Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

не раз, впустила його без страху. Маємо доволі вузьке коло підозрюваних, панове.

— Нема ще жодного, — буркнув Платов.

— З'ясуємо, з ким ваша коханка мала тісні стосунки, не конче інтимні, — матимемо кандидатів. Навряд станом на теперішній час їх може бути забагато.

— Чому? — стрепенувся капітан.

Клим не стримав посмішки.

— Слухайте, вам кортить, аби в неї чоловіків було більше?

— Ви знову переходите межі, пане Кошовий.

— Я це вже від вас чув. Тлумачу: зв'язок із вами панна Микульська не приховувала. Про це, зокрема, свідчать згадані вами погрози. Тому в пристойному товаристві знатися з нею перестали, хоч до того часу вона напевне оберталася саме в ньому. Розірвати зв'язок, припинити вітатися, переходити на інший бік хідника — ось вони, методи покарання.

— З вашої логіки виходить, потенційний убивця мусив би приховувати факт спілкування з Боженою, — зазначив Платов миролюбніше.

— О, ви теж починаєте комбінувати! — Кошовий клацнув пальцями. — Напрямок визначений вірно. Треба виявити того чи тих, хто старанно приховував свої контакти з убитою. Не лише від вас, пане капітане. Передусім від громади, свого ближнього кола. Звідси питання: вам такі люди не знайомі:?

— Ні! — відрубав Платов, та за мить перепитав: — Про чоловіків чи жінок мова?

— Якщо знаєте жінку, ладну отак орудувати підсвічником, аби звести з вашою коханкою рахунки... — Клим розвів руками. — Хіба маєте конкурентку.

— Господь із вами!

— Чудово. Жінок викреслюємо. Можете щось сказати про чоловіків?

— Ні, — капітан говорив уже не так різко, проте не менш категорично.

Кошовий потер руки, зиркнув на Віхуру, ніби перевіряючи, чи правильно веде розмову. Відставний комісар кивнув, зрозумівши погляд саме так. А Клима чимдалі захоплював азарт.

— Божена когось підозрювала? Припускала, хто може погрожувати?

— Конкретних осіб не називала. Хоча я намагався говорити з нею про це.

— Як ви познайомилися? Де, коли, за яких обставин?

Платов заповнив чергову паузу, знову хлюпнувши собі води. Вихилив не відразу, покрутив склянку в тонких аристократичних пальцях, для чогось глянув через скло на Клима, потім на Віхуру.

— Я обов'язково повинен розказати?

— Так.

— Що це дасть?

— Може бути важливим, як почався ваш зв'язок. Чия ініціатива, хто першим пішов на контакт?

Капітан нарешті випив воду, далі грався порожньою склянкою.

— Тепер розумію... Тобто... Все якось...

— Сміливіше, — підстьобнув Віхура, звернувшись до капітана німецькою.

— Божена підійшла сама, — вичавив Платов. — Виявила до мене інтерес. Боже, аж тепер доходить, заднім числом: виділила серед інших, пішла просто до мене. Був якийсь прийом в ресторані готелю «Жорж». Здається, граф Бобринський тоді наказав... рекомендував... словом, демонструвати містянам лояльність російської армії. Нас не треба боятися, ми принесли мир... Хто запрошував дам, чи просили їх спеціально — поняття не маю. Сам був серед гостей, Божена зробила знак бокалом з протилежного кута ресторанної зали, я салютував у відповідь... Вона дуже гарно почала розмову.

— Гарно?

— Непомітно. Не шукала приводу, не вигадувала нічого, розумієте? Вона ніби знала про мене все.

— Все?

— Багато, — виправився Платов.

— Чув про подібний прийом. Середина вересня, чи помиляюся?

— Вересень, точно. Дату не назву зараз.

— Не треба. Вона справді не має значення. Близькими ви стали відразу, того ж вечора?

— Наступного. Божена запросила до себе... сюди... Я тоді пізно затримався в штабі, придумав щось, аби втекти від безкінечних нарад. Примчав із шампанським, боячись розбудити її. Але вона не спала, чекала... Як кажуть, при параді. Здається, могла чекати довше.

Дзень!

Склянка, випавши з капітанових пальців, розбилася об підлогу — килим у спальні поклали не надто товстий.

— Дякую за терпіння, — сказав Клим. — Якщо пан Віхура нічого не додасть, у мене з питаннями все.

Відставний комісар замість відповіді підвівся, посунув до виходу, не повертаючись.

Поки розмовляли, Зубов зняв з канапи шовкове китайське покривало й накинув на закривавлене тіло.

— Можете щось сказати? — спитав, щойно чоловіки вийшли.

— З нервами в пана офіцера негаразд, — прогудів Віхура. — Як для військового, надто вразливий.

— Загинула близька йому людина.

— Та годі, пане капітане, — відмахнувся той. — Жінці, з якою він спав, провалили голову. Той, хто вчинив так, ненавидів її. Ми з вами певною мірою колеги. Б'юся об заклад, ви бачили трупи. Не гидуйте, придивіться уважно. Тут, а краще — коли тіло обмиють в анатомічному театрі. Закладуся на що завгодно: ви навряд чи зможете виявити перший удар, бо смертельний — кожен. Убивця знав це. Вбив з першого удару, та все одно гатив, гатив, гатив, — відставний поліцейський красномовно махнув правицею згори вниз кілька разів, мов стукав молотком чи рубав дрова. — Так робить або психопат, або той, хто ненавидить жертву. Перший варіант відкидаємо. Панна не з тих, хто не розрізняє людей. Душевно хворому не відчинила б проти ночі. Ненавидіти сліпо файну кобіту — треба щось особливе, прошу пана. Ось мій висновок.

— Заради цього я й радив залучити пана Віхуру, — сказав Кошовий. — Наша домовленість щодо винагороди йому в силі?

— Ви більше торгуєтесь, чим приносите користь, — скривився Зубов, та Клим відчув: капітан говорить швидше для порядку, аніж справді так думає. — Власні висновки маєте?

— Мушу подумати, скласти в голові.

— Не забувайте: звітуєте мені про кожен свій крок.

Кошовий пропустив попередження повз вуха.

— Поради приймаєте? Чи лише звіти?

— Поради?

— Так. Сюди вже треба викликати поліцію. Капітана Платова хтось бачив тут чи поруч уночі?

— Навряд, — промовив Зубов після паузи.

— Ваш водій?

— Лишіть. Федір сюди не заходив. Навіть аби знав, що тіло виявив особисто капітан і не тепер, а раніше, — забрав би це з собою в могилу.

— У такому разі, пане капітане, ось вам пояснення, чому тіло пролежало в помешканні кілька годин. Платов прийшов сюди, — Клим глянув на настінний годинник, — пізнім ранком. Скажімо, об одинадцятій чи за десять по ній. Побачив замордовану панну Божену, спершу дав знати вам — це просто пояснити. Ви звеліли викликати тих, хто має цим займатися. Що казати поліціянтам, коли вони прибудуть, коли казати і чи говорити з ними взагалі, — вирішувати панові Платову. Наразі все.

Віко сіпнулося — тепер