Читати книгу - "Том 11"

травить» ще й в російську літератур у...— Поетеса мала памір глибше ознайомити О. Кобилянську з творами російської класики.

Остатнє число «Громадського голос у»...— Мається на увазі стаття під заголовком «Нарешті!», надрукована в газеті «Громадський голос» 1 червня 1899 р. В ній повідомлялося, що від

Русько-української радикальної партії відкололась група (Р. Яро-севич, М. Новаковський та ін.), яка оголосила себе українськими соціал-демократами. Ця група того ж року заснувала Українську соціал-демократичну партію. Після розколу відбувся з’їзд радикальної партії Галичини.

...с ей напрямок таки прокинеться, згодом вільний від решток національно-духовної неволі, від якої ще не визволився Яросевич і товариш і]...— Леся Українка надавала великого значення революційному соціал-демократичному рухові і підтримувала зв’язок з деякими членами Російської соціал-демократичної робітничої партії, створеної ,у березні 1898 р.

Се була б нова «Історична П о л ь ш а» — тобто «Історична Польша і великоруська демократія» М. П. Драгоманова.

Познайомилась недавно (листами) з Кузь-м о ю...— з А. Ляхоцьким. Листів Лесі Українки до Ляхоцького не знайдено.

...м єні хотілось би стати капіталістко ю...— Очевидно, в той час поетеса домовилась з Ляхоцьким про друкування революційної літератури, на що були потрібні гроші.

...п оп[улярні] видання дядьк а...— тобто видання типу «Рай і поступ» (Львів, 1894) М. П. Драгоманова.

Досада, що тепер не можу везти нічогі-с і н ь к о...— Леся Українка звичайно привозила з-за кордону нелегальну літературу, а коли не мала змоги цього зробити, перечитувала її, щоб переказати потім товаришам.

«Спілка», спасибі їй, прислала ще книжечку Мопассан а...— «Українсько-руська видавнича спілка» надіслала поетесі книжку «Дика пані і інші оповідання» (1899).

Пишіть, що і кому маю від Вас сказати на У к р [а ї н і]...— Цей абзац листа з метою конспірації вписаний олівцем між рядками попереднього абзаца так, що його дуже важко прочитати. Леся Українка як революційний діяч дотримувалася правил конспірації, зокрема заучувала напам’ять важливі доручення, прізвища й адреси.

В Росії тепер якийсь хао с...— У Росії, як і в Австро-Угорщині, почалась велика промислова криза. У зв’язку

з цим посилились робітничі страйки й урядові репресії.

...д обре, що я помалу, все життя привикала до «заключения» і «стеснения свободы»...— Як активний член соціал-демократичних гуртків Леся Українка гадала, що її теж можуть заарештувати.

«Все это было бы смешно, когда бы не было так грустно» — рядки з вірша М. 10. Лєрмонтова «О. О. Смир-новій» (1840).

76. ДО М. І. ПАВЛИКА. 18 червня 1899 р. Берлін

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 274.

Подається за автографом (ф. 101, № 354).

Датується за поштовим штемпелем.

Я написала своїй ще молодшій сестрі в Киї в,,.— До розшуків праць М. П. Драгоманова в різних періо-дечних виданнях поетеса залучила не тільги Ольгу, а й Оксану.

...прислала виписку з «К и е в л я н и н а», «Письмо в р е д [а к ц и ю]»...—До III археологічного з’їзду в Києві 1874 р. М. Драгоманов разом з В. Антоновичем видав 1-й том «Исгориче-ских песен малорусского народа», де порівнюються, зокрема, українські думи і російські билини. Ця праця була причиною наукової дискусії між М. Драгомановим, П. Житецьким і Орестом Федоровичем Міллером (1833—1889), російським ученим-літературознав-цем та фольклористом. Київська редакційно-монархічна щоденна газета ‘«Киевлянин» (1864—1919) фальсифікувала зміст дискусії, особливо виступів М. Драгоманова, перекрутила також його тост, виголошений на банкеті в честь гостей з’їзду, представивши М. Драгоманова ворогом існуючого ладу і «завзятим сепаратистом». Це викликало обурення М. Драгоманова, який надіслав до редакції газети листа. Його надрукували в супроводі уїдливих приміток і наклепницьких натяків. Навіть опонент М. Драгоманова —

О. Міллер — взяв його під захист від нападок «Киевлянииа».

«[Санкт]-Петербургские ведомости» — газета, виходила в Петербурзі в 1728—1917 pp., з 1914 р.— «Петроградские ведомости». В 60-ті роки мала ліборалыю-буржуазпий напрям, пізніше перейшла на реакційні позиції.

«И з в е с т и я» — «Известия Отделения русского языка и сло-весности», періодичний орган Російської академії наук, видавався в Петербурзі з 1896 по 1927 р.

«Русские ведомости» — газета ліберально-демократичного напряму, виходила в Москві з 1863 по 1918 р.

Арабажин Костянтин Іванович (1866—1929) — український

і російський літературознавець, письменник. Був у дружніх взаєминах з М. Драгомановим, М. Павликом, І. Франком.

Мені ж тепер рискувати не випадає, тим більше що сим загородилась би сестрі дорога в медичний інститу т.— Оскільки в той час посилились репресії проти революціонерів, поетеса намагалася бути дуже обережною, щоб уникнути провалу. Проте вона боялася не так за себе, як за сестру Ольгу, яка збиралась вступити до Вищих жіночих медичних курсів у Петербурзі.

В серйозність замірів Міхн[овського], скажу правду, не вір ю...— Йдеться про Міхновського Миколу Івановича (1873—1924)—київського юриста, громадського діяча буржуазно-націоналістичного напряму. Леся Українка застерігала М. Павлика від зв’язків з ним.

...добудьте мені адресу Павла Г р а б а...—тобто адресу Павла Арсеновича Грабовського (1864—1902), який у цей час був на засланні в Сибіру. Леся Українка стежила за його творчістю, бачила в його особі свого однодумця.

77. ДО П. А. та О. П. КОСАЧІВ. 26 черв)ія 1899 р. Берлін

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. З, с. 199. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 275. Подається за автографом (ф. 2, № 100).

Thiergarten — парк у Берліні.

Бачила я иа виставці знаменитого Беклі-н а...— Йдеться про швейцарського художника-символіста Арноль-да Бекліна (1827—1901), представника занепадницького буржуазного мистецтва другої половини XIX ст. Негативна, але вірна оцінка поетесою творчості Бекліна розходиться із загальним захопленням цим художником, яке панувало в той час у Європі і Росії. Цікаво, що в лютому 1899 р. журнал «Жизнь» надрукував статтю російського критика і публіциста, співробітника журналу П. Ге «Арнольд Беклин. Франц Штук. Саша Шнейдер», у якій гостро розкритиковано твори цих митців. Таким чином, думка Лесі Українки збіглася з думкою прогресивної російської критики.

Г е П. М.— російський публіцист, працював у відділі критики журналу «Жизнь». Листа Лесі Українки до нього не знайдено.

Штук Франц (1862—1928)—німецький художник-символіст.

78. ДО М. І. ПАВЛИКА. 1 липня 1899 р. Берлін

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 275—279.

Подається за автографом (ф. 101, № 355).

«Б у д у ч н і с т ь» — двотижнева суспільно-політична газета ліберально-буржуазного напряму. Виходила 1899 р. у Львові (вийшло всього 11