Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

розділ 19

Про люблячих бабусь, танці, нахабство і ще раз про одруження

 

Затягти Мелану в свою кімнату і там її розпитати Ліїн змогла лише після скандального вигнання старшої розпорядниці, знайомства з іншою старшою розпорядницею, обіду в персиковій їдальні та роздачі нових інструкцій, набагато зрозуміліших, ніж колишні. Ще дівчатам були роздані віяла, із зображенням птахів і квітів, чиї назви їм дісталися як імена.

— Це щоб ніхто не забув, — пирхнувши, сказала руда Волошка і почала кокетливо обмахуватися, а потім хмуритися, розглядаючи зображені на віялі волошки.

— Насправді, хтось може й не знати назв квітів, — пробурчала Мелана. — Чи знати ці квіти під іншими назвами.

Настрій у Мелани був такий собі. Тому що поки вона рятувала дурну Льонок від необдуманих вчинків, одна з безприданниць — Конюшина — примудрилася познайомитися з якимсь чудовим молодим чоловіком, про якого тепер тихо зітхала. Причому познайомилася вона з ним там, де цих молодих людей взагалі блукати не повинно було, після чого й виявилося, що захист на стіні між сімейним та спільним садами хтось чи то зламав, чи забув зарядити. І до обіду, поки інших розважали вигнанням опальної коханки принца, вовчиці прочісували закриту для сторонніх територію, намагаючись цих сторонніх там знайти. На щастя, нікого так і не знайшли, хоча заховані в кущах мотузки та мішки теж не тішили.

Напористість подруги, яка вирішила поскаржитися на мерзенного душечку і щось принагідно з'ясувати, Мелану теж не порадувала.

— Ти можеш це зняти? — спитала Ліїн і, зсунувши рукав, показала браслет.

Блондинка уважно подивилася, чомусь усміхнулася і похитала головою.

— Ні не можу. Точніше, зможу в крайньому випадку. Але це буде болісно і на тривалий час позбавить тебе дару.

Ліїн вилаялася і так подивилася на Мелану, що та пояснила:

— Він не просто закритий, він закритий силою та ім'ям, це як свій образ вплести. І відкрити без наслідків зможе лише той, хто його на тебе вдягнув. Краще просто почекай, якщо він це зробив, значить так і треба.

— Зараза, — сумно сказала Ліїн і обізвала душечку так, як він того заслуговував.

Мелана вислухала і запитала:

— І як він примудрився на тебе його вдягнути? Це ж не просто клацнути, це довго.

Ліїн обізвала душечку ще раз і пробурмотіла:

— Я спала.

— А він підкрався і вдягнув? — весело спитала Мелана.

Ліїн сердито засопіла і прошепотіла:

— Я його вб'ю.

Вийшло не дуже впевнено. Перша злість схлинула, і більша частина бажання мститися і знущатися пішла разом із нею.

— Не варто. Де ще ти знайдеш такого чоловіка? — сказала Мелана.

— Такий чоловік одягнув на мене цю гидоту, не сказав чому, і це після того, як… — Ліїн затнулась і вперто труснула головою.

— Може, він просто не хотів тебе будити, — припустила мерзенна зрадниця.

Ліїн уважно подивилася на неї і покрутила проклятий браслет.

— А знаєш, — сказала задумливо, дивлячись на Мелану дуже уважно. — Коли справа стосується душечки, ти з розумної та глузливої жінки перетворюєшся на добру бабусю, котра захищає улюбленого онука. Шукаєш виправдання його вчинкам. І навіть якщо він завтра підпалить улюблену кішку кухарки, ти напевно скажеш, що бідний хлопчик просто хотів її зігріти і трохи перестарався.

Блондинка загадково посміхнулася, нахилилася ближче до Ліїн і прошепотіла:

— Мабуть, ти маєш рацію. І все це тому, що в іншому житті я була матір'ю його мами.

Ліїн розгублено поморгала і навіщось подивилася на картину, за якою ховався потайний хід.

— Ти жартуєш, — сказала невпевнено. — Або ні, ти намагаєшся відвернути мою увагу, щоб я забула, що хотіла запитати.

— Ні, — сказала Мелана.

— Але, ти ж не вогненний маг, — сказала Ліїн, згадавши про втілення сили, що вселяються в людські тіла.

— Так вийшло, що мені простіше було прив'язати до себе повітря, аніж переплавити його у вогонь. Я дуже поспішала, боялася не встигнути, от і…

— Ти бігла рятувати душечку? — спитала Ліїн, намагаючись розгледіти у світловолосій жінці щось незвичайне, але нічого не знаходячи. Просто красива жінка, надто молода для люблячої бабусі дорослого онука.

— Його маму, яка вирішила помститися за мою смерть, — сказала Мелана. — Ліїн, необдумана помста — найгірше, що може статися з розумною та сильною жінкою. Іноді краще почекати, з'ясувати подробиці і лише потім, якщо не передумаєш, вдарити.

— Думаєш, я передумаю? — запитала Ліїн.

— Ну, вбивати ти його точно не станеш. А чогось не такого незворотного він заслуговує.

Ліїн пирхнула і знову подивилася на картину.

— Мелано, що відбувається?

— Не знаю. У мене теж бракує якоїсь інформації. Ці інтригани Каяра у свої плани не посвятили. Просто відправили базікати і видавати одні таємниці, щоби приховати інші. Я можу припустити, навіщо, але не розумію, чому саме цим людям. І не знаю, чому душечка надів тобі на зап'ястя браслет, що приховує дар…

— Приховує дар?

— Він не лише його блокує, а й ховає. Думаю, друге було потрібніше, ніж перше. Але навіщо, я не розумію. Навіть якщо хтось уже дізнався, що ти навчалася у школі Мистецтв Духа, нічого, крім кольору стихії, ніхто не побачить. А магів серед наречених достатньо. Юміл задумав щось складніше. Кадмія взагалі впевнена, що він хоче, щоб наша імператриця сама всучила йому небажану наречену і весело хихотіла, доки не зрозуміє, що віддала одну з спадкоємиць, яких йому точно віддавати не хотіла. Але я не уявляю, як це можна зробити. Кадмія, втім, також. І в своє дитя вона не сильно вірить, Юміл все ускладнює і частенько починає заплутуватися у своїх же інтригах, а потім все це любовно сплетене павутиння знищує власними руками і діє швидко, просто і грубо. А просто й грубо — це підійти до імператора і попросити твоєї руки. Імператриця, звісно, після цього озвіріє і не вона одна, але перешкодити ніхто не посміє. Краще б у Юміла все вийшло, тоді менше шансів, що хтось визнає себе навмисне ображеним і захоче помститься. Месники нам зараз потрібні найменше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍