Читати книгу - "Хранителі Персня"

— Він зник годину тому? — збентежився Сем. — Тоді треба негайно йти шукати його. Ходімо!

— Постривай! — стримав його Арагорн. — Ми мусимо розділитись по двоє та домовитись… Егей, стійте! Заждіть!

Але його ніхто не почув. Сем перший метнувся до лісу. Меррі та Пін помчали за ним і вже зникли за деревами понад берегом, пронизливо, по-гобітанськи, лементуючи: «Фродо! Фродо!» Леголас і Гімлі побігли теж. Здавалося, весь загін несподівано збожеволів.

— Розбіжаться на всі боки й загубляться! — застогнав Арагорн. — Боромире! Не знаю, у чому ти завинив, але тепер можеш допомогти. Йди за молодшими гобітами, і якщо вже Фродо не знайдеться, хоч їх збережи! А якщо [427] все ж таки знайдеш його чи хоч якісь сліди, повертайся сюди. Я прийду незабаром!

Арагорн побіг за Семом. Він наздогнав його у горобиновому гаю. Сем біг щодуху угору, волаючи: «Фродо-о-о!»

— Ходімо зі мною, Семе! — покликав він. — Не можна ходити поодинці. Лихо близько. Я це відчуваю. Мені треба піднятись на гору, на верхівку Амон-Хину, роздивитися. Поглянь, Фродо проходив тут. Я так і сподівався. Йди за мною та пильнуй!

Він побіг стежкою угору. Сем намагався не відставати, але не міг зрівнятись зі Слідопитом і невдовзі відстав. Майже відразу ж Арагорн зник з його очей. Сем зупинився, відсапуючись, і раптом стукнув себе долонею по лобі:

— Егей, Семе Гемджи! Коли ноги короткі, то головою працюй! Помізкуємо: Боромир не бреше, не в його це звичаї, але й не все каже… Щось жахливо налякало пана Фродо. І він сильно накрутив себе і нарешті вирішив іти… куди? На схід. Невже ж без Сема? Так, навіть без Сема. Ох, важко! Кепська справа… — Сем витер очі, щоб сльози не заважали. — Цить, Гемджи! Міркуй як слід! Не вміє він перелітати через річки та стрибати з водоспадів. Обладунку в нього нема ніякого. Значить, йому доведеться повернутись до причалу. Значить, до причалу я й мушу бігти! Лечу стрілою! Агов, Семе, давай!

І Сем полетів, мов вихор, униз по стежці. Він впав, розбив коліна, але відразу скочив та побіг далі. Нарешті він прожогом влетів на Причальний луг, де лежали витягнуті з води човни. Там нікого не було. Позаду, у лісі, лунали якісь вигуки, але Сем не звернув на них уваги. На мить він завмер, розкривши рота: один з човнів сповзав униз з берега — сам по собі.

З гучним лементом Сем пострибав униз. Човен зісковзнув у воду і плавно загойдався на хвилі.

— Я йду, пане! Йду! — крикнув Сем і метнувся з берега, намагаючись схопитися за борт. Він схибив лише на один-два фути — і шубовснувся, з криком та плюскотом, носом униз, у глибоку швидку воду. Він відразу пішов на. дно, і ріка зімкнулась над його кучерявою головою.

Зойк, сповнений жаху, пролунав у пустому човні. Піднялось весло, човен завернув. Фродо ледве встиг схопити Сема за волосся, коли він виплив на поверхню, відчайдушно борсаючись та пускаючи з рота бульбашки, вирячив перелякані карі очі. [428], - Вище, вище, Семчику, хлопче мій! — кликав Фродо. — Хапай мене за руку!

— Рятуйте, пане! — белькотів Сем. — Руки не бачу, потону!

— Та ось вона! Не щипайся, друже! Я тебе не відпущу. Бий по воді, але не борсайся, бо мене перекинеш. Ну, тримайся за борт та дай мені підгребти!

Кількома ударами весла Фродо направив човен, і за мить той стукнувся об берег; тоді Сем зміг вилізти на суходіл, мокрий, мов видра. Фродо зняв Перстень і теж вийшов на берег.

— Мало мені було клопоту, тепер ще ти, Семе — їй-бо, гірший за всіх! — буркнув він.

— Гей, пане, а ви самі ніби кращі? — заперечив Сем, тремтячи. — Невже не жорстокість — піти без мене та все таке! Якби я не здогадався, де б ви тепер були?

— Плив би собі спокійно своїм шляхом.

— Спокійно! — обурився Сем. — Та невже ж? Сам, без допомоги, без мене? А я тут пропадатиму наодинці?

— Ти напевне пропадеш, якщо підеш зі мною, Семе. А цього вже я б не пережив.

— З вами я ще, може, й поживу, а без вас — точно помру! — наполягав Сем.

— Але я прямую до Мордору!

— Знаю вже, пане мій, знаю. Звісно, ви туди йдете. А я йду з вами.

— Слухай, Семе, не затримуй мене! Сюди ось-ось з'явиться все товариство, доведеться сперечатись, пояснювати, і вже не буде ні настрою, ні нагоди. Але я мушу йти негайно. Іншого виходу нема.

— Зрозуміло, — згодився Сем. — Але самі ви не підете. Я теж піду — або ми обоє нікуди не підемо: бо я зараз попробиваю денця у всіх човнах!

Фродо нарешті не стримався і розсміявся: на душі в нього стало тепло та радісно.

— Один залиш — для нас! — сказав він. — Але чи ти можеш іти ось так — без речей, без харчу?

— А ви зачекайте хвилинку, я все потрібне принесу! — заспішив Сем. — У мене все готово. Я знав, що ми сьогодні вирушимо…

Він побіг до табору, витяг свою торбу з-під купи речей, що навалив Фродо, коли розвантажував човен, прихопив ковдру про запас, кілька пакунків з харчами й бігцем повернувся назад. [429]

— Всі плани ти мені сплутав, — сказав Фродо. — І ніяк мені від тебе не відчепитись! Але я радий, Семе. Не можу навіть висловити, який я радий. Сідай! Недарма з самого початку передбачалося, що ми підемо разом. Так і зробимо, а друзі наші хай самі знайдуть безпечну дорогу! Блукач їх догляне. А побачитись знову нам з ними навряд чи доведеться…

— Ну, може, ще пощастить, пане. Все може статися.

Таким чином Фродо з Семом вирушили удвох виконувати своє останнє завдання. Фродо відгріб від берега, і Ріка швидко понесла їх геть західним рукавом, повз похмурі скелі Тол-Брандіру. Ревіння великих водоспадів стало голосніше. Навіть з тою допомогою, яку міг надати Сем, Фродо мусив добре попрацювати, поки човен не пішов напереріз течії біля південного краю острова — на схід, до того берега.

Нарешті двійко гобітів знову ступили на землю близько південного схилу Амон-Ло. Вибравши рівний уступ високо над водою, вони затягай туди човен та старанно сховали під великим валуном. Потім закинули за плечі свої торби й пішли вперед, придивляючись, чи нема десь стежки, котра могла б привести їх до сірих крутосхилів Емін-Мейлу, а потім униз — до володінь Тіні.