Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

ж і вся небезпека! Треба було умовитися про сигнали й визначити бакенами місце причалу і навіть місце, де б корабель відстояв установлений міжнародними законами сорокагодинний карантин, коли б якось можна було змусити цих мінгів поважати міжнародні закони. Якщо тільки хлопець пристане, як ви кажете, десь поблизу берега — можна вважати, що тендер пропав!

А втім, добродію Слідопите, може, цього самого Джаспера треба скорше остерігатися як таємного агента французів, а не радіти йому як нашому другові? Я знаю, що сержант саме так розглядає всю цю справу, і повинен сказати, що в нас тут пахне чистою зрадою.

— А це ми, добродію Кепе, побачимо в незабарі, навіть в не дуже великому забарі, бо тендер уже обійшов останній острівець і за п’ять хвилин усе буде ясно. І все-таки було б непогано, якби хлопця попередити яким знаком. Прикро буде, коли він потрапить у засідку тільки тому, що ми його не попередили про це.

Стривоженість і нерішучість перешкодила, зрештою, і тому, й іншому подати тендерові будь-який сигнал. Та насправді воно й не легко було щось зарадити, бо «Вітрогон», бурунячи воду, з такою швидкістю летів протокою з підвітряного боку, що не було вже коли про це думати. А крім того, на палубі чомусь не було жодної душі, тож ніхто все одно не побачив би їхнього знака; навіть коло штурвала, здавалося, ніхто не стояв, хоча судно йшло швидко і певним курсом.

Кеп завмер у безмовному захопленні перед цим незвичайним видивом. Та коли «Вітрогон» підійшов ближче, досвідчене око старого моряка все-таки помітило, що штурвал приводиться в дію за допомогою штуртросів[132], хоча того, хто це робив, зовсім не було видно. А що тендер мав досить високі борти, ця таємниця розкривалася просто: ховаючись від ворожих куль, екіпаж, безсумнівно, лежав під бортами. Судячи з цього, на палубі, крім кількох чоловік екіпажу, більше нікого не було. Вислухавши ці пояснення свого товариша, Слідопит розпачливо похитав головою.

— Це означає, що Змій не дійшов до Освего,— сказав він,— і що нам нічого розраховувати на допомогу з боку залоги. Хоча б Ланді не заманулося замінити Джаспера Вестерна кимось іншим, тому що Джаспер один у такому скрутному становищі вартий цілого загону. Що ж, ми втрьох мужньо станемо до бою: ви, як моряк, відповідатимете за зв’язок з тендером; Джаспер, вроджений озерянин, робитиме все, що потрібно, на воді, а я зі своїм хистом, який не поступиться хистові будь-якого мінга,— ну, мені дайте все інше, і я зроблю, що тільки зможу. Вважаю, що ми, чоловіки, мусимо показати, на що ми здатні, захищаючи Мейбл.

— Це наш обов’язок, і ми його виконаємо! —- гаряче підтримав свого товариша Кеп, який, побачивши знову сонце, став трохи більше вірити в недоторканність свого скальпа.— Я розглядаю появу «Вітрогона» як одну обставину, а чесність Прісної Води — як іншу. Втім, цей молодик Джаспер, як видно, з обережних, бо обходить берег якомога далі і, здається, вирішив спочатку розвідати, що робиться на острові, а потім уже причалювати.

— Гляньте, гляньте! — в захваті вигукнув Слідопит.— На палубі Змієва пірога, отже, вождь із ними, і, безсумнівно, він повідомив їх про наше становище. Делавар — це вам не мінг: він або розповість усю правду, або ж триматиме язика за зубами.

Як читач уже, певно, помітив, Слідопит був доброї думки про делаварів, а про мінгів — поганої. Він високо цінував правдивість перших, а про останніх думав так, як спостережливіші й розумніші люди в нашій країні звикли вже думати про деяких писак з нашої братії, котрі так забрехалися, що тепер їм ніхто не йме віри навіть тоді, коли вони із шкіри пнуться сказати правду.

— Звідки знати, що то Змієва пірога; вона може, належати й тендерові,— зауважив прискіпливий моряк.— На палубі в Джаспера теж була пірога, коли ми відпливали.

— Це правда, це правда, друже Кепе, але якщо ви пізнаєте вітрила й щогли за гротами, то я, мавши досвід життя на кордоні, навчився розрізняти піроги й стежки. Якщо ви можете відрізнити нове вітрило від старого, то я можу відрізнити стару пірогу від піроги, зробленої з нової кори. А то і є Змієва пірога. Благородний делавар, побачивши, що блокгауз в облозі, негайно поспішив до Освего й дорогою здибав «Вітрогона». Розповівши їм про все, що скоїлося, він привів сюди тендера, щоб якось нам допомогти. Дав би тільки бог, щоб Джаспер Вестерн був на борту!

— Так, так, це, може, було б і непогано, бо хто б не був цей хлопець — чесна людина чи зрадник,— але треба сказати: він уміє виходити з ураганів.

— І переправлятися через водоспади,— додав Слідопит, легенько штовхнувши свого співрозмовника ліктем у бік, і зайшовся своїм безгучним сміхом.— Хлопцеві слід віддати належне, хай він своїми руками навіть поздирає скальпи з усіх нас.

«Вітрогон» підійшов уже так близько, що Кеп навіть нічого не відповів. Тим часом навколишній краєвид був такий незвичайний, що він заслуговує детальнішого, опису: тоді в читача складеться повніше уявлення про картину, яку ми тут хочемо змалювати.

Буря досі ще. не вщухла, тонкі дерева тнулися майже до самого долу, а завивання вітру в гіллі нагадувало гуркіт далеких колісниць.

В повітрі хмарами носилося листя, яке в цю пізню осінню пору легко зривалося з гілок і перелітало з острова на острів, немов зграї птахів. Якби не цей шелест, довкола стояла б цвинтарна тиша і про те, що на острові були ірокези можна було б здогадатися хіба що з їхніх човнів, котрі стояли вкупі з човнами п’ятдесят п’ятого полку у невеликій затоці, яка була за гавань. Ніщо більше не виказувало їхньої присутності на острові. Незважаючи на те, що несподівана й зовсім непередбачена поява тендера і захопила ірокезів зненацька, одначе в кожного з них на час бойових дій вироблялася постійна, ніби якась вроджена звичка до обережності, і тієї ж миті, як було подано сигнал тривоги, вони всі як один шмигнули по своїх схованках, мов хитрі лисиці по норах. Такий самий спокій панував і в блокгаузі, бо хоч Слідопит із Кепом і могли бачити геть усе, що діялося в протоці, самі ж вони добре дбали, щоб їх не бачив ніхто. Та найбільше обох їх дивувало те, що на борту «Вітрогона» й досі не було помітно присутності людей. Індіяни ж, слідкуючи за його, здавалося б, ніким не керованим летом, мимохіть проймалися жахом, і