Читати книгу - "Гра престолів"

постаменті. Заточившись, сер Вардис відступив, крутячи головою в пошуках суперника. Малий проріз у заборолі зменшував йому огляд.

— Ззаду, сер! — гукнув лорд Гантер, та було запізно. Брон, замахнувшись обома руками, опустив меч серу Вардису на лікоть правої руки, яка стискала меч. Тонкий гофрований метал, який захищав суглоб, хруснув. Застогнавши, лицар крутнувся й підкинув зброю вгору. Цього разу Брон нікуди не зрушив. Мечі зіткнулися в польоті, і пісня сталі виповнила двір і луною відбилася від білих веж Соколиного Гнізда.

— Сер Вардис поранений,— мовив сер Родрик похмурим голосом.

Кетлін цього можна було й не казати: вона мала очі й бачила яскраву цівку крові, яка стікала в лицаря по руці; навколо суглоба все змокріло. Кожен наступний удар був трохи слабший і трохи нижчий, ніж попередній. Сер Вардис обернувся до суперника боком — блокувати удари щитом, але Брон, прудкий як кіт, ковзнув навколо нього. Складалося враження, що у перекупного меча додається сил. Тепер його удари лишали сліди. Вже всі лицареві обладунки були порізані блискучими смугами: на правому стегні, на дзьобатому заборолі, хрест-навхрест на нагруднику, а одна довга сяяла на латному комірі. Рондель на правому плечі сера Вардиса, уже розтятий навпіл, висів на нитці. Чути було, як лицар важко відсапується, втягуючи повітря крізь продухи в заборолі.

При всій своїй сліпоті й писі навіть лицарі й лорди Видолу вже втямили, що відбувається в них на очах, але сестра й далі нічого не бачила.

— Досить, пане Вардисе! — гукнула леді Лайса.— Добивайте його, мій синочок скучає.

Слід віддати серу Вардису належне: він до останнього силкувався виконати веління своєї леді. Ще мить тому він відступав, присідаючи за своїм пощербленим щитом, а от уже наступає. Він кинувся вперед, як бик, і Брон утратив рівновагу. Наскочивши на нього, сер Вардис наддав йому краєм щита в обличчя. Ось-ось Брон упаде: він, спіткнувшись, позадкував, зачепився за камінь, але вхопився за жінку в сльозах, аби втриматися на ногах. Відкинувши щит, сер Вардис кинувся за перекупним мечем, обіруч замахуючись клинком. Права рука від ліктя до пальців уся була в крові, однак відчайдушний удар був такої сили, що мав би розрубати Брона від шиї до пупа... якби перекупний меч стояв на місці.

Але Брон відстрибнув назад. Прегарний срібний меч з гравіюванням, який належав Джонові Арину, ковзнув мармуровим ліктем статуї — і третина леза рівненько відламалася. Брон підважив статую плечем. Побита негодою подоба Аліси Арин хитнулася та з гуркотом гримнулася додолу, підминаючи сера Вардиса Ігена.

За мить Брон уже стояв над ним: відкинувши ногою залишки розбитого ронделя, він оголив незахищене місце між рукою і нагрудником. Сер Вардис лежав на боці, притиснутий зламаним тілом жінки в сльозах. Кетлін чула, як застогнав лицар, коли перекупний меч обома руками підніс клинок і, вклавши всю свою вагу, загнав його лицареві попід руку, проштрикнувши ребра. Сер Вардис Іген здригнувся — і затих.

Над Гніздом нависла мовчанка. Знявши напівшолом, Брон кинув його в траву. Губа, куди поцілив край щита, була розбита й закривавлена, а чорне як смола волосся все просякло потом. Брон виплюнув зламаний зуб.

— Це кінець, мамо? — запитав лорд Соколиного Гнізда.

«Ні,— хотілося сказати Кетлін,— це тільки початок».

— Так,— похмуро підтвердила Лайса, і голос у неї був холодний і мертвий, як і капітан її замкової варти.

— А тепер уже можна коротун полетить?

На тому боці газону Тиріон Ланістер звівся на ноги.

— Тільки не цей коротун,— сказав він.— Бо цей коротун спускається вниз у кошику з ріпою, дуже дякую всім за гостину.

— Ви гадаєте...— почала Лайса.

— Я гадаю, що ви пам’ятаєте гасло дому Аринів,— сказав Куць.— «Високий як честь».

— Ти обіцяла, що він полетить,— вереснув лорд Соколиного Гнізда на матір. І затрусився.

Обличчя леді Лайси було червоне від люті.

— Боги вирішили оголосити його невинним. У нас немає вибору — тільки звільнити його... Вартові! — піднесла вона голос.— Заберіть мілорда Ланістера і його... поплічника геть з моїх очей. Проведіть до Кривавої брами й відпустіть. З собою дайте їм коней і припасів, щоб вистачило до Тризуба, а також поверніть їм усі їхні речі та зброю. На високому гостинцю вони їм знадобляться.

— На високому гостинцю? — зронив Тиріон Ланістер. Лайса дозволила собі легеньку вдоволену посмішку. І Кетлін збагнула: це просто інший спосіб виконати смертний вирок. І Тиріон Ланістер, без сумніву, це усвідомлює. Однак карлик обдарував леді Арин глузливим поклоном.— Як велите, міледі. Думаю, дорогу я знайду сам.

Джон

— Ви безнадійніші за всіх, кого я в житті тренував,— оголосив сер Алісер Торн, коли всі зібрались у дворі.— Вашими руками хіба що гній вигрібати, для меча вони не годяться, і якби моя воля, чимало з вас зараз би свиней пасли. Але вчора ввечері мені повідомили, що Гверен уже на королівському гостинці — веде п’ятьох нових хлопців. Може, один-двоє з них чогось і варті. Щоб звільнити для них місце, я вирішив вісьмох із вас передати в розпорядження лорда-командувача,— мовив він і одне по одному почав оголошувати імена.— Жаба. Баняк. Тур. Коханець. Прищ. Мавпа. Сер Неотеса...— сказавши це, він перевів погляд на Джона.— І Байстрюк.

Умолюкнувши, Пип підкинув меч у повітря. Сер Алісер втупився в нього зміїним поглядом.

— Тепер вас кликатимуть вояками Нічної варти, але ви дурніші, аніж наша Балаганна Мавпа, якщо повірите в це. Ви досі хлопчаки, зелені хлопчаки, з яких не вивітрилося літо, а коли прийде зима, ви подохнете як мухи.

З цими словами сер Алісер Торн пішов геть.

Оголошених хлопців оточили інші — сміялися, лаялися, вітали. Гальдер ляснув Жабу по заду плазом меча й загорлав:

— Жаба з Нічної варти!

Гаркнувши, що чорний брат не може без коня, Пип стрибнув на плечі Грену, й удвох вони повалилися на землю, а там, улюлюкаючи, стали качатися й тусати одне одного. Дареон метнувся у зброярню та приніс бурдюк кислого червоного. Хлопці, скалячи зуби, як дурні, передавали вино по руках, і тут Джон зауважив Семвела Тарлі, який самотою стояв попід голим всохлим деревом у кутку двору. Джон простягнув йому бурдюк.

— Ковток вина?

— Ні, дякую, Джоне,— похитав головою Сем.

— Тобі недобре?

— Ні, дуже добре, правда,— збрехав товстун.— Я такий радий за вас усіх! — на його круглому обличчі затремтіла силувала