці, стрімко заходила навколо Даегара. Вона ховала погляд, у неї калатало серце, але відступати дівчина не збиралася.

– Я довго думала, боялася зробити помилку. Що для мене найцінніше в житті? –   Ілма зупинилася і все-таки подивилася йому в очі.

– Це тільки ти можеш знати, – здавлено вимовив Даегар, відчуваючи крижаний холод у грудях.

– Найцінніше для мене – мої власні бажання.  Незважаючи на всі твої сумніви, я завжди хотіла, щоб ми були разом.   Я хотіла, щоб ти став моїм першим чоловіком, я мріяла про це, уявляла, як це буде. Ти завжди беріг моє тіло, ставився до нього як до дорогоцінного скарбу, навіть коли я сама розпалювала твою пристрасть, ти стримувався... Я ж навмисне робила так, щоб подивитися, наскільки вистачить твоєї витримки!

– Ти говориш, говориш, але я все ще не можу зрозуміти, про що ти говориш!

–  Я віддалася іншому чоловікові! –  випалила вона.

–  Що ти сказала?

– Те, що ти чув, Даегаре!  – уже голосніше, навіть із викликом повторила вона, – Я провела ніч з іншим чоловіком. Я зробила це свідомо, щоб назавжди зруйнувати мрію про тебе і про наше кохання. Я боялася, що цього буде недостатньо, але, на щастя, помилилася... Я отримала те, що хотіла: магію! Так, я втратила тебе. Але здобула силу!

Даегар похитнувся, на якусь мить відчувши безодню під ногами. Але тут же прийшов до тями. З безглуздого хороводу думок, що заметушилися в його голові, чітко звучала лише одна: Ілма зруйнувала все, у що він вірив і на що сподівався. 

Але ця думка не викликала бурхливих емоцій, немов він  давно був готовий до того, що може почути.

– Я розумію: ти думала про себе, – відповів він рівним і спокійним голосом, – але чому? Ти так довго жила без сили, ти звикла що в тебе її немає, і цілком була задоволена життям. Я бачив це!  Невже магія, якою ти просто почнеш бавитися наче  іграшкою, дорожча за наші почуття?

– Тобі легко ось так розмірковувати!  Скільки разів я говорила тобі про те, як прикро відчувати себе неповноцінною, слабкою, негідною! Скільки разів я говорила тобі, що віддам все, що завгодно за те, щоб стати гідною спадкоємицею етелянських вождів, могутньою, непереможною. То чому ти дивуєшся? Я кохаю тебе і те, що я зробила – лише прояв моєї власної волі, але від цього я не стала тебе менше любити!  – палко промовила Ілма, – До того ж я уклала договір з хранителькою, і якби відступила...

– Звісно, ти не скажеш мені, хто це був?  – перебив її Даегар.

–  В Етеляні багато вродливих чоловіків, втім, як і в Лянсиді! – сердито відповіла Ілма, – я вибрала одного з найкрасивіших.

– І ти вважаєш, що він про все забуде? – з неприхованною  люттю запитав Даегар.

Найбільше пекла думка, що  тепер цей невідомий чоловік при зустрічі буде дивитися   на Даегара з жалістю і співчуттям, а сам він  і гадки не матиме, що це саме той…

Ілма прочитала його думки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍