Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Почекай, – зупинила я його і підійшла до глечиків. Я як собака обнюхала всі глечики. Друзі насторожено спостерігали за мною. Ось цей запах! Ледь помітний, але я його вловила!

Я висипала на стіл сіль із сільнички та пальцем написала: «Морс» і додала до нього риску. Ойхільд задумливо зсунув брови. Потім змахнув сіль назад у сільничку.

– Корчмарю!.. – голосно покликав він пана Елі.

Той майже одразу ж з’явився.

– Так, пане!

– Забери це все в зал, нас терміново викликали до королівського палацу, – не моргнувши оком збрехав він і кинув йому три золотих.

– Дуже вдячний, – спіймавши на льоту монети, відповів Елі.

Ми ж вийшли на вулицю.

– Мій кінь тут. Кажіть, куди, поїдемо. Ми з Кхиброю на коні, ви – підводою.

– До тітки, – миттєво запропонувала я. – Кхибра дорогу знає. Є птахи, я її попереджу?

Ойхільд витягнув із сумки червоного птаха, я прошепотіла повідомлення і підкинула його вгору. Напіворк відв’язав від конов’язі коня і посадив Кхибру, після сів сам. Ми вийшли так само, як і увійшли, а не доходячи до брами академії, взяли підводу.

У тітки теж дим стояв коромислом. Похолодало і тепер багато торговців і не тільки, коротали час у тавернах і корчмах. Тітка виділила нам кімнату з накритим столом. Тут красувався запечений баранячий бік, свиняча піджарка і запечені в сметані гриби. Миска з солоними огірочками в насінні кропу і миска з квашеною капустою. Замість морсу – компот, ну і глечик хорошого вина.

Я знову як собака втягнула повітря. Безпечно. Та й не стануть ні тітка Палажка, ані батя нас труїти. Ми сіли за стіл, коли поїли й пригубили вино, першим не витримав Ойхільд.

– Як ти це унюхала? Ну, що морс отруєний?

Я знизала плечима. У пам’яті спливли слова Скріраніеля, щоб я не надумала нікому говорити про свої здібності. Кхибра дивилася на мене в усі очі.

– Не знаю. Я не впевнена, що це була отрута. Швидше за все велика доза снодійного.

– Давно? Дар у тобі давно прокинувся? – звісно, це Герман. Голос стривожений.

– Ні, – чесно зізналася я, розкриваючи всі карти. Вибач, Рані. – Я не хочу, щоб про це дізнався хтось іще. Присягніться, що нікому не розповісте про сьогоднішній вечір.

Усі принесли клятву. Після Ойхільд повісив полог німоти, чим ввів у ступор не тільки мене.

– Чому ви дивуєтеся? Я володію бойовою магією. І це заклинання не настільки складне, як вам розповідають. Ми вже на п’ятому витку його запросто використовували. Щоправда, у нас був дуже сильний курс. Один із найкращих.

– Ти теж навчався в нашій академії?

– Ги! Ги-ги-ги! Я навчався в Леовардії, – з гордістю вимовив напіворк. – Там найкраща магічна академія на землі. – І додав: – Вам би в ній повчитися.

Кхибра з обожнюванням дивилася на нього і ніжно торкалася троянди.

– Я чомусь вважала… Не має значення… темна не береться до уваги, – задумливо пробурмотіла я, розмірковуючи про те, що наступного року діти з магічним даром можуть навчатися в Леовардії.

– Гаразд, розповідайте, як знайшли артефакт.

– Це було нескладно, – почав Герман. – Гріс швидко знайшов п’ятачок, без прокляття. А в дуплі дерева, куди, мабуть, сорока натаскала всяких брязкалець, якраз і лежав... м’ячик.

– Уламок Зорь, – підказав напіворк. – На що він відгукнувся?

– На іскру Кродерона.

– Треба ж, не подумав, що він на вогонь відгукнеться, ми кликали його іншими стихіями. Та годі. Скажу вам так: упир, що прокинувся – наш головний біль. Його потрібно вбити. Поки не знаю як його виманити з лігва. Але ми з братами над цим думаємо. Замок облогою не взяти – є кілька підземних ходів, які ведуть до підземеллів замку. Але їх давно не перевіряли, напевно багато хто з них обвалився. У Кронту кілька іпостасей: сич, щур, кажан і кіт. І скоріше за все, він створив собі парочку слуг, які будуть йому добувати їжу. Спочатку приведуть оленя або лося. А потім, пару-трійку волоцюг, яких він першими оберне у свою армію.

– Що він замишляє? – Альгін із тривогою дивився на Ойхільда.

– А що потрібно нечисті? Усе як завжди – світ. Тільки в його світі темна шваль підніметься на світло. І вона захопить наші міста і села. І пощастить тому, хто помре і не повстане. Тому, його потрібно якнайшвидше знешкодити. Для цього треба знайти Королеву. Це меч мечів.

– Королева належить ельфам, – гордо задер підборіддя Лік. – І не простим, а Сонценосним.

– Дурник! – осадив його напіворк. – Поки ви будете мірятися в кого вуха довші, її заберуть темні. Нам треба об’єднуватися. Брати говорили, що в Крульському лісі неспокійно. Орудує банда розбійників. Або хтось прикривається цією бандою. Те, що в них є сильний маг – це факт. Нам поки що невідомо хто. Але ми розкопаємо і це.

– Чи не занадто багато ви берете на себе? – ельф від образи підібгав губи.

– Нагадай, як тебе звати, – видихнув напіворк.

– Лікраніель.

– Так от, Лікраніеле, ми не чекатимемо, поки до вас дійде, що з обох боків Зорекрилих гір причаїлася велика біда. Одні підняли Кронту, другі хочуть закликати Грамарха. І хоч ми шануємо цього бога, але й чудово розуміємо, чим може закінчитися все, якщо Королева потрапить до рук бога війни. Поцілунок Хаосу і Королева – це потужний альянс. Якою б вона не була – проклятою чи чистою. Для всього світу в будь-якому випадку це закінчиться погано.