Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

III ст. особливо помітною в історії Боспору стає роль аланських племен. Проте до IV ст. немає ніяких даних, які б свідчили, що негрецьке, сарматське населення складало більшість мешканців царства[1197]. Саме з цього часу можна говорити про поступову варваризацію населення Боспорського царства і, зокрема, його міст. З процесом варваризації і підвищенням мобільності населення був пов’язаний також занепад боспорської культури і мистецтва у пізньоантичний період.

Глава 3

Херсонес в останній чверті ІII — другій половині V ст.

Як уже зазначалося, з третьої чверті ІІІ ст. почався новий етап в історії античних центрів Північного Причорномор'я. У зв'язку із загрозою нападу варварів, що прийшли з півночі, з третьої чверті III ст. життя на багатьох поселеннях навколо Херсонеса, розташованих переважно на відкритих місцях, припиняється. Мабуть, в цей час починається поступовий відплив населення у гірські долини, де легше було знайти захист від ворога. Внаслідок бурхливих подій кінця 60 — початку 70-х років населення межиріччя Альми і Бельбека, що підтримувало тісні економічні зв’язки з Херсонесом у II—III ст., чисельно дуже скоротилося. Це, вірогідно, й було однією з головних причин тих змін в економічному розвиткові Херсонеса, що мали місце у пізньоантичний період.

Велике значення для реконструкції історії Херсонеса пізньоантичного етапу його розвитку має розповідь Константина Багрянородного, яка базується на даних місцевих хронік чи літописів, що датуються не пізніше V ст. [Const. Porth., De adm. imp., 53]. Константин Багрянородний повідомляє, що за часів правління імператора Діоклетіана (284—305) боспорський правитель Савромат, зібравши велику армію варварів, які жили поблизу Меотиди, здійснив похід у Лазику, а потім вдерся у межі римських володінь у Малій Азії. На прохання імператора херсонесити вдарили у тил Савромату і захопили Боспор. Це дало змогу Діоклетіану укласти з варварами мир на вигідних для імперії умовах. В нагороду за допомогу імператор надав Херсонесу широку «свободу» і звільнив місто від податків. Згідно з джерелами, є підстави відносити ці події до 291—293 рр.[1198].

За часів правління Константина Великого (306—337) Херсонес знову став у пригоді імперії, але тепер вже на Дунаї, де 322 р. за допомогою херсонеських військ варвари знов були розбиті. За ці дії Константин підтвердив «свободу» і звільнення від податків, надані місту його попередником, а також подарував свою золочену статую і встановив виплату тисячі пайків, які повинні були використовуватися на утримання баллістаріїв.

Після подій на Дунаї, протягом короткого часу Херсонес вів ще дві переможні війни з правителями Боспору, внаслідок яких кордони між цими державними утвореннями було встановлено спочатку біля Кафи, а згодом перенесено до Кіммерика. Одночасно херсонесці затримали у себе частину полонених з метою посадити їх на землю. Все це вказує на певне розширення територій, які контролював Херсонес, у східному напрямку. Саме такий розвиток подій пояснюється, з одного боку, ослабленням Боспору в IV ст. унаслідок війн, а з другого — дієвішим контролем римської адміністрації за його правителями.

Таким чином, „можна зазначити, що наприкінці III — на початку IV ст. Херсонес був не просто містом, а порівняно великим центром, який контролював більш чи менш значний район Таврики. На території, що входила до сфери інтересів Херсонеса, зафіксована переважна більшість могильників, у яких простежено обряд трупоспалення.

Питання про етнічну належність цих могильників ще не вирішене остаточно, але поява нового обряду поховання, нехарактерного для Таврики попереднього періоду, переконує, що вони належали населенню, яке входило до складу готського союзу племен[1199]. Необхідно звернути увагу й на те, що це гетерогенне населення осіло в околицях Херсонеса, на мисі Ай-Тодор і в районі сучасної Алуніти — там, де свого часу було дислоковано римські залоги. Це, мабуть, не можна розглядати як випадкове явище. Найімовірніше, це населення, з'явившись у Тавриці після «скіфських» війн, осіло тут завдяки заходам римської адміністрації, які було узгоджено з дружнім Херсонесом. Якщо це так, то населення, яке залишило могильники з трупоспаленням, слід розглядати як якусь частину «готських» дружин і як квазіфедератів імперії. У зв’язку з цим слід зазначити, що наприкінці IV — на початку V ст. у Південній Тавриці простежується нова міграція населення, яку є підстави пов'язувати з розселенням тут значної групи федератів, що утримувалися на римські кошти[1200]. Не виключено, що у цей час римською адміністрацією Східної Римської імперії продовжувалась політика ранішого часу, коли у Південно-Західному та Південному Криму після «скіфських» війн було розселено якусь частину представників «готських» дружин, що стали квазіфедератами імперії[1201].

Протягом пізньоантичного етапу сталися певні зміни у системі оборони Херсонеса. За часів правління імператора Галліена (253— 268) у зв'язку з різким загостренням обстановки на Дунаї з Таврики було виведено римські залоги. Війни, що вела імперія на Дунаї, потребували концентрації значних військових сил. Це і примусило центральну адміністрацію замінити безпосередню римську військову допомогу грошовими й натуральними субсидіями, які мали використовуватися на утримання херсонеської залоги. Про це, зокрема, свідчать звернення по допомогу Діоклетіана і Константина Великого не до командира римських військ у місті, а до херсонеситів, а також відсутність згадки про римську залогу в Херсонесі у Notitia Dignitatum.

Херсонеська залога, яка комплектувалася тепер з місцевих жителів, офіційно не належала до римської армії. Її було організовано на зразок легіону баллістаріїв і вона, по суті справи, була міською міліцією, що утримувалася на кошти римської адміністрації. Римським військовим командуванням вона розглядалася як своєрідний допоміжний військовий контингент і в разі потреби така міліція могла бути залучена до участі у бойових діях, як це сталося, наприклад, за часів боротьби з Савроматом і на Дунаї. Утримання херсонеської залоги за рахунок римських субсидій спричинилося до того, що за нею здійснювався контроль з боку пізньоримського військового командування. Про це в епіграфічних пам'ятках Херсонеса свідчать згадки про протектора й військового трибуна.

Деякі дослідники, спираючись на дані про припинення карбування херсонеської монети, вказували на те, що буцімто за часів правління імператора Діоклетіана місто втратило «свободу» і було перетворене на один з провінційних центрів Східної Римської імперії[1202]. Однак з цим погодитись не можна, бо такий висновок суперечить розповіді Константина Багрянородного про правовий статус міста й такому важливому джерелу, як Notitia Dignitatum, де немає згадки ні про римську залогу в Херсонесі, ні про саме місто.

Аналіз будівельного напису 383—395 рр., проведений останнім часом, показав, що згаданий у ньому Евферій був не комітом, а першим архонтом і одночасно епонімом [IOSPE, І2, № 450][1203]. Отже,