Читати книгу - "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
85
Weretelnyk, Roman. A Feminist Reading of Lesia Ukrainka's Dramas. Doctoral Thesis. — Univ. of Ottawa, 1989.
86
Див.: Гундорова Т. ПроЯвлення слова: Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. — С. 251—261. Див також: Агеєва В. Поетеса зламу століть. — С. 218—233.
87
Див., напр., дискусію: Ключ Ю. Лібідо поетеси // Лель. — 1995. — № 5; Диба А. Чи припустимі зухвалі експерименти? // Слово і час. — 1997. — № 2.
88
Диба А. Чи припустимі зухвалі експерименти? // Слово і час. — 1997. — № 2. — С. 25.
89
Строго кажучи, у фільмі М. Мащенка — І. Драча вибудувано навіть не «трикутник», а «трапецію»: Сергій Мержинський-бо також «кохає без взаємности» — Віру Крижанівську, яка кохає Павла Тучапського, — фабульна схема, яка ще на початку XX ст. була дотепно висміяна В. Самійленком у пародії на драми «класичного малоросійського репертуару»: «Чудовий сюжет і дуже заплутана фабула: Ганна любить Грицька, Грицько любить Олену, а Олена — Петра. <…> Дуже трагічний сюжет» («Драма без горілки»). В «Іду до тебе» маємо те саме, verbatim: Леся любить Сергія, Сергій любить Віру, а Віра — Павла. Виходить, як і за сто років до того, «дуже трагічний сюжет» — вельми тривожний (і дійсно трагічний, без іронії!) показник суто колоніального «задубіння», загальмованости культурного розвитку (власне, підміни розвитку як такого — репродукуванням стереотипів столітньої давнини). Що я не помиляюся, виводячи «Іду до тебе» навпростець із «театру корифеїв», потверджує й нещодавно опублікований приватний відгук онуки М. Старицького, колишньої «березільської» акторки Ірини Стешенко, яка роздратовано відзначила, що й Олену Пчілку в кіноповісті написано «в стилі Шкандибихи з „Лимерівни“ чи то Секлити Лимерихи з „Зайців“» (Листи І. Стешенко до Ізидори Косач-Борисової // Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Документи. Іконографія. — Нью-Йорк—Київ: Факт, 2004. — С. 313).
90
Єдиний прецедент — «Теорія українського кохання» М. Томенка (К.: Б. в., 2002) — презентує тему як «національну леґенду» в традиційному народницькому ключі й анітрохи не претендує на те, щоб розкривати якусь її історичну діалектику.
91
Див.: Янкелевич В. Смерть / Пер. с франц. — Москва: Изд-во Литературного института, 1999. — С. 11—12.
92
Див.: Арьес Ф. Человек перед лицом смерти / Пер. с фр. — Москва: Изд. группа «Прогресс» — «Прогресс-Академия», 1992. — С. 506.
93
Див.: Там само. — С. 341—386 (розділ «Час прекрасних смертей»).
94
Там само. — С. 505.
95
Гачев Г. Д. Семейная комедия. — Москва: Школа-Пресс, 1994. — С. 117.
96
Лист Ю. В. Шевельова до автора від 22 квітня 1999 р. (з архіву автора).
97
Див. про це у М. Мамардашвілі: «Споконвічне рабство не дає рости. Раби залишаються дітьми, не виростають. І глобальна, підсумкова їх спільнота, країна — інфантильне страховище» (Мамардашвили М. К. Необходимость себя / Лекции. Статьи. Философские заметки. — Москва: Изд-во «Лабиринт», 1996. — С. 184).
98
Див.: Fromm Erich. The Art of loving. — New York: Doubleday, 1962.
99
http://www.100top.ru/encyclope-dia/article/?articleid=11092
100
«Кохання можливе тільки в тому випадку, коли двоє спілкуються між собою на найбільш глибинному рівні існування, і кожне з двох проживає себе на цьому рівні. <…> Кохання, що проживається в такий спосіб, складає перманентний виклик; це не прихисток для спочину, а рух, розвиток, спільний труд» (Fromm Е. The Art of Loving. — P. 112).
101
Волков C. Диалоги с Иосифом Бродским. — Москва: Издательство «Независимая газета», 2000. — С. 50.
102
Проблему її вмисної «інфантилізації» спробував був порушити Г. Грабович, але, на жаль, його стаття «Кобзар. Каменяр. Дочка Прометея» (К.: Критика. — 1999. — Ч. 12) у частині про Лесю Українку стоїть нижче всякої критики — вже бодай тільки через нехлюйське, непростиме навіть для студента-першокурсника, поводження з фактичним матеріалом («Хронологія…» О. Косач-Кривинюк нічтоже сумняшеся йменується «Хронографією» [sic!], сама Ольга, після Лесі найстарша з Косачівен і найближча до неї, «сестра не по крові тільки, а по духу», оголошується «наймолодшою» і т. д.). Зрозуміло, що така кричуща необізнаність із біографічними джерелами автоматично позбавляє наукової валідности всі припущення й висновки автора і внеможливлює серйозну подальшу дискусію.
103
У цьому неважко пересвідчитися, порівнявши хоч би її листування до і після того: міняються навіть інтонації, і на місце життєрадісного, пустотливого й багатослівного («просторікуватого», за власними словами), трохи кокетливого дівчиська 1890-х («п. Мержинський чогось дуже інтересується долею моєї „Троянди“» [11, 27] — це явне дівоче лукавство, може, й не без наміру схилити маму на бік своєї симпатії!), заступає зріла й мудра жінка, вже не «друга стать», а стать в-собі-й-для-себе, сповна самоопанована і свідома сили й наслідків свого самопізнання (в листі до О. Кобилянської є промовистий пасаж про речі, які «може зрозуміти тільки жінка, і то такого віку, як хтось, та й ще хтось, бо дуже молоденькі ще (на своє щастя) не все розуміють» [1 1, 272]).
104
Див.: Фрейд 3. Очерки по психологии сексуальности // Фрейд 3. «Я» и «Оно»: Труды разных лет. В 2 кн. — Тбилиси: Мерани, 1991. — Кн. 2. С. 84.
105
Докладніше про дискримінативний вплив класичного (фройдівського) психоаналізу на жіночу літературну творчість див. у: Gilbert, Sandra М. and Gubar, Susan. No Man's Land: The Place of The Woman Writer
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», після закриття браузера.