Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це означає лише одне: його забрали до її чаклунської господи.
— А що вони йому зроблять, пане Бобре? — зойкнула Люсі.
— Важко сказати, — зажурено мовив Бобер. — Із тих, хто туди потрапляв, мало хто спромігся повернутися. Статуї! Подейкують, чаклунська господа скрізь заставлена статуями. Вони всюди. На всіх поверхах, сходах і навіть на холодному подвір’ї. Колись усі вони були… — тут Бобер проковтнув клубок, що підступив до горла, — живі-живісінькі… та вона перетворила їх на камінь.
— Який жах! — у відчаї скрикнула Люсі. — Ми мусимо щось зробити! Ми маємо врятувати бідолашного фавна! А все через мене…
— Я аніскільки не сумніваюся в тому, люба дитино, що ви неодмінно врятували б його, якби мали змогу, — відповів на те Бобер. — Та вам нізащо не проникнути до лігва Білої Чаклунки, якщо вона сама того не забажає. Тим паче, вийти звідти живими.
— А що, як нам вдатися до хитрощів, — запропонував Пітер. — Переодягтися, наприклад, у як їх там… заїжджих перекупників тощо… або навпаки — дочекатися, доки вона вийде з дому… Має бути хоч якийсь хід чи, краще сказати, вихід! Добрий фавн врятував мою сестру, ризикуючи власним життям, пане Бобре! Хіба ж ми кинемо його напризволяще, щоб із нього зробили те, що ви кажете…
— Нічого з того не вийде, сину Адама, — похнюпився Бобер, — не вийде ні в кого із людей. Та не все ще втрачено — Аслан уже в дорозі.
— Аслан?! — вихопилось одразу з усіх горлянок, бо всіх одразу охопило таке дивне відчуття, ніби відбувається щось прекрасне, як-от перші ознаки весни чи добра звістка, що прилетіла здалеку. — Розкажіть нам про нього!
— Хто він такий, цей Аслан?! — крізь хор голосів пробилася Сьюзан.
— Аслан? — замислився Бобер. — Хіба ви не чули про Аслана? То є цар усіх звірів, повелитель лісів та Господь усього сущого. Щоправда, бачимо ми його зовсім нечасто. За все своє життя мені так і не довелося побачити його жодного разу, так само, як не довелося і моєму батькові, так само, як і батькові мого батька. Та ось дійшли до нас чутки, що він уже в Нарнії. Якщо хтось і зможе здолати самозвану королеву, то тільки він. І тільки він зможе врятувати нещасного Тумнуса.
— А що, як вона і його перетворить на камінь? — про всяк випадок поцікавився Едмунд.
— Та що ви, сину Адама! — вперше за вечір усміхнувся Бобер, — це ж треба таке вигадати! Перетворити його на камінь! Для цього треба зазирнути йому в очі, а для того й стати навпочіпки — замало! І якби вона на те наважилась, то була б її остання звитяга, та щось мені підказує, що на таке вона не здатна. Ні-ні, тепер, коли Аслан з нами, усе налагодиться. Про це ходить поміж нами давня-давня приказка.
Аслан іде! Коли він прийде —
Не буде в світі більше кривди.
Коли він відкриє пащу —
Лісові здригнуться хащі,
Коли гривою трусне —
Проб’ється листячко рясне,
А коли покаже ікла —
Була зима, та раптом зникла!
— …Та що довго розповідати — незабаром ви й самі все побачите.
— А як же ми його побачимо? — здивувалася Сьюзан.
— Саме для того я й запросив вас до своєї оселі, донько Єви. Я проведу вас туди, де ви зустрінетесь з ним.
— То «він» — це людина? — спитала маленька Люсі.
— Аслан — людина?! — знітився від її нетямущості Бобер. — Звісно, ні. Я вже пояснював, що він — володар лісів, цар над усіма звірами та син Вседержителя, який за всіма морями. Хіба ви не знаєте, хто цар над усіма звірами? Аслан — то лев, єдиний над усіма. Його величність Лев!
— Отакої! А я теж чомусь уявляла його собі людиною, — визнала Сьюзан. — А от із левом зустрітися мені якось лячно, навіть колінця тремтять.
— У будь-кого тремтітимуть, — заспокоїла її Бобриха. — А якщо не тремтітимуть, сміливо вважайте того або відчайдухом з відчайдухів, або… геть дурним.
— Тож, зустріч із ним і справді може бути небезпечною?
— А хто тут казав про безпеку? — погодився Бобер. — Але сидіти, склавши лапки — ще небезпечніше. Правду сказала пані Бобриха: він грізний — та не для кожного, великодушний — та не для всіх. Але все буде добре, тому що він — справжній цар, кажу вам.
— Гаразд! Мені вже кортить зустрітися з ним, хоча від самої думки якось не по собі, — кивнув Пітер.
— Добре, сину Адама, — відповів Бобер, з грюкотом опускаючи лапку на стіл, від чого задзеленчав увесь посуд. — Так і буде! Отож долетіла до нас звістка, що він бажає зустрітися з вами вже завтра і зустріч ця відбудеться біля Кам’яного Столу.
— Кам’яного Столу? Де це? — спитала Люсі.
— Дорога туди неблизька, але й не за горами, спускатися будемо річкою. Я вас проведу до місця, — відповів Бобер.
— А як же бідолашний Тумнус? — нагадала Люсі.
— Найкоротший шлях до його визволення, — відповів Бобер, — пролягає повз Кам’яний Стіл. Коли Аслан буде з нами, а ми — з Асланом, усе буде інакше і ми почнемо діяти. Але й від вас залежатиме чимало. Недаремно є така приказка:
Коли Адама плоть і кров
На трон законний зійде знов,
Тоді розвіються печалі
І прийдуть радість і любов.
— …Ви вже тут, то й час, коли має справдитися пророцтво, дійсно не за горами. Подейкують, Аслан уже був у наших краях, хоч і ніхто з тих, хто нині живий, цього не пам’ятає, бо дуже давно то було. А от людей на нашій пам’яті, здається, тут і зовсім не було.
— Ось тут я чогось не второпав, — наморщив лоба Пітер. — А Біла Чаклунка — вона хіба не людського роду?
— О-о-о, їй би дуже кортіло, аби всі ми повірили, нібито так воно і є, бо це дало б їй хоч якийсь законний привід зватися королевою. Та річ у тому, що вона ніяка не Євина донька. З одного боку, вона походить від Адама, — із цими словами Бобер злегка вклонився, — але з другого — від Ліліт, першої його дружини, а та була з роду джинів. Це по лінії матері. А от з боку батька — то й взагалі походить з роду велетнів. Ні-ні, справжньої людської крові в ній ані краплі!
— Саме тому вона така невблаганно зла та жорстока, — додала Бобриха.
— Саме так, хазяєчко, — погодився Бобер. — Люди бувають різні: людина може бути добра чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)», після закриття браузера.