Читати книгу - "Прекрасна чаклунка"

бачити й помічати її, та й сама ідея бородавки, за вченням платоніків справіку наявна в лоні божому, стерлася з їхньої свідомості.

Поміщений у вигідну каюту на кормі, під дбайливим наглядом кульгавого Бенвенуто, що саме не мав важливішого діла, бо і трюми, й рахункові книги були в порядку, Пётр напрочуд швидко оклигав і, тільки-но зміг підвестися, через Бенвенуто попросив капітана прийняти його.

Спорядження капітанової каюти свідчило, що Еміліо Морзеллі чоловік побожний, учений і достойний: на чільній стіні простий хрест із мореного дуба, а в книжковій шафі, загратованій, щоб під час хитавиці книжки не випадали, — багата збірка книжок з географії й мореплавства, а також з астрології й астрономії, та й богословських і філософських, і навіть кілька творів розважального характеру, насамперед Рабле й Монтень в оригіналі. Коли Петр увійшов, капітан, поважний, заглиблений у читання, підвівся, високий, плечистий і м’язистий, із схвальною усмішкою зміряв бистрим поглядом чорних, іскристих південноіталійських очей по-юнацькому струнку, добре розвинену постать Петра, якої не приховувала й груба матроська одежа, що в неї одягся Петр, бо французьке вбрання, в якому він попав у море, геть розлізлося.

— Мене звуть П’єтро Кукан да Кукан, — сказав Петр, уклонившись, — і я хотів би подякувати вам, капітане, за своє врятоване життя.

Капітан відповів вишуканою, літературною італійською мовою:

— Я щасливий, що мені випала нагода прислужитися вам, пане да Кукан. Сідайте, будь ласка. Ви, певне, зазнали катастрофи з нещасливим кораблем «Дульсінея»?

— Справді так, капітане, — відповів Петр, — але я дивуюся, що вам відомо про нещастя з «Дульсінеєю», бо корабель пішов на дно і є підстави боятися, що врятувався я єдиний.

— Так, «Дульсінея» пішла на дно, — підтвердив капітан, — але там, де вона потонула, випливло на поверхню багато речей, і декотрі були позначені її назвою. Я не дуже розумію, як це могло статись. Була, правда, буря, але не така велика, щоб добре збудоване судно не витримало її.

— «Дульсінея» була збудована не так бездоганно, як могло здатись на перший погляд, — сказав Петр. — Ще як ми відпливли, я помітив, що вона лишає за собою надміру широкий пінявий слід.

— Це звичайна річ, — зауважив капітан.

— Можливо, — погодився Петр, — але так не повинно бути. А крім того, вона мала неприємну звичку спинатися дибки, наче кінь. — І, щоб змінити дражливу тему, Петр швидко додав: — Та хай там як, а за своє врятування я маю дякувати лиш вам і хочу запевнити вас у своїй палкій вдячності.

— Вдячний будьте не мені, пане да Кукан, а богові, — сказав капітан і перехрестився.

— Те, що ви зробили для мене, сталося за вашою вільною постановою, на яку не вплинуло ніщо, крім вашої волі, тому я можу бути вдячним не богу, а лише вам, — відповів Петр.

— Я бачу, що ви чоловік не тільки шляхетного роду, а й дотепний, — сказав капітан. — Це я припускаю, хоч висловлена вами думка не люба мені; на щастя, вона хибна. Я кажу «на щастя», бо якби вона була слушна, то завдала б мені клопоту. На своєму віку я стільки разів збочував з праведної стежки, що жив би в пеклі докорів сумління, якби не був певен, що я не чинив вільно, а був тільки пасивною іграшкою зовнішніх сил. Арістотель каже: яка людина, такі в неї й цілі. Та вдача людини, додаю я, дістається їй від природи й не залежить від її постанов. Цей вислів поганського філософа можна доповнити десятком цитат із Біблії, наприклад: «Як потоки вод, таке серце царя в руці господній».

— Проти десятка цитат, якими ви мені погрожуєте і які заперечують свободу волі, — з усмішкою відповів Петр, — я міг би навести десяток інших, які стверджують її. Так, у тій-таки Книзі притч, із якої ви згадали таку гарну фразу про потоки вод, читаємо: «Серце праведного міркує, що має казати», — а це, додам я, свобода, бо якби праведна людина не була вільна, то не міркувала б, а сказала б те, що навіяв їй бог. Тому я й кажу: «Я мислю — отже, я вільний — cogito, ergo liber sum».

— Це ваші слова чи теж цитата? — спитав капітан.

— Просто так спало на думку, — відповів Петр,

— Чудово, — мовив капітан не без іронії. — Отже, ви були вільні й тоді, коли — аж до мого вільного втручання — вмирали на купці дощок серед моря?

— Так, і тоді я був вільний, — підтвердив Петр, — бо я мав змогу вмить скінчити свої муки, умисно й добровільно кинувшись у море й утопившись, але не зробив так, бо весь час — і як бачите, не марно — надіявся, що хтось побачить мене і простягне руку допомоги; а це мислення, отже й воля. А оскільки я вільний, то вирішую урвати цю суперечку, яка нікуди не веде, й спитати про те, що мене справді цікавить: чи не знаєте ви, капітане, де подівся мій черес, що був у мене на голому тілі й містив десь із чотириста золотих дукатів? f

По смаглявому капітановому чолу промайнула хмарка.

— Ви скнара, пане да Кукан, і відмірили мені лиш аптекарську дозу диспуту про важливі питання, хоч це для мене найлюбіша розвага, тим жаданіша, що в моєму становищі купця й мореплавця нагод для неї трапляється дуже мало: адже я не можу вимагати від членів свого екіпажу, щоб вони знали не тільки моряцьке ремесло, а ще й Арістотеля, апологетику та патристику. Та хоч і дуже коротка, розмова з вами задовольнила мене надзвичайно, бо до вашої формули «cogito, ergo liber sum» можу пристати і я, не поступаючись свого світогляду. В ті хвилини, коли я у своєму бурхливому минулому збочував зі стежки християнської чесноти й припускався неподобств, я не був вільний, бо мене цілком опановувала пристрасть і позбавляла здатності мислити, отже, я можу не докоряти собі. Адже так?

— Я радий, капітане, — відказав Петр, — що нині, коли йдеться про черес із останніми моїми грішми, ваша здатність