Читати книгу - "Дюна"

від рою й, опустившись до темного піску, закружляв навколо з опущеними максимально близько до поверхні детекторами.

Майже відразу апарат, склавши крило, різко знизився та зробив коло, що було сигналом для краулера про виявлення прянощів.

Ґурні сховав бінокль. Він знав: решта побачила сигнал. Місцина йому подобалася. Кряж був сховком і захистом, розташованим глибоко в пустелі. Незвичне місце для засідки… хоча… Ґурні подав знак своїм людям, щоб вони перелетіли через скелі та перевірили їх, а тоді відправив резерв патрулювати місцевість по периметру — але не надто високо, щоб їх здалеку не засікли детектори Харконненів.

Ґурні, проте, сумнівався, що харконненівські розвідники залітають настільки далеко. Це ще була територія фрименів.

Ґурні перевірив зброю, проклинаючи долю, яка унеможливлювала використання щитів. За будь-яку ціну треба було уникати використання того, що могло привернути увагу хробака. Чоловік почухав атраментовий шрам на підборідді, оглянув усе навколо й вирішив, що найбезпечніше буде повести маленьку групку через скелі. Розвідка на місцевості дасть найкращий результат. Не можна бути надміру обережним, коли й фримени, й Харконнени ладні вчепитися одне одному в горлянки.

Найбільше його хвилювали фримени. Вони були не проти продати вам стільки прянощів, скільки ви могли купити, але щойно ви хоч на фут заступали туди, куди вам, на їхню думку, було зась, вони перетворювалися на справжнісіньких войовничих демонів. Й останнім часом вони стали диявольськи хитрими.

Лукавство фрименів та їхня спритність у бою дратували Ґурні. Вони демонстрували таке витончене мистецтво ведення бою, з яким йому ще ніколи не доводилося стикатися. А його ж тренували найкращі бійці у всесвіті, а потім він загартовувався в битвах, де виживали лише найкращі.

Ґурні знову оглянув навколишній краєвид, дивуючись, чому його проймає неспокій. Може, це через хробака, якого вони бачили… але то було по інший бік кряжу.

У рубку-бульбашку поряд із Ґурні просунулася голова — начальник фабрики, одноокий старий пірат із густою бородою. Через багату на прянощі дієту він мав сині очі та молочно-білі зуби.

— Схоже на багату жилу, сер, — сказав начальник. — Мені приземлятися?

— Спускайся до підніжжя он тієї гряди, — наказав Ґурні. — Дай мені висадитися з моїми людьми. Ви звідти можете на гусеницях посунути до прянощів. А нам треба оглянути скелю.

— Зрозуміло.

— Раптом щось піде не так, — продовжив Ґурні, — рятуйте фабрику. Ми піднімемося на ’топтерах.

— Так, сер! — відсалютував начальник краулера. Він утягнув голову назад крізь люк.

Ґурні вкотре прикипів поглядом до небокраю. Йому треба було зважати на те, що поблизу — фримени, а він порушив їхні кордони. Фримени турбували його, точніше — їхня жорсткість та непередбачуваність. Багато чого пов’язаного з цим питанням непокоїло старого воїна, але нагорода за ризик була справді великою. Йому не давало спокою ще й те, що він не міг відрядити спостерігачів у небо над собою. Потреба дотримуватися радіомовчання лише додавала клопотів.

Краулер фабрики розвернувся, знижуючись на посадку. Він м’яко ковзнув по сухому піску біля підніжжя кряжу. Гусениці опустилися на пісок.

Ґурні відкрив прозорий ковпак, відклацнув страхувальні паски безпеки. Щойно фабрика зупинилася, він вистрибнув назовні, захряснув за собою кришку, пройшов безпечним карнизом над гусеницями й зіскочив на пісок, за сітчастою запоною. П’ятеро чоловіків із особистої охорони Ґурні стрибнули за ним із носового люка. Інші від’єднали крило від краулера. Воно відділилося й піднялося в повітря, щоб зайняти оптимальну позицію для моніторингу обстановки.

У ту ж мить великий краулер нахилився й покотився геть від кряжу — до темної плями прянощів на піску.

Поряд, пішовши в стрімке піке, приземлився ще один ’топтер. Потім іще один й іще. Висадивши чоту Ґурні на поверхню, вони піднялися в небо.

Ґурні потягнувся, щоб розім’яти затерплі під дистикостом м’язи. Маску-фільтр він не надягав, втрачаючи вологу заради важливішої мети: щоб віддавати накази, йому треба було зберігати силу голосу. Чоловік поліз кам’янистим схилом угору — вивчав місцевість: галька та дрібний пісок під ногами, запах прянощів.

«Гарне місце для перевалочної бази, — подумав Ґурні. — Варто було б прикопати тут деякі припаси».

Чоловік озирнувся і побачив, як його люди розпорошилися, йдучи за ним. Славні хлопці — навіть ті, кого він іще не встиг перевірити. Гарні бійці. Їм не треба повсякчас казати, що робити. Навколо жодного з них не задрижить силове поле щита. Нема в його загоні боягузів, які ввімкнули б посеред пустелі щит. Він би привабив хробака, який відібрав би в них знайдені прянощі.

З невисокого підвищення серед скель Ґурні бачив за півкілометра від себе пряну жилу, до ближнього краю якої щойно під’їхав краулер. Він зиркнув на своє повітряне прикриття, що тулилося до землі. Кивнувши самому собі, Ґурні продовжив підйом кряжем.

Майже відразу гряда перетворилася на вулкан.

Дванадцять гуркотливих струменів вогню здійнялися вгору до ’топтерів та крила. Краулер задзвенів понівеченим металом, а скелі навколо Ґурні заповнили бійці в каптурах.

Ґурні лише встиг подумати: «Присягаюся рогами Великої Матері! Ракети! Вони наважилися застосувати ракети!»

А тоді він зіткнувся обличчям до обличчя з фігурою в каптурі, що низько припала до землі, тримаючи крис-ніж напоготові. По обидва боки від них на скелях чекало ще двоє чоловіків. Ґурні бачив лише очі бійця в прогалині між каптуром і тканиною бурнуса піщаного кольору, але поза й готовність до удару виказували в суперникові натренованого воїна. Чоловік мав сині на синьому очі фримена з глибокої пустелі.

Ґурні потягнувся рукою до власного ножа, але не відводив погляду від наставленого на нього леза. Якщо вони наважилися використати ракети, отже, у них є й інша оборонна зброя. Наступна мить вимагатиме особливої зосередженості. Зі звуку він міг сказати, що принаймні частину його повітряного прикриття збили. Позаду себе Ґурні чув хекання кількох сутичок.

Суперник лише на мить відвів погляд, щоб простежити за тим, як Ґурні схопився за ніж.

— Залиш його в піхвах, Ґурні Галлеку, — промовив чоловік.

Ґурні завагався. Навіть крізь фільтр дистикоста голос був напрочуд знайомим.

— Ти знаєш моє ім’я? — запитав він.

— На мене тобі ніж не потрібен, Ґурні, — сказав чоловік і, випроставшись, уклав ножа назад до піхов під плащем. — Накажи своїм людям припинити марний опір.

Чоловік відкинув каптура та зняв фільтр.

Шок від побаченого скував м’язи Ґурні. Спершу йому навіть здалося, що він дивиться на привид Герцога Лето Атріда. Поступово він почав упізнавати…

— Пол, — прошепотів він, а тоді додав уже голосніше: — Це справді Пол?

— Хіба ти не віриш власним очам? — запитав Пол.

— Вони казали, що ти загинув, — проскреготав Ґурні й на півкроку відступив назад.

— Скажи своїм