Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

з них. Коли, наприклад, читається гумореска, байка, публіцистична стаття критичного змісту обов’язково має звучати інтонація легкої іронії, сміху або злої сатири.

Під час читання описового нейтрального тексту слід малювати словом чи то портрет людини, чи місце дії, чи картину природи розповідною, спонукальною, питальною та окличною інтонаціями.

11.9.7. Засоби емоційно-образноі та логічної виразності

Розповідні речення оформляються розповідною інтонацією, яка характеризується підвищенням тону на початку й пониженням його наприкінці речення.

Питальне речення містить у собі якесь питання, на яке передбачається обов’язкова відповідь, або питання, що не потребує відповіді. Тон підвищується на слові, у якому міститься зміст питання.

Спонукальні речення містять у собі наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо. Оформляються розповідною або окличною інтонацією.

Інтонація (лат. intono — голосно вимовляю) визначається як сукупність кількох фонетичних компонентів і фразового наголосу, пауз, ритміки, мелодики, тембру й темну. За допомогою інтонації мовленнєвий потік членується на смислові відрізки — синтагми й речення.

Складовими частинами інтонації є висота тону, сила (інтенсивність голосу), темп і тембр мовлення, паузи.

Інтонація виконує різноманітні функції: комунікативну, граматичну, модальну, емоційну та ін.

Комунікативна функція інтонації пов’язана з актуальним членуванням речення — виділенням даного (відомого) і нового (невідомого). Ця функція служить для увиразнення змісту висловлювання. Особлива роль при цьому належить фразовому наголосу.

Граматична функція інтонації пов’язана з формуванням синтаксичних понять. Оскільки інтонація формує речення, то виділяється розповідна, питальна, спонукальна інтонації. Є інтонації, які позначають смислові (граматичні) відрізки речення: інтонація переліку, підрядності, протиставлення, вставності, звертання тощо. Наприклад, однорідні члени речення характеризуються перелічувальною інтонацією, відокремлені — інтонацією відокремлення.

За допомогою модальної функції інтонації виявляється ставлення мовця до повідомлюваної думки. Висловлювання набуває певного відтінку: ствердження, заперечення, сумніву, впевненості, вираження можливості або неможливості тощо.

Емоційна функція інтонації дає змогу виражати почуття мовця: радість, гнів, подив, страх тощо.

Розповідні, питальні, спонукальні можуть бути окличними реченнями, якщо виражають емоційні переживання мовця або його емоційне ставлення до фактів і явищ дійсності. Тоді вони оформляються окличною інтонацією, яка характеризується підвищенням тону на початку й наприкінці речення.

Логічне осмислення тексту вимагає від читця пошуків інтонаційних варіантів слів, на які падає логічний наголос.

Логічний наголос — це виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного (смислового) значення.

У кожному тексті є слова, які при будь-якому інтонаційному варіанті залишаються головними, на них завжди падає логічний наголос. Ці слова називають дійову особу, про яку вперше говориться, яка вперше вступає в дію. Такою дійовою особою може бути людина, предмет, конкретні чи абстрактні поняття. Якщо ж у тексті ці образи повторюються, вони ніколи не виділяються наголосом, принаймні наголосом першої категорії.

Якщо за змістом у творі говориться про певну енергію наростання значущості головного слова, про рух уперед, тоді більш яскравим у звучанні серед однорідних слів-повторень буде останнє слово, коли ж мовиться про спад напруження значущості поняття, тоді яскравіше виділяється перше слово серед повторюваних.

Щоб з найбільшою виразністю прочитати текст, потрібно відшукати не тільки логічні наголоси, а й розставити всі необхідні паузи. Вони з’являються в результаті як логічного осмислення, так і емоційного відчуття тексту.

Пауза — це тимчасова зупинка у мовленні. Поділ мовлення на окремі інтонаційно оформлені частини допомагає відчути повну чи відносну завершеність думки. Паузи сприяють смисловому уточненню тексту й розрізняються як за характером, так і за місцем. Залежно від змісту твору, його структури й емоційного характеру існують такі типи пауз: логічні, граматичні, логіко-граматичні, ритмічні й психологічні.

Логічні паузи ставляться між двома логічними мовними тактами, і поява їх зумовлюється лише змістом фрази. Місце їх і тривалість можуть бути різні, залежно від складності змісту й структури речення. Графічно логічна пауза позначається вертикальною лінією. Наприклад:

Вірнянки

Вірність — /одна з кращих моральних якостей людини, / опоетизована усною народною творчістю / і літературою. //

Слово «вірність» / однокореневе з такими словами, / як «віра», / «вірний», / «вірна» / й найповніше розкриває своє значення у словосполученнях / «вірна подруга», / «вірна дружина», / «вірність присязі», / «служити вірою / і правдою» / та інших. // Вірних дружин / в Україні споконвіку називали вірнянками. // Недарма ж, / виходячи заміж, / дівчина напередодні весілля виплітала ритуальний вінок / і просила своїх подруг: //

Вийте, / дівоньки, / собі й мені. /

Собі звийте з рути-м’яти, /

Мені / звийте з барвіночку. //

Зелений барвінок / для наших пращурів / був символом тривалого й вірного кохання. //

(З часопису)

Граматичні паузи зв’язані з розділовими знаками, а вибір і розстановка автором пунктуаційних знаків перебувають у цілковитій залежності від авторського задуму, змісту й художніх прийомів, використаних майстром слова.

Однією з умов виразності читання є вміння «читати» розділові знаки, оскільки кожен із них виконує певну змістову функцію. Розділові знаки на письмі поділяють текст на окремі частини, проте в усному мовленні є свої закони, які не завжди підпорядковуються законам граматики на письмі.

Пауза в реченні може бути й там, де немає розділового знака й не повинно його бути. У такому разі саме пауза допомагає краще зрозуміти фразу, а іноді уникнути двозначності в трактуванні змісту. Може