Читати книгу - "Безсоння"

пальці, з’єднуючи їх, немов позначаючи прохід, що звужується.

Джо Вайзер увімкнув вогні повороту, повернув ліворуч і поїхав до Деррі.

— Яким чином у цій справі замішані ви, Джо? — поцікавився Ральф. — Чому з-поміж усіх мешканців західної частини міста Дорренс обрав саме вас за водія?

Вайзер похитав головою, і тут машина, в’їхавши на розвилку, опинилася на смузі зустрічного руху. Ральф блискавично потягнувся до керма і вніс корективи, нагадуючи собі, що останнім часом Джо, безсумнівно, дуже погано спав. Він зрадів, побачивши, що шосе майже порожнє. Отже, можна поберегти хвилювання для більш важливого випадку, і вже кому, як не Богу, відомо, що сьогодні воно ще знадобиться Ральфові.

— Нас об’єднала Визначеність, — раптом різко мовив Дорренс. — Це КА-ТЕТ, що означає єдність, створену з безлічі. Так само безліч рим складають єдиний вірш. Розумієш?

— Ні. — Ральф, Луїза й Джо вимовили це одночасно, утворюючи спонтанний хор, а потім нервово розсміялися. «Троє Безсонних в Часи Апокаліпсису, — подумав Ральф. — Господи, помилуй».

— Це нічого, — сказав Дорренс, і далі так само посміхаючись. — Просто повірте мені на слово. Ти й Луїза… Елен і її дочка… Білл… Фей Чепін… Тріґер Вашон… Я! Всі ми частини Визначеності.

— Усе це просто чудово, Доре, — сказала Луїза, — але куди Визначеність веде нас зараз? І що від нас буде потрібно, коли ми потрапимо на місце?

Дорренс подався вперед і зашепотів щось на вухо Джо Вайзеру, затуляючи губи долонею. Потім із задоволеним виглядом відкинувся назад.

— Він сказав, що ми їдемо в Громадський центр Деррі, — мовив Джо.

— Громадський центр! — стривожено вигукнула Луїза. — Ні, це неправильно! Ті двоє сказали…

— Забудьте про них на якийсь час, — перебив її Дорренс. — Пам’ятайте лише, що справа в нерві — хто володіє ним, а хто ні.

2.

У машині Джо Вайзера зависла тиша. Дорренс відкрив збірку поезій Роберта Крілі і взявся читати, водячи по рядках жовтуватим, дуже старим пальцем. Ральф пригадав гру, в яку грав дитиною, — не дуже хорошу. «Полювання на бекасів» — так вона називалася. Треба було підшукати якомога молодших і довірливіших дітлахів, понаоповідати їм вигадок про міфічних птахів, потім роздати їм сильця й послати на пошуки неіснуючого. Ця гра ще називалася «Полювання на диких гусей». Раптом у Ральфа виникло відчуття, що Клото й Лахесіс те саме проробили з ним і Луїзою на лікарняному даху.

Він обернувся і впритул подивився на старого Дора. Дорренс закрив книжку і з увічливим інтересом дивився на Ральфа.

— Вони сказали, щоб ми й близько не підходили до Еда Діпно або до лікаря № 3. — Ральф говорив повільно, карбуючи кожне слово. — Вони попередили, щоб ми й думати не наважувалися про такий крок, тому що в цій ситуації їм допомагають потужні сили, які приб’ють нас, як мух. Лахесіс сказав, що за найменшої спроби наблизитися до Еда чи Атропоса для нас усе закінчиться візитом одного з високопоставлених монстрів… Істоти, яку Ед називає Кривавим Царем. Зважаючи на все, не вельми приємний тип.

— Так, — слабким голосом мовила Луїза. — Саме так вони й сказали нам на даху лікарні. Нам лише треба переконати організаторів скасувати виступ Сьюзен Дей. Тому ми й поїхали в Гай-Рідж.

— І вам вдалося переконати їх? — поцікавився Джо Вайзер.

— Ні. Божевільні спільники Еда з’явилися туди раніше, підпалили будинок і вбили принаймні двох жінок. З однією з них ми й хотіли поговорити.

— Із Ґретхен Тіллбері, — вставив Ральф.

— Так, — кивнула Луїза. — Але тепер нам, без сумніву, нічого не доведеться робити — нізащо не повірю, що після всього цього виступ відбудеться. Четверо вбитих! Можливо, й більше! Вони зобов’язані скасувати захід або хоча б відкласти його. Хіба не так?

Ні Дорренс, ні Джо не відповіли. Ральф теж промовчав — він згадував почервонілі, гнівні очі Елен. «Як ти можеш навіть сумніватися? — сказала вона. — Якщо вони зупинять нас зараз, виходить, виграли вони».

Якщо вони зупинять нас зараз, виходить, виграли вони.

Чи є законний спосіб, щоб поліція змогла зупинити їх? Навряд. Тоді мерія? Не виключено. Можна зібрати екстрене засідання й заборонити Центру допомоги жінкам проводити мітинг. Але чи зважаться члени ради на такий крок? Якщо дві тисячі розлютованих жінок оточать будинок муніципалітету й закричать в унісон: «Якщо вони зупинять нас тепер, виходить, переможуть вони», — чи зважиться мерія на заборону мітингу?

У Ральфа тривожно занило під ложечкою.

Елен розглядала сьогоднішній виступ як подію особливої ваги, і навряд чи так думає тільки вона. Справа вже не в праві на вибір і не в тому, хто має право вирішувати, що робити жінці зі своїм тілом. Тепер проблема постала настільки гостро, що за неї можна й умерти, захоплюючись мужністю тих, хто вже загинув, захищаючи ідею вибору. Тепер вони вели мову не лише про політику, але, до певної міри, і про священну битву не на життя, а на смерть.

Луїза сильно труснула Ральфа за плече. Він повернувся в сьогодення, але повільно, як людина, розбуджена посеред неймовірно цікавого сновидіння.

— Вони скасують виступ, чи не так? Але навіть якщо цього не станеться з якоїсь божевільної причини, більшість людей не прийде, правда? Після того що трапилося в Гай-Рідж, вони побояться прийти!

Ральф подумав, потім похитав головою:

— Більшість вважатиме, що небезпека минула. У програмі новин повідомлять, що двоє радикалів, які напали на Гай-Рідж, убиті, а третій за гратами.

— Але Ед! А як же Ед? — вигукнула Луїза. — Адже саме він послав їх! Напад на Гай-Рідж був його ідеєю!

— Може, й так, але як ми це доведемо? Знаєш, що виявить поліція, роблячи обшук у квартирі Чарлі Пікерінга? Записку, в якій мовитиметься про те, що напад був лише його ідеєю. Записку, яка повністю виправдує Еда, до певної міри навіть обвинувачення… У тому, що він покинув їх у найважчий момент. І якщо такої записки не виявлять у домі Пікерінґа, її, без сумніву, знайдуть у Френка Фелтона або Сандри Мак-Кі.

— Але це… Це ж… — Луїза змовкла, закусивши нижню губу. Потім з надією подивилася на Вайзера. — А як щодо Сьюзен Дей? Де вона? Кому-небудь відомо? Ми з Ральфом зателефонуємо їй і…

— Вона вже приїхала в Деррі, — відгукнувся Вайзер. — Хоча я сумніваюся, що навіть поліції відомо справжнє місце її перебування. Але коли ми зі старим Дором їхали до вас, по радіо оголосили, що виступ обов’язково відбудеться сьогодні ввечері.

«Звичайно, — подумав Ральф. — Шоу триває, воно й мусить тривати, і їй про це відомо. Людина, що несе хрест жіночого руху всі ці роки — чорт забирай,