Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

в цей час залишається античним, як і характер її матеріальної культури. Для її забудови, як і раніше, характерний принцип прямокутного планування кварталів та будинків, хоча планувальні сітки зміщено щодо будівельних залишків попереднього часу. Більша недбалість колишніх будівельних прийомів характеризує насамперед економічне становище Ольвії на останньому етапі її існування. Оборонні споруди, мабуть, було зруйновано за часів готської навали 269—270 рр. і вони вже не відбудовувались, оскільки зовнішньої загрози не було. Цікаво, що не мали оборонних споруд і черняхівські поселення навколо Ольвії. У центральній та північній частинах нижнього міста, як і раніше, існує виробничо-господарське передмістя[1210].

Проблематичним є питання про присутність в цей час у Ольвії римського гарнізону. На підставі знахідки в Tropaeum Traiani (сучасне Адамкліссі) латинського напису 293—304 рр. із згадкою Юпітера Ольвіополітанського було зроблено висновок, що наприкінці III — на початку IV ст. римський гарнізон ще знаходився в Ольвії[1211]. Однак слід зауважити, що цей напис вирізьблено у Tropaeum Traiani із місцевого вапняку, тобто сам по собі він може свідчити лише про знайомство якогось Марка Невія Пальми Теотіміана, здогадно центуріона, з культом Юпітера Ольвіополітанського. Однак шляхи цього знайомства могли бути різними. Не виключено, що Невій Пальма Теотіміан починав свою службу в Ольвії ще до 270 р. і саме тут ознайомився з культом Зевса Ольвія, або ж він походив з Ольвії, або звідти походили його батьки, які залишили місто в неспокійний час[1212]. До того ж викликає сумнів, що для Римської імперії мало сенс тримати гарнізон або загін у далекій Ольвії при такій складній для Риму обстановці, коли він був змушений ліквідовувати цілі провінції. Бракує також інших фактів, які б свідчили про наявність римсько-ольвійських контактів.

Складним є питання про характер відносин між ольвіополітами та мешканцями черняхівських поселень навколо міста. Появу цього населення в районі Ольвії слід пов'язувати з «готським» походом 269—270 рр., унаслідок чого не тільки сама Ольвія, а й поселення її округи припинили своє існування[1213]. Після цього готи та союзні їм північнопричорноморські племена рушили від гирла Дністра сушею й морем з жінками та дітьми на землі Римської імперії, щоб оселитися там, але були жорстоко розбиті у кількох битвах. Після 269 р. частина готів розселилася на лімесі у провінціях правого берега Дунаю [SHA, Claud., 9,-4]. 279 p. імператор Проб (276—282) частково підкорив, частково прийняв у дружній союз «всі готські народи», а 280 р. розселив у Нижньому Подунав'ї бастарнів та інших варварів. Цю політику продовжують Діоклетіан та Константин[1214].

Ймовірно, появу черняхівських поселень у районі Ольвії слід пов'язувати з цими подіями і відносити до 80-х років III ст. У зв'язку з тим, що територія самої Ольвії не була населена носіями черняхівської культури, можна припустити, що життя у ній відроджується трохи раніше, ніж тут з'являються черняхівські поселення. Слід відзначити, що на захід (по Тилігулському та Березансько-Сосицькому лиманах) та на схід (по р. Інгулець) від Ольвії черняхівські поселення розміщені значно густіше, ніж по Бузькому лиману. Очаківський район займає останнє місце у Північно-Західному Причорномор'ї за густотою розміщення черняхівських поселень[1215].

У етнічному плані черняхівське населення у Північно-Західному регіоні складалося з трьох груп: колишнього скіфо-сарматського еллінізованого населення, кочових сарматів, які переходили до осілості, а також деяких германських племен[1216]. В районі Ольвії, вірогідно, з'являються грейтунги, поступове просунення яких до Дністра зафіксував Амміан Марцеллін в середині IV ст. Останній також згадує місто борисфенітів [Amm. Marc., XXXI, 3, 1—5; XXII, 8, 40]. Ці свідчення значною мірою підтверджуються археологічно, черняхівські пам'ятки у степах між Дністром та Дунаєм датуються серединою — другою половиною IV ст.[1217]. Слід зазначити, що на черняхівських поселеннях навколо Ольвії було також зафіксовано грецьке населення[1218].

Основою економіки Ольвії в цей період лишається сільське господарство. Однак, різке скорочення хори не могло не призвести до зниження ролі землеробства. Зростає значення тваринництва, а також ремесла та промислів, чим, можливо, пояснюється наявність при житлових будинках виробничо-господарських комплексів. На відміну від Херсонеса та Боспору в Ольвії у цей час не зафіксовані розвинуте виноробство та рибозасолювання, хоча всі необхідні природні умови для цього були. Мабуть, бракувало достатнього ринку збуту цих продуктів в оточуючому Ольвію варварському середовищі. Для цього періоду фіксуються залишки передусім металообробного та гончарного виробництва. В цілому поглиблюється натуралізація господарства, хоча торговельні зв'язки Ольвії з Боспором, Малою Азією, західними провінціями Римської імперії, Північною Африкою, оточуючими племенами продовжують існувати.

Поступово життя на території Ольвії згасає і припиняється остаточно в середині — третій чверті IV ст.

Глава 5

Тіра у ІІІ—IV ст.

Після періоду політичної стабілізації у Північно-Західному Причорномор'ї і пов'язаного з цим економічного підйому Тіри, на початку ІІІ ст. н. е. ситуація в регіоні змінюється. 214 р. Тіра зазнала нападу карпів, які в цей час загрожували і деяким західнопонтійським містам, що були розташовані на території провінції Нижня Мезія[1219]. Під час зіткнення римських військ з карпами десь поблизу Тіри варварів було розбито і загрозу дунайським провінціям ліквідовано. Однак під час цієї війни постраждали деякі міські квартали і загинула частина жителів міста[1220].

Міські квартали, розташовані за межами укріплень римської цитаделі, зазнали руйнувань. Частина населення, мабуть, знайшла притулок у добре укріпленій цитаделі, де дислокувалася римська залога. На допомогу місту в цей час, очевидно, прийшов римський військовий флот, моряки якого поряд з військовослужбовцями інших підрозділів римської армії могли брати участь у бойових діях з карпами. В усякому разі на екстраординарний характер заходів, здійснених проти карпів римським командуванням, вказує наявність у Тірі вівтаря, встановленого за обітницею 214 р. Ульпієм Валентом, одним із классіаріїв. Солдати морської піхоти (классіарії) у виняткових випадках залучалися до несення служби на березі, що, як свідчить згаданий вівтар, мало місце і в Тірі[1221].

У 30-х роках III ст. посилюється експансія варварів на кордонах Римської імперії. Патрикій вперше згадує готів як нижньодунайське плем'я, що мешкало поряд з карпами біля римських кордонів. З цього часу починається період так званих готських війн, унаслідок яких Римська імперія вимушена була залишити свої володіння на північ від Дунаю. Однак Тіра існувала й після «готської руйнації» 30—40-х років III ст.[1222]. Не отримавши права карбування своєї монети за часів правління імператора Максиміна (235—238), Тіра, як і більшість інших західнопонтійських міст, припинила емісію грошей. У цей час в обігу були монети часу правління Септимія і Олександра Северів,