Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

встромити меч у спину. От вони й чекали, доки хтось убиватиме за них. Вони чекали на таких, як я.

— Гадаєш, люди Галбаторікса теж не хочуть війни?

— Може. Але в них нема вибору — наказ Галбаторікса для них понад усе, і, якщо він наказав битися, вони знов і знов кидатимуться в атаку, — знизав плечима Роран.

— А чому Насуада не зробить те саме? Вона теж може наказати своїм магам накласти закляття, що змусить воїнів іти вперед і перемагати.

— І чим же тоді вона буде відрізнятися від Галбаторікса? Як не крути, варденам це навряд чи сподобається.

Катріна облишила своє прання, підійшла до чоловіка й ніжно поцілувала його в чоло.

— Я рада, що ти робиш саме те, що робиш, — прошепотіла вона й повернулася до діжки. — Я відчула щось у моєму персні… І подумала, що з тобою сталося лихо.

— Я був у самому серці битви. Що ж тут дивного, коли ти раз у раз відчувала біль?

— Ні. Такого я ще ніколи не відчувала, — спинилась на мить дівчина, не виймаючи рук із води.

Роран саме допив свій ель. Він не хотів розповідати Катріні всіх подробиць тієї історії, що сталася з ним у замку, але водночас розумів, що кохана не заспокоїться, доки не буде знати правду. Коли ж спробувати переконати її в тому, що все було гаразд, то вона, чого доброго, що навигадує собі ще гірше, ніж було насправді. Зрештою, навіщо приховувати цю історію, якщо подробиці битви невдовзі знатимуть усі вардени?

Роран тяжко зітхнув і таки наважився все розповісти. Падіння стіни й порятунок у його оповіді виглядали як захоплююча пригода, тим часом він намагався зайвий раз не наголошувати на тому, що був на волосину від смерті. Місцями він не міг упоратися з хвилюванням і починав затинатися, подовгу добираючи підходящі слова.

— На щастя, ти живий, — мовила Катріна трохи пригнічено, дослухавши Рорана.

— На щастя… — Міцний Молот, опустивши голову, копирсав пальцем надбиту місцину свого кухля.

Хлюпотіння води стихло. Роран відчув на собі пильний погляд Катріниних очей.

— Але ж раніше ти наражався й на більші небезпеки.

— Було таке…

Голос Катріни пом’якшав.

— То в чому ж річ? — спитала вона, здивована його відмовками. — Нема на світі таких жахіть, про які б ти не міг мені розповісти, Роране. Ти сам це знаєш.

Роран так сильно наліг великим пальцем на кухоль, що зламав собі ніготь.

— Коли впала стіна, я вже подумки поховав себе.

— Так зробив би кожен.

— Ні-ні. Мені було абсолютно байдуже, — голос Рорана зірвався. — Невже ти не розумієш? Коли я збагнув, що не зможу вибратись, то сприйняв це покірно, ніби те ягня, яке ведуть на заріз, я… — Не маючи сил продовжувати, він злісно пожбурив кухоль і закрив обличчя руками. Катріна обняла його за плечі, та клубок у горлі все одно заважав йому дихати.

— Я здався, — сказав він, нарешті опанувавши себе, хоч у його голосі й звучали нотки огиди до власної слабкодухості.— Я просто перестав битися… За тебе… За нашу дитину.

Говорити Роранові ставало дедалі важче, так, ніби вимовлені слова починали його душити.

— Тссс… — прошепотіла Катріна.

— Я ніколи не здавався. Жодного разу… Навіть коли мене викрав разак.

— Знаю, любий.

— Ця війна повинна нарешті скінчитись. Я більше так не можу… Не можу… Я… — Роран глянув на Катріну і з жахом помітив, що вона вся в сльозах. Звівшись, він обняв її й зашепотів: — Пробач, мені шкода. Пробач мені, пробач… Цього більше не буде. Ніколи. Обіцяю.

— Та мені все одно, — відповіла Катріна, сховавши обличчя на його плечі.

Така відповідь вразила Рорана, ніби блискавка.

— Я знаю, що дозволив собі слабкість… Але ж мої слова повинні для тебе щось значити!

— Я мала на увазі зовсім не те! — спалахнула Катріна рум’янцем і глянула на нього з докором. — Ти в мене часом такий дурний, Роране.

— Знаю, — силувано посміхнувся він.

— Хіба ж я стану про тебе гіршої думки тільки тому, що ти щось там собі подумав, коли на тебе падала велетенська стіна. Ти живий — і це для мене головне. Ти ж нічого не міг удіяти, правда?

Міцний Молот розгублено похитав головою.

— Тоді тобі немає чого соромитись. Якби ти міг щось удіяти, скажімо, втекти, але не зробив цього, то була б інша справа. А так — ти зробив усе, що міг, а опинившись у безвиході, просто скорився долі, бо сперечатися з нею було б безглуздо. Це мудрість, коханий. Це не слабкість.

— Дякую тобі,— насилу промовив Міцний Молот. Він трохи помовчав, а потім схилився й поцілував її в брови.

— Мільйон разів я тобі казала, що ти найсміливіший, найсильніший і найдобріший чоловік у всій Алагезії.

Цього разу він поцілував її в губи. Дівчина лагідно посміхнулась. Якийсь час закохані стояли мовчки, не випускаючи одне одного з обіймів, аж здавалося, ніби вони танцюють під якусь музику, що була чутна тільки для них.

Потім Катріна грайливо відштовхнула свого чоловіка й повернулася до прання, а Роран знову примостився на пеньку, чи не вперше за кілька діб відчуваючи блаженний спокій.

Він сидів і роздивлявся людей, гномів та ургалів, що сунули повз його намет. Від пильного ока ватажка не могло сховатись ніщо — жодна подряпина на тілі солдата, жоден поламаний меч… Правду кажучи, настрій у варденів був не надто піднесений — усім, крім ургалів, треба було гарно виспатись і попоїсти, та й помитися не завадило б. Останнє, до речі, найбільше стосувалося саме ургалів.

За мить його погляд знов прикипів до Катріни, але її гарний настрій мов корова язиком злизала. Дівчина наполегливо намагалась відтерти кілька плям, але їй це ніяк не вдавалося. Урешті-решт вона кинула мокру білизну назад у діжку, здійнявши невеличкий фонтан мильної води, і роздратовано надула губи.

— Дозволь я, — Роран звівся й підійшов до неї.

— Так не годиться, — заперечила дівчина.

— Дурниці. Сядь ось тут скраєчку, а я закінчу за тебе…

— Ні,— вперто похитала головою Катріна. — Тобі треба відпочити. До того ж, це не чоловіча робота.

— Хто тобі сказав? Та й загалом, яка різниця — чоловіча робота чи жіноча? Її все одно слід зробити. А тепер сідай і перепочинь, — посміхнувся Міцний Молот.

— Роране, зі мною все гаразд.

— Не кажи дурниць, — хотів ніжно відштовхнути її від діжки Міцний Молот, але де там.

— Це нікуди не годиться, — рішуче мовила Катріна. — Що про мене люди подумають?

— Нехай думають, що хочуть! Я одружений з тобою, а не з ними. І якщо в чиїхось