Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

що стояли на горбі, індійський поліцай в легких мокасинах, помчав назустріч. Ноги його, певно, були звичні до швидкого бігу. Раптом індієць сіпнувся всією постаттю; в цю мить Токай-іхто впізнав його: Шонка!

Вождь зупинився на схилі в затінку. Він облишив Червоного Лиса, випустив повід, зліз з коня, зняв з плеча лук і вийняв з сагайдака дві стріли. Тятива співуче забриніла, і стріли полетіли у напівтемряву місячної ночі. Обидва бігуни немов спіткнулись, змахнули руками і впали у траву. Токай-іхто підбіг і миттю забрав вогнестрільну зброю переможених та їхні патронташі. Потім зловив кобилу, що вже хотіла тікати, посадив на неї Червоного Лиса і погнав її до того місця, де лежала його сокира і рушниця Червоного Лиса з розбитим прикладом. Цю зброю він також заорав з собою. Тепер вождь поспішав дістатися до вершини, звідки почав боротьбу з ворогом.

Знову мчали вершники, але коли вони відкрили вогонь по переможцеві, якого нарешті впізнали, Токай-іхто був уже недалеко від надійної улоговини. Ухиляючись від пострілів, він звісився з коня. В той час, як кулі свистіли вже вздовж височини, гніда кількома швидкими стрибками досягла вершини над затокою.

Всі ці події відбулись надзвичайно швидко, і в цій швидкості полягав секрет успіху Токай-іхто. Він зіскочив з коня і кинувся в глинисту улоговину. Умовлянням і силою дакота примусив кобилу лягти, потім відв'язав ласо, яке Червоний Лис прикріпив у себе на спині, а труп поклав на північному краю улоговини. Потому він подивився вниз; лук і стріли лежали у нього напоготові. Як виявилось, поки що досить було прикладу й двох забитих бігунів, щоб налякати інших. Коли хто-небудь з них і наважувався зробити кілька пострілів з рушниці, під'їхавши на своєму прудкому мустангові, то одразу ж знову круто повертав і квапливо від'їжджав на безпечну віддаль.

Вождь лежав у глинистій улоговині й спостерігав. Вуї знаходився тепер у хорошій схованці: звідси навіть при місячному світлі добре видно було усе навкруги. Улоговина була надзвичайно зручна для захисту. Вороги допустилися великої помилки, не захопивши її, поки Токай-іхто боровся з Червоним Лисом. Але ж вони всі були надто впевнені в перемозі свого ватажка. А тепер хай спробують підступити до індійця по відкритій місцевості. Доки вони не здогадаються зійти з коней і крадькома оточити вершину з усіх боків, йому не загрожує ніяка небезпека. У нього в сагайдаці сотні стріл, до того ж він має здобуту в бою вогнестрільну зброю і патрони. У нього є кінь, якого він може забити і їсти його м'ясо, а кров пити. Є ще про запас також два мішки з водою і харчі. Ніч стояла місячна. Токай-іхто вважав, що мисливці не насміляться так скоро напасти на нього. Вони зовсім перестали стріляти. Індієць спостерігав, як вони збиралися групками. Ватажки їхні, Червоний Лис і Шонка, були вбиті, і вони, мабуть, радились, що їм тепер робити.

Токай-іхто особливо пильно стежив за схилом, що вів до затоки. Це — єдиний шлях, де вороги мали якесь укриття. В затоці скупчилось багато дерева, пригнаного повінню, росли верби та кущі, що за ними можна було сховатися. Гострі очі Токай-іхто постерегли якийсь рух. З-за куща обережно вийшов мисливець і, ховаючись у траві, рушив угору. Він дорого заплатив за цю спробу. Стріла індійця влучила йому просто в потилицю. Навіть не зойкнувши, він випростався і лишився на місці.

Тепер дакота мав вільний час, і він використав його, щоб якнайзручніше розташуватися в улоговині. Старанно випробувавши трофейні рушниці й перелічивши патрони й кулі, він поклав це все поряд, аби якомога менше витрачати часу на постріли. Навкруги панував спокій; із затоки теж поки що ніхто більше не наважувався підійти. Десь глибоко внизу, у великій долині, одноманітно плюскотіла вода.

Місяць світив тепер з південного заходу. Над землею висіло високе склепіння блискучих зірок. Вітер ледве повівав і доносив запах гнилі й вогкості, що здіймався з залитих повіддю луків. З своєї височини Токай-іхто бачив, як глибоко внизу мерехтіла річка. Там, на північному березі, простерлася безлюдна прерія. Валка й розвідники, що пішли слідом за нею, давно уже зникли у далечині..

Індієць лежав в улоговині й спостерігав. З прерії линув у ніч індійський ритмічний спів. Токай-іхто прислухався. Це був спів дакотів — монотонний, гордий, нескінченний. Вождь упізнав цей голос. Мати Маттотаупи, Унтшіда, залишилась на цьому березі річки і співала синові свого сина, що перебував у кільці ворогів. Токай-іхто впізнав силует її високої постаті. Ніхто з білих не заважав їй. Білі чоловіки запевняють, що нібито високо шанують жінок, і лають індійців за те, що ті примушують своїх жінок працювати, як рабинь. А насправді білі чоловіки дуже часто глузують із старих і погано говорять про молодих жінок. Червоношкірі воїни так не роблять. Хоч мисливське життя і спричинилося до того, що чоловіки завжди в дорозі з стрілою і луком, а жінка мусить виконувати роботу в наметі, хоч жінки і повинні сидіти у задній частині намету й мовчати, проте червоношкірі чоловіки ніколи не забувають, що жінка також може мати гострий розум і мужність. Вони поважають усіх старих однаково — як чоловіків, так і жінок. Токай-іхто дивувався з мужності Унтшіди, що співала, не звертаючи уваги на ворогів, пісню про життя Токай-іхто і Ведмежого братства. Вона була невтомна. Випроставшись на весь свій зріст, стояла стара серед ночі, й голос її рівномірно лунав у темряві. Навіть брутальних спільників Червоного Лиса вона примусила поважати себе.

Година спливала за годиною. Місяць помандрував далі, і зорі зблідли. Перед світанком стало дуже холодно. Безшумно пролетіла сова, несучи у пазурах спійману здобич.

Токай-іхто відкрив сумку Червоного Лиса і вийняв з неї скальп Маттотаупи з чорним, посрібленим сивиною волоссям. Він ніжно погладив волосся рукою і заховав його в себе. Потім узяв ножа, яким Червоний Лис убив його батька. Це був не широкий скальповий ніж, а кинджал. По тому вождь знову продовжував свою варту.

Внизу, серед ворогів, не помітно було жодного руху. Згасли зорі. Розвіялася сіра пелена передсвітанкових сутінків. Сонячне світло здолало її. Дакота зігрівся в його ранковому промінні. Він уважно поглянув униз, на затоку, і побачив двох вартових, які прокралися туди. Вони дуже обачливо вибрали