Читати книгу - "Хранителі"

— Що трапилося? — ошелешено запитала Нора.

— Ейнштейн… швидше… Здається, він помирає.

Поки Нора вдягалася, Трейвіс ухопив з ліжка ковдру і побіг вниз. За цей час ретривер, здавалося, почав дихати ще гірше й уривчастіше. Трейвіс склав ковдру вдвоє, а потім учетверо і поклав на неї пса.

Ейнштейн застогнав від болю, наче кожен рух завдавав йому страждань. Трейвіс промовив:

— Спокійно, спокійно. Ти одужаєш.

У дверях з’явилася Нора, на ходу застібаючи вологу блузку, позаяк, щоб не гаяти часу, вділа її просто на мокре тіло. Її розплетене волосся також було мокре.

— О ні, волохата мордо, — задихаючись від емоцій, промовила Нора.

Вона хотіла нахилитися і хоч би торкнутися ретривера, але не можна було гаяти жодної хвилини.

— Піджени пікап до будинку, — сказав Трейвіс.

Нора побігла до сараю, а Трейвіс тим часом загорнув Ейнштейна в ковдру, так що з неї виглядали лише його голова, хвіст і задні лапи. Трейвіс намагався не завдавати ретриверу нових страждань, але марно: той вив від болю. Взявши пса на руки, він поніс його з ванної через кухню на вулицю. Він зачинив двері, але не замикав їх, наплювавши на безпеку.

Надворі було прохолодно. На відміну від учорашньої днини, вічнозелені дерева розхитувались і тремтіли. У цьому розхитуванні й порипуванні голчастого гілля було щось зловісне. Інші дерева з голими кронами наче здіймали у похмуре небо свої чорні кістляві руки.

Нора у сараї завела пікап, і двигун заревів.

Трейвіс обережно спустився сходами й пішов у бік доріжки так обачно, наче ніс у руках найтоншу стародавню порцеляну. Різкі пориви вітру здіймали його волосся, торгали звислі кінці ковдри і куйовдили шерсть на голові Ейнштейна. Здавалося, що лиховісний вітер намагається відібрати у Трейвіса пса.

Нора розвернулася, виїхала і зупинилася, очікуючи Трейвіса. Вона вирішила сама кермувати.

Правду кажуть, що іноді в екстремальних ситуаціях та під час великих душевних потрясінь жінки краще від чоловіків уміють приймати рішення й робити правильні кроки. Трейвіс влип у пасажирське сидіння, пригортаючи замотаного у ковдру пса. Він був не в тому стані, щоб сідати за кермо. Його всього трясло, і він зрозумів, що з того самого моменту, коли він знайшов Ейнштейна у ванній, у нього з очей безнастанно котяться сльози. Трейвіс усілякого зазнав під час військової служби, але жодного разу не панікував і не завмирав від страху, навіть під час смертельно небезпечних операцій, що їх проводив загін «Дельта». Але тут була інша ситуація: це ж Ейнштейн, його дитина. Якби він сів за кермо, то напевне врізався б у якесь дерево або злетів у кювет. У Нори в очах теж бриніли сльози, але вона стримувала їх і, прикусивши губу, вела машину так, наче була вродженим каскадером. В кінці путівця вона звернула на північ і помчала звивистим шосе «Пасіфік коуст» до Кармела, де була надія знайти хоча б одного ветеринара.

Під час їзди Трейвіс розмовляв з Ейнштейном, намагаючись заспокоїти і підбадьорити його:

— Все буде добре, не переживай. Все не так погано, як здається. Скоро будеш як нова копійка.

Ейнштейн заскавчав і безсило заворушився. Трейвіс знав, у чому причина: пес боявся, що ветеринар помітить татуювання у вусі, впізнає його і відправить назад у Банодайн.

— Не переживай за це, волохата мордо. Ніхто не відбере тебе у нас, клянуся Господом! Лише через мій труп, а вбити мене їм точно не під силу.

— Не під силу, — похмуро погодилася Нора.

Але Ейнштейн, притиснутий у ковдрі до грудей Трейвіса, відчайдушно затремтів.

Трейвіс згадав складені фішки на підлозі у комірчині: «ПІСТОЛЕТ ЗЛАМАВСЯ… СТРАШНО… СТРАШНО».

— Не бійся, — благав пса Трейвіс. — Тобі нема чого боятися.

Незважаючи на щиросерді запевнення хазяїна, Ейнштейн продовжував тремтіти і боятися. Трейвісу теж було страшно.

2

Зупинившись на заправці «Арко» біля в’їзду до Кармела, Нора знайшла адресу ветеринара у телефонній книзі й одразу ж зателефонувала, аби впевнитися, що він на місці. Кабінет лікаря Джеймса Кіна був на Долорес-авеню у південній частині міста. Близько дев’ятої пікап приїхав на місце.

Нора очікувала побачити типову стерильну ветеринарну клініку, тому здивувалася, збагнувши, що кабінет лікаря Кіна розташовується в нього вдома. Він мешкав у химерному англійському котеджі з каменю і дерева, із закрученим дахом. Будинок був двоповерховий.

Коли Нора і Трейвіс з Ейнштейном на руках бігли кам’яною доріжкою, лікар Кін уже відчиняв двері, так наче виглядав їх. Хоча вивіска повідомляла, що вхід до операційної з іншого боку, ветеринар повів їх через парадний вхід. Лікар був високим чоловіком зі скорботним землистим обличчям. У нього були сумні карі очі, але він тепло всміхався і поводився дуже люб’язно.

Зачинивши двері, він попрохав:

— Сюди, будь ласка.

Лікар швидко повів їх коридором з дубовим паркетом і довгим вузьким східним хідником. Зліва, за аркою, виднілася зі смаком облаштована вітальня. Вона дійсно виглядала обжитою: підставки для ніг навпроти крісел, настільні лампи, полиці, заставлені книгами, і в’язані шерстяні пледи, акуратно і зручно складені на деяких кріслах на випадок, якщо вечір буде прохолодним. В арці стояв чорний лабрадор. Він із серйозним виглядом спостерігав за процесією, ніби розуміючи, у якому поганому стані Ейнштейн. Лабрадор залишився у вітальні.

Вони пройшли услід за ветеринаром углиб будинку і, повернувши наліво від коридору, опинилися у надзвичайно чистій приймальні.