Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

в 1510 році. Подейкують, що коли Вінцеллі запропонував свій еліксир утомленим і хворим братам-монахам, напій мав настільки сильний лікувальний ефект, що його присвятили Богові. На боці пляшки в пам’ять про чернечу присвяту досі пишуть три великі літери DOM, що є скороченням слів Deo Optimo Maximo (хай славиться Бог Найкращий Найбільший)127.

Еліксири розпалюють жагу до життя. В Італії жінки особливо полюбляли виготовляти любовні лікери, аби причарувати свого коханого. Лікери носили такі назви, як «Радощі шлюбної ночі», «Нічна красуня» або «Олія Венери». Ті, кому бракувало любові, могли скористатися італійським лікером «Стреґа». «Стреґа» в перекладі означає відьма; за повір’ями напій походить від любовного зілля, яке варили відьми. Історія розповідає, що молоді дівчата, після того як випивали лікер, оберталися на відьом. Стверджують, що коли молодий хлопець вип’є запропонований дівчиною напій, він навіки в неї закохається. У Європі виготовляють багато інших любовних лікерів, як-от «Парфе Амур» («Досконала любов») і «Амарето». Останній, італійський мигдалевий лікер, виготовляли ще в 1525 році. Вперше його приготувала молода вродлива вдова для одного з учнів Леонардо да Вінчі, вона позувала художникові, коли той створював образ мадонни для фрески в соборі Саронно128.

Коли італійська аристократка Катерина Медичі, що жила в ХVІ столітті, вийшла заміж за французького короля, вона ознайомила французький двір із секретом виготовлення лікерів. Стверджують, що королева Катерина вигадала за своє життя десятки різних містичних рецептів лікерів. Лікери на травах пили при дворі в основному як ліки від розладів травлення, спричинених королівськими звичаями харчування. Катерина, ймовірно, робила лікери через власні проблеми з травленням. Відомо, що одного разу вона ледь не померла, з’ївши заразом майже сто артишоків.

Літографія ХІХ століття в англійській Біблії. «Наповнимо себе благородним вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняний цвіт життя. Заквітчаємося пуп’янками троянд, перш ніж вони зав’януть. Нехай ніхто з нас не позбавить себе участі в нашій утісі; всюди залишимо сліди веселощів» («Книга Муд­рості»)

Ознайомлюючись з історією алкогольних напоїв, читач, напевно, дивується, що хоч би про який напій ішлося, кожен із них спочатку набував популярності через його оздоровчий ефект. Алкоголь свого часу був вітамінною пігулкою, яку необхідно було вживати кожен день. У Фінляндії у ХVІІІ столітті під час судових засідань самогонники заявляли на свій захист, що вони дистилювали міцний алкоголь винятково «як ліки». Водій із Ловііси переконував, що займався перегонкою лише для того, аби забезпечити своїй дружині ліки «для своїх хворих очей». Дружина барабанщика з Турку дистилювала, «бо родичі були тяжко хворі». Лоцман із Пікісаарі переганяв горілку «для свого здоров’я»129.

Міф про лікувальну силу алкоголю був вельми живучим. Французький «Сюз», як і інші бітери[12], роблять із дикорослого альпійського тирличу, що, як вірять, допомагає при захворюваннях печінки. Аналогічний лікарський напій «Анґостура» з тропічних рослин винайшов у 1824 році німецький лікар Йоган Зіґерт для лікування шлункових захворювань. Напій був популярний серед моряків британського флоту, які до нього додавали джин130.

Джин, між іншим, теж було винайдено як ліки. Голландський лікар Сільвіус у Лейденському університеті виготовив алкогольний напій з ялівцю для покращення травлення. Вірили, що він сприятливо впливає також на нирки. Напій не лікував ні того, ні того, однак набув великої популярності, оскільки «полегшував муки». Коли його приймали у великих дозах, пацієнт принаймні на якийсь час забував про свою проблему.

Історія відомого французького анісового напою — абсенту — також бере витоки з лікарських шафок. Спершу абсент був швейцарським лікарським напоєм, який містив не лише аніс, а й фенхель і багато інших трав, крім сумнозвісного полину. Воякам, яких відряджали в численні французькі колонії, абсент дуже припав до душі, адже вони могли приховати ним смак брудної води. Солдати вірили, що абсент також знищував бактерії і допомагав при гарячці. Саме завдяки ним анісовий напій побачив світ131. Британська армія мала свій відповідник абсенту — винайдений в Індії «Джин тонік». Для його вживання були серйозні медичні підстави. Хінін, який міститься в тоніку, був дієвим засобом від малярії.

У наш час в аптеках марно запитувати про воду життя. Найбільше, що ви отримаєте, — це проспектик, у якому буде описано згубний вплив алкоголю на печінку і центральну нервову систему. Принаймні у французькій культурі алкоголь і надалі асоціюється з силою, радістю життя, відвагою і щастям132, і від давніх переконань іще щось лишилося. Як пише «Британський медичний журнал», регулярне вживання алкоголю маленькими дозами захищає серце. Рекомендована добова доза — 2—3 шоти[13]. З-поміж людей, які вживають алкоголь у таких дозах, смертність на третину нижча порівняно з непитущими133. Раніше з трьох шотів лише посміялися б. Значно здоровішим уважалося бути п’яним як чіп.

П’яний як чіп

Відомий дослідник історії вина Г’ю Джонсон134 перекона­ний, що міцний алкоголь сприяє всмоктуванню поживних речовин, особливо протеїнів, в організм. Це змушує Джонсона зробити висновок, що люди, які вживають міцний алкоголь у помірних кількостях, часто «краще харчуються, впевненіші в собі» і внаслідок цього «більше покладаються на себе», ніж інші.

Коли критично мисляча людина читає Джонсонове обґрунтування, у неї закрадається підозра, а чи не дістав Джонсон з льоха кілька зайвих пляшок, аби написати такі рядки. П’яні зазвичай самовпевнені й уважають себе більш спроможними від решти. Джонсон, який заробив на своїх книжках про алкоголь мільйони, врешті підводить читача до свого п’яного віддалено логічного висновку, запевняючи, що ще у стародавніх суспільствах представники вищого класу зійшлися на думці, що лише вони достойні вдовольнятися привілеями вживання алкоголю.

Висновок Джонсона зрозумілий. Коли ми п’ємо алкоголь, ми відчуваємо себе сильнішими й упевненішими в собі. Це, можливо, було однією з причин, чому алкогольний напій набув важливого ритуального значення. Шумери називали вино ngeztin, тобто «дерево життя». Назва нагадує, що алкоголь цінували тому, що він додавав життю радості й піднімав настрій. Алкоголь не був ліками лише від фізичних проблем, він був також ліками від депресії. Уважали, що сміх, викликаний музикою і вином, був ефективним засобом від меланхолії. В європейській народній культурі розуміли традиційні гуманістичні аргументи з приводу того, як задоволення та