Читати книгу - "Вибрані твори"

дають самий горох, а я витрачаю якось безглуздо… (Впустила партмоне, розсипала червінці). Ну, посипались… (їй досадно).

Яша. Дозвольте, я зараз позбираю. (Збирає монети).

Любов Андріївна. Будьте ласкаві, Яшо. І навіщо я поїхала снідати?.. Паскудний ваш ресторан з музикою, скатерки пахнуть милом… Навіщо так багато пити, Льоню? Навіщо так багато їсти? Навіщо так багато говорити? Сьогодні в ресторані ти говорив знову багато і все недоречно. Про сімдесяті роки, про декадентів. І кому? Половим говорити про декадентів!

Лопахін. Так.

Гаєв (махає рукою). Я невиправний, це очевидно… (Роздратовано до Яші). Що це таке, завжди крутишся перед очима…

Яша (сміється). Я не можу без сміху чути ваш голос.

Гаєв (до сестри). Або я, або він…

Любов Андріївна. Ідіть, Яшо, ідіть собі…

Яша (віддав Любові Андріївні портмоне). Зараз піду. (Ледь утримується, щоб не сміятись). Цієї ж хвилини… (Іде).

Лопахін. Ваш маєток збирається купити багач Деріганов. Кажуть, на торги приїде сам особисто.

Любов Андріївна. А ви звідки чули?

Лопахін. У місті подейкують.

Гаєв. Ярославська тітонька обіцяла прислати, а коли пришле й скільки — невідомо….

Лопахін. Скільки вона пришле? Тисяч сто? Двісті?

Любов Андріївна. Ну… Тисяч десять-п’ятнадцять, і за це спасибі.

Лопахін. Пробачте, таких легковажних людей, як ви, панове, таких неділових, чудних я ще не бачив. Вам кажуть ясно: маєток ваш продається, а ви ніби не розумієте.

Любов Андріївна. Що ж нам робити? Навчіть, що?

Лопахін. Я вас щодня вчу. Щодня я кажу все те ж саме. І вишневий сад, і землю необхідно віддати в оренду під дачі, зробіть це зараз же, якнайшвидше, — аукціон незабаром! Зрозумійте! Коли остаточно вирішите, щоб були дачі, то грошей дадуть вам скільки завгодно, і ви тоді врятовані.

Любов Андріївна. Дачі і дачники — це так пошло, вибачте.

Гаєв. Цілком з тобою згодний.

Лопахін. Я або заридаю, або закричу, або зомлію. Не можу!. Ви мене замучили! (До Гаєва). Баба ви!

Гаєв. Кого?

Лопахін. Баба! (Хоче йти).

Любов Андріївна (злякано). Ні, не йдіть, голубчику, залишіться. Прошу вас. Може, щось надумаємо!

Лопахін. Про що тут думати!

Любов Андріївна. Не йдіть, прошу вас. З вами. все-таки веселіше…

Пауза.

Я все чогось чекаю, ніби над нами має обвалитися будинок.

Гаєв (в глибокому роздумі). Дуплет в куток… Круазе в середину…

Любов Андріївна. Занадто вже багато ми грішили.

Лопахін. Які там у вас гріхи…

Гаєв (кладе в рот леденець). Кажуть, що я всі свої достатки проїв на леденцях… (Сміється).

Любов Андріївна. О мої гріхи… Я завжди сипала грішми без упину, немов божевільна, і вийшла заміж за людину, яка робила самі тільки борги. Чоловік мій помер од шампанського, — він страшенно пив, — і, собі на біду, я покохала іншого, зійшлась, і саме в цей час, — це була перша кара, удар просто в голову, — ось тут на річці… утонув мій хлопчик, і я виїхала за кордон, зовсім виїхала, щоб ніколи не повертатися, не бачити цієї річки… Я заплющила очі, бігла в нестямі, а він за мною… безжалісно, брутально. Купила я дачу біля Ментони, бо він заслаб там, і три роки я не знала відпочинку ні вдень, ні вночі; хворий вимучив мене, душа моя висохла. А торік, коли дачу продали за борги, я поїхала до Парижа, і там він обібрав мене, покинув, зійшовся з іншою, я пробувала отруїтись… Так безглуздо, такий сором… І потягло враз в Росію, на батьківщину, до моєї дівчинки… (Витирає сльози). Господи, господи, будь милостивий, прости гріхи мої! Не карай мене більше! (Дістає з кишені телеграму). Одержала сьогодні з Парижа… Просить пробачення, благає вернутися. (Рве телеграму). Ніби десь музика. (Прислухається).

Гаєв. Це наш знаменитий єврейський оркестр. Пам’ятаєш, чотири скрипки, флейта й контрабас.

Любов Андріївна. Він ще існує? Його б до нас закликати якось, улаштувати маленьку вечірку.

Лопахін (прислухається). Не чути… (Тихо наспівує). «І за гроші русака німці офранцузять». (Сміється). Яку я вчора п’єсу дивився в театрі, дуже смішно.

Любов Андріївна. І, напевно, нічого смішного нема. Вам не п’єси дивитись, а дивитися б частіше на самих себе. Як ви всі нудно живете, як багато говорите непотрібного.

Лопахін, Це правда. Будемо говорити просто, життя в нас безглузде…

Пауза.

Мій папаша був мужик, ідіот, нічого не розумів, мене не вчив, а тільки бив по-п’яному, і все палюгою. Власне кажучи, і я такий самий дурень і ідіот. Нічого не навчився, почерк у мене поганий, пишу я так, що сором від людей, як свиня.

Любов Андріївна. Одружитися вам треба, мій друже.

Лопахін. Так… Це правда.

Любов Андріївна. З нашою б Варею. Вона хороша дівчина.

Лопахін. Так.

Любов Андріївна. Вона в мене з простих, працює цілий день, а головне, любить вас. Та й вам же давно подобається.

Лопахін. Що ж? Я не від того… Вона хороша дівчина.

Пауза.

Гаєв. Мені пропонують посаду в банку. Шість тисяч на рік… Чула?..

Любов Андріївна. Та де тобі! Сиди вже…

Фірс входить. Він приніс пальто.

Фірс (до Гаєва). Звольте, пане, одягти, а то вогко.

Гаєв (надіває пальто). Надокучив ти, брат.

Фірс. Нема чого там… Вранці поїхали, не сказавши. (Оглядає його).

Любов Андріївна. Як ти, Фірсе, постарів!

Фірс. Чого зволите?

Лопахін. Кажуть, ти дуже постарів!

Фірс. Живу давно. Мене женити збирались, а вашого папаші ще