Читати книгу - "Божественна комедія"

в людині спомин про всі її добрі діла.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА

Земний Рай. – Алегорична процесія, або Тріумф церкви

28 – 30. Зміст: «Якби Єва не скинула з лиця покрову слухняності, я б теж жив у цьому раї».

37. Святі дівчата – музи.

40. Гелікон – гора муз, де течуть джерела Гіппокрена і Аганіппа, які дають натхнення поетам.

41. Уранія (небесна) – муза небесної науки (астрономії). Данте згадує її тому, що дальша дія його поеми відбувається на небі.

43 – 50. Тут починається алегорична процесія, що зображає християнське святе письмо. Світники – сім дарів Духа Святого.

60. Так повільно, що їх догнали й молоді б жінки. – За тих часів недавно одружені жінки ходили, мабуть, дуже повільно, щоб додержати скромності й серйозності або, можливо, щоб не попсувати вбрання чи прикрас.

78. Перев’язь – Делії, а Сонцю – лук. – Згідно з античною міфологією, з веселки зроблено перев’язь у богині Місяця (Діани – Делії) і лук у бога Сонця (Аполлона).

83. Двадцять чотири діди – книги Старого завіту (крім пророків) або, за іншими тлумаченнями, старі, згадувані в «Апокаліпсисі».

92. Четверо тварин – чотири Євангелія.

96. Стоокому Аргусові Юнона доручила невсипуще стерегти Іо, кохану Юпітера, але хитрий Меркурій розповідями про пригоди німфи Сірінги приспав Аргуса і вбив його (Метам. І).

100 – 105. Читай Єзекіїля… – Опис подібних чотирьох крилатих тварин подано в книзі пророка Єзекіїля (Біблія) і в «Апокаліпсисі» Іоанна (Новий завіт). У Єзекіїля у них чотири крила, у Іоанна – шість, як і у Данте.

106. Святковий повіз – колісниця, що символізує християнську церкву.

107. Грифон (лев з орлиними крилами і орлиною головою) – алегорія боголюдини, Ісуса Христа.

116. Октавіан – див. прим. Ч. VII, 6.

118. Сонця повіз… – див. прим. Ч. IV, 72.

121 – 129. При правім колесі ішло три жінки. – Праве колесо – Новий завіт. При ньому три «богословські» чесноти: червона – любов, зелена – надія, біла – віра.

130 – 132. Ліворуч… четверо жінок. – Ліве колесо – Старий завіт. Чотири жінки – чотири «основні» («природні») чесноти античного світу: мудрість, справедливість, мужність і поміркованість. З них у мудрості – три ока, якими вона оглядає минуле, теперішнє і майбутнє.

133 – 141. Йшло двоє… старих – Один уособлює «Діяння апостолів», приписувані апостолові Луці, за переказами – лікареві, тому й одягнутому, як учень школи грецького лікаря Гіппократа. Другий – «Послання апостола Павла», якого завжди зображували з мечем.

142 – 144. Ще бачив скромних чотирьох дідів – «Послання» апостолів Іакова, Петра, Іоанна і Іуди.

144. Самотній в даль проникливо глядів. – «Апокаліпсис» Іоанна.

154. Біля корогов – біля семи світників.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

Земний Рай. – Поява Беатріче і зникнення Віргілія

1 – 7. Зміст: «Коли це семизір’я в вищім небі (сім світників, що зійшли з десятого неба, нічого не беручи на себе, окрім гріха), яке зійшло вказувати усім учасникам процесії, що саме треба їм робити, подібно до того, як нижче семизір’я восьмого неба (Малий Віз з його Полярною зіркою) вказує весляреві дорогу на морі – спинилося…»

11. «Гряди, невісто, от Лівана!» – слова з «Пісні пісень» царя Соломона; в перекладі з церковнослов’янської: «Іди, наречена, з Лівану!»

16. Сотні тих, хто ширить благодать – тобто ангелів.

17. Єгда прорік премудрий (церк.). – Коли сказав мудрець.

19. «Благословен грядий!» (церк.). – Благословен той, хто йде.

21. «Наповнюйте лілеями кошниці!» – трохи змінений рядок з Віргілія (Ен. VI, 883).

32. Явилась жінка – Беатріче.

42. Ранила, як змалку ще, мене. – Данте побачив уперше Беатріче, коли йому було дев’ять років.

52. Сад, зчужілий матері старій. – Рай, що був заборонений Єві після гріхопадіння.

54. На вмитій росами щоці моїй… – Це було коло підніжжя гори Чистилища (I, 121 – 129).

69. В Мінервиному листі – тобто в віттях оливи (ряд. 31).

83. «На тя, Всевишній, уповаю» (церк.). – Ангели співають початок псалма: «На тебе, Всевишній, покладаю надії».

84. «Стопи моя» (церк.). – мої ступні (слова із цього ж псалма).

87. Того, що родить славів, краю – краю славів, тобто Славонії, звідки на Італію віяли холодні північні вітри.

88 – 89. Тече в жарких ґрунтах безтінних – тобто в Африці, де опівдні зникає тінь.

92. Крилатих спів… – спів ангелів.

115. В новім житті – тобто у своїй молодості, про яку Данте писав у книзі, названій «Нове життя».

124 – 125. Тільки я поріг лишила свій до віку другого – Беатріче вмерла, коли їй минуло двадцять п’ять літ.

126. Піддався суєті земній… – Данте був невірний Беатріче і як жінці, і як вищій мудрості.

133. І в яв, і в снах – тобто у видіннях, про які Данте розповідає в «Новому житті».

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

Земний Рай. – Лета

3. Їх лезом – тобто гостротою слів, звернених до Данте (Ч. XXX, 103 – 145).

11 – 12. Поки Лети хвилі не змили болісної тяготи – тобто пам’яті про заблудження Данте.

42. Точило кружить вістрю встріч – тобто притупляється меч правосуддя.

45. Сирен зачувши – піддавшись оманливій принаді земних благ (пор. Ч. XIX, 19).

71. Наський вітер – в Італії північний вітер, вітер, що віє з нашої країни.

72. З краю Ярби – з Африки, де царював Ярба (Ен. IV, 196).

77. Первістки творіння – ангели.

81. На звірі двоєдиного коріння – на грифоні (див. прим. Ч. XXIX, 107).

92. Жінка, давній мій водій – жінка Мательда (Ч. XXVIII, 67).

98. «Окропи мя» (церк.) – слова псалма.

102. Я води ковтнув. – Данте напився води з річки Лети, яка дає забуття гріхів.

103. Між чотирма жінками чарівними… – Див. Ч. XXIX, 130 – 132 і прим.

106. Зірки ми – в прірвах тьми… – Див. прим. Ч. І, 23.

111. Ці троє, зором знамениті – тобто три «богословські» чесноти.

123. Вид то орлій, то левиний – то орла (божества), то лева (людини).

138. Ще другу красоту єства твого. – Друга краса Беатріче – її уста. Перша – її очі, які Данте уже побачив (ряд. 115 – 123).

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

Земний Рай. – Символічне дерево. – Перетворення колісниці. – Повія і велетень

2. З десятирічної жаги – побачити Беатріче, яка вмерла за десять років до 1300 року.

9. Трьох богинь – тобто трьох «богословських» чеснот.

16 – 17. Вправо враз пішло славетне військо…