Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

різноплановий: від украй критичного до апологетики репресивної судової системи загалом та військової юстиції зокрема[925].

В незалежній Україні публікації з історії судівництва періоду Другої світової (Великої вітчизняної) війни представлені навчальними матеріалами численних підручників з історії держави і права України, зокрема фундаментального академічного курсу[926]. У спеціальних дослідженнях здебільшого увага зверталася на теми, які в радянській літературі не порушувалися. До їх числа належить передусім організація судівництва на окупованих нацистами та іншими загарбниками територіях України[927].

Як не дивно, зарубіжні критики історії радянської юстиції невиправдано мало уваги приділяють досліджуваному нами періоду. Так, відомий дослідник сталінщини Пітер Соломон у своїй головній праці[928] робить лише кілька посилань на події 1941–1945 рр.

Зауважимо, що дослідники українського судівництва цього періоду традиційно користувалися й користуються передусім нормативно-документальними матеріалами, опублікованими в офіційних джерелах. Водночас судову практику вивчати доволі важко, оскільки на початковому етапі війни у зв’язку зі швидким просуванням ворожих військ НКЮ УРСР наказав місцевим судам знищити всі завершені провадженням кримінальні й цивільні справи та все листування. Вивезенню підлягали лише справи про контрреволюційні злочини. Таким чином, в архівах здебільшого зберігаються матеріали з часу відновлення судових органів на визволеній території України. До того ж і ті матеріали, що є, вивчені, на наш погляд, недостатньо. Так, ще чекають свого дослідження огляди судової практики та інструктивні листи Воєнної колегії Верховного Суду СРСР; доповідні записки та інформаційні довідки Верховного Суду УРСР, зокрема в ЦККП(б)У; оглядові довідки про практику розгляду судами окремих категорій справ, листи обласних судів про практику розгляду окремих категорій справ та посилення боротьби з деякими правопорушеннями.

Що ж до наративних джерел, то серед них найбільше значення мають спогади працівників юстиції визначеного періоду[929]. Проте такі матеріали потребують уважного критичного осмислення, оскільки вони нерідко відображають доволі суб’єктивні погляди на історичні події.

Судова влада Радянської України напередодні Великої вітчизняної війни будувалась на основі панівної в другій половині 30-х років більшовицької ідеології, державно-правових принципів та відповідно до Закону Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік від 16 серпня 1938 р.

22 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ Про воєнний стан, в якому зазначалось: «…У місцевостях, оголошених на воєнному стані, всі справи про злочини, спрямовані проти оборони, громадського порядку й державної безпеки, передаються на розгляд військових трибуналів…» Указ включав перелік відповідних складів злочинів. Крім того, органам військової влади надавалося право передавати на розгляд ВТ справи про інші злочини, якщо командування визнавало це необхідним за обставинами воєнного стану. У подальшому підсудність ВТ постійно розширювалась. Цього ж дня було видано Указ Про затвердження положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій. Положення визначало організацію та комплектування ВТ, порядок розгляду справ та опротестування вироків.

Основним відомчим актом, який започаткував процес «воєнізації» радянської судової системи, став наказ народного комісара юстиції СРСР від 29 липня 1941 р. № 106 Про перебудову роботи судових органів та органів юстиції на