Читати книгу - "Втрачений символ"

циркумпункт означав усе для всіх — це й бог сонця Ра, і алхімічне золото, і всевидяче око, і точка сингулярності перед Великим Вибухом, і...

— І Великий Архітектор Всесвіту.

Ленґдон кивнув, відчувши, що, можливо, саме таку аргументацію застосовував Пітер в Храмовій залі, аби запевнити татуйованого чоловіка, що циркумпункт і є Втраченим Словом.

— А насамкінець? — спитав Пітер. — Як стосовно сходів?

Ленґдон глянув на зображення сходів під пірамідою.

— Пітере, я впевнений, що ти, як і будь-хто, добре знаєш, що це символ гвинтових сходів франкмасонства, які ведуть з первісної темряви до світла... це як драбина Якова на небеса або ж ступінчастий людський хребет, що поєднує її тлінне тіло з безсмертним розумом. — Він на мить замовк. — Що ж до решти символів, то вони видаються мені сумішшю астрологічних, масонських та наукових позначень, покликаних підкреслювати значущість древніх таємниць.

Соломон потер підборіддя.

— Елегантне тлумачення, професоре. Звісно, я погоджуюся, що цю сітку можна читати як алегорію, одначе... — В його очах зблиснув загадковий вираз. — Це зібрання символів може розповісти нам також іншу історію. Історію набагато інформативнішу.

— Та невже?

Соломон знову підвівся і почав походжати навколо стола.

— Сьогодні, у Храмовій залі, коли мені здалося, що я скоро помру, я поглянув на цю сітку і якимось чином мені вдалося побачити далі цієї метафори, вийти за рамки алегорії та зазирнути в саму суть того, про що нам кажуть усі ці символи. — Він замовк і різко повернувся до Ленґдона. — Ця сітка чітко вказує на місце, де заховане Втрачене Слово.

— Знову ти за своє! — Ленґдон стривожено завовтузився в кріслі, побоюючись, що пережита фізична й психічна травма приголомшили Пітера і дезорієнтували його.

— Роберте, легенда завжди змальовувала масонську піраміду як мапу, мапу, що може вказати гідним шлях до таємного місцезнаходження Втраченого Слова. — Соломон постукав пальцем по сітці символів, що лежала перед професором. — Даю гарантію, що ці символи є тим, чим вони є згідно з легендою, — мапою. Конкретною схемою, яка точно вказує, де знайти сходи, що ведуть до Втраченого Слова.

Ленґдон нервово розсміявся і подумав, що має висловлюватися якомога делікатніше.

— Навіть якби я вірив у легенду масонської піраміди, ця сітка ніяк не може бути мапою. Лишень поглянь на неї! Яка ж це мапа?

Соломон посміхнувся.

— Інколи потрібна лише незначна зміна кута зору, щоб побачити щось знайоме в абсолютно інакшому світлі.

Ленґдон знову поглянув на символи, але нічого нового не побачив.

— Дозволь поставити тобі запитання, — сказав Пітер. — Коли масони закладають наріжні камені... Ти знаєш, чому ми закладаємо їх на північно-східному розі будинку?

— Звісно, бо саме на північно-східний ріг падають перші ранкові промені. Це символізує здатність будівлі піднятися від землі до світла.

— Правильно, — сказав Пітер. — То, може, тобі саме там слід шукати перші промені світла? — Він кивнув на сітку. — У північно-східному куті.

Ленґдон повернувся поглядом до аркуша і придивився до правого верхнього, тобто північно-східного кута. Там був символ ↓.

— Стрілка, що показує вниз, — сказав Ленґдон, намагаючись збагнути, куди веде Соломон. — Це означає — під Гередомом.

— Ні, Роберте, не під, — заперечив Соломон. — Поміркуй. Ця сітка не метафоричний лабіринт. Це мапа. А на мапі стрілка, що показує вниз, означає...

— Означає південь! — спантеличено вигукнув Ленґдон.

— Саме так! — Соломон задоволено посміхнувся. — Напрямок — на південь! На мапі низ — це південь. Більше того, на мапі слово «Гередом» не означатиме «небеса». Воно означатиме назву географічної точки.

— Храмового дому? Ти хочеш сказати, що ця мапа вказує на південь від цього будинку?

— Хвала Всевишньому! — розсміявся Соломон. — Нарешті в кінці тунелю з’явилося світло.

Ленґдон уважно проглянув сітку.

— Але ж, Пітере... Навіть якщо ти маєш рацію, то південний напрямок — це де завгодно на широті завдовжки двадцять чотири тисячі миль!

— Ні, Роберте. Ти забув про легенду, згідно з якою Втрачене Слово сховане десь в окрузі Колумбія. А це істотно скорочує лінію пошуку. До того ж легенда твердить, що вхід до сходів затуляє великий камінь... і що цей камінь має викарбуване на ньому послання древньою мовою... Це послання як позначка, за якою люди гідні зможуть цей камінь знайти.

Ленґдонові було дуже важко поставитися до почутого серйозно, і хоча він не дуже добре знав округ Колумбію, аби уявити, що розташоване на південь від Храмового дому, він дуже добре знав, що поблизу немає жодного великого каменя з викарбуваним посланням, який затуляє вхід до потаємних сходів.

— Послання, що викарбуване на тому камені, — сказав Пітер, — просто в тебе перед очима. — І він постукав пальцем по третьому рядку на сітці перед професором. — Ось цей напис, Роберте! Ти ж розв’язав цю головоломку!

Ленґдон отетеріло витріщився на сім символів.

«Розв’язав?» Ленґдон найменшого уявлення не мав, що могли означати ці сім різноманітних символів, і він був до біса впевнений, що ніде такі не викарбувано в столиці Сполучених Штатів, а тим більше на гігантському камені, що затуляє сходи.

— Пітере, — сказав він. — Я не розумію, яким чином це може кинути хоч якесь світло. Я не знаю жодного каменя в окрузі Колумбія з таким написом.

Соломон поплескав його по плечу.

— Ти ходив повз нього і ніколи не помічав. Ми всі ходили і не помічали. Він стоїть у всіх на виду, як і всі таємниці. І цієї ночі, коли я побачив оці сім символів, я одразу ж збагнув, що легенда каже правду. Втрачене Слово заховане в окрузі Колумбія... і воно дійсно покоїться біля підніжжя довгих сходів під величезним каменем із карбованим написом. — Заворожений, Ленґдон мовчав. — Роберте, гадаю, сьогодні ти заслужив знати правду.

Ленґдон дивився на Пітера, намагаючись усвідомити щойно почуте.

— Ти що, збираєшся розповісти мені, де сховане Втрачене Слово?

— Ні, не розкажу, — заперечив Соломон. А потім підвівся і з посмішкою додав: — А покажу.

П’ять хвилин по тому Ленґдон уже вмощувався на заднє сидіння «ескалади» разом із Пітером Соломоном. Коли Сімкінс сідав за кермо, до них через стоянку наблизилася Сато.

— Містере Соломон! — звернулася директорка, підкурюючи на ходу цигарку. — Я щойно зробила дзвінок, про який ви просили.

— І як? — спитав Пітер