Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— То це правда? — Вафі розгублено піднявся слідом за Зафіром. — Ти наважився вести власні ігри в нас за спиною?

Анвар посміхнувся безтурботно та весело.

— Найчистіша правда. Не чекали такої вправності від дрібного лорда із зубожілого роду? Але, якщо це Вас втішить, лорде Вафі, Вас би я помилував. Цього пихатого старого, — він зміряв Зафіра презирливим поглядом, — ні. Але Вас — так. Ви дали мені притулок, допомогли й жодного разу не принизили публічно, на Вас я зла не тримаю.

— Нечувано, — Вафі вхопився обома руками за голову. — Замовкніть негайно!

— Як накажете, високоповажний пане, — жартівливо схилив голову Анвар.

— Годі! — голос Зафіра тремтів від гніву. — Інакше...

— Інакше що? — злегка примружився молодий аристократ. — Знесете мені голову? Задушите? Віддасте варті?

— Добре було б убити тебе так, як ти на це заслуговуєш, — майже прошипів Зафір, схиляючись до самісінького обличчя колишнього соратника, що так і продовжив спокійно сидіти на подушках: — На площі, під крики і лайку натовпу. Щоб ти повільно стікав кров'ю, волаючи від болю і страху під рукою ката. Але в пам'ять про минулу дружбу з представниками роду Шадід я дозволю тобі померти від власної руки.

Він розвернувся, вийняв із кишені невеликий флакон і висипав його вміст — сіруватий мерехтливий порошок — у чашку з гішаром.

— Пий, — наказав він.

— Дорогий Вафі? — Анвар перевів запитальний погляд на зблідлого лорда. — Ви дозволите йому ось так просто засудити мене до смерті?

— Його обвинувачиння безпідставні?

— Що ви, справедливі усі як одне.

— Тобі моя відповідь: так, це заслуговує на смертельний вирок — ствердно відповів бен Зір'яб. — Пий.

— А якщо я відмовлюсь?

— Газі, Диргам!

На поклик Зафіра в кімнату відразу увійшли двоє його синів. Обидва при зброї, в одного в руках мотузка. Вони наблизилися, змушуючи Анвара підвестися та відступити до вікна.

— Пий сам, інакше мої сини будуть тримати тебе за руки, поки я вливаю питво у твою мерзенну горлянку, — пообіцяв Зафір.

Анвар злегка зблід, глибоко зітхнув — і різко розчепірив все ще переплетені пальці рук. У тиші, що настала в кімнаті, чітко пролунав тихий тріск, ніби тканина порвалася. Навколо долонь аристократа вмить закрутилися вихором різнокольорові потоки іскор, а по тілу прокотились хвилі світла: зелені, червоні, білі, лазурно-блакитні. Присутні позадкували, не розуміючи, що відбувається. Однак бунтівний лорд лишень взяв зі столу чашку з отрутою і підніс її вгору в пародії на тост.

— Ви двічі сліпі, шановний Зафіре. Кажете, що Ваші люди перевіряли мене? Вони цілковиті дурні. Приховати можна все, що завгодно, навіть магію. Якщо знати як, звісно. Мені пощастило: в нашому світі це знання втрачено, але ось жителі інших світів все пам'ятають. По моїх венах уже тече міць кількох джерел. А коли я доберуся до жил, що живили храм усіх Стихій, рівних мені не залишиться, — він розправив плечі. — За вас, панове! Бачить небо, не хотів доводити до цього, але ви не залишили мені вибору.

Він демонстративно перевернув чашку — і чорна рідина розтеклася по килиму. У лівій руці Анвара ніби з нізвідки з'явилася невелика золотиста кулька, що розсипала вогняні спалахи. В ту ж мить навколо людини зіткався щільний повітряний кокон — і кімната вибухнула.