Читати книгу - "Секс-бомба застарілої конструкції, або Уроки державної служби"

9. Інше, про що б ви хотіли розповісти.

Ці запитання того ж дня були відправлені на e-mail пані Кривошип. Та ще й з припискою: «Пані Наталю, прошу, не відкладаючи у довгий ящик, підготувати відповіді на ці запитання і переслати мені електронною поштою. Якщо якесь із запитань не в тему, або занадто гостре, не ображайтеся. Ви ж самі відмовилися від зустрічі й живої розмови. Щиро Ваш А. Грабовський».

А наступного ранку Антон Петрович ще не встиг переступити поріг кабінету й увімкнути комп’ютер, як його викликав міністр. У кабінеті крім господаря, сиділи Софія Борисівна і ще якась увішана коштовностями цибата дівуля років двадцяти семи. З тих, про яких кажуть:…зате розумна.

«Директор департаменту Кривошип, — здогадався Грабовський. І подумав, дивлячись на оздоблені коштовним камінням сережки, кольє та каблучки, у яких всіма кольорами веселки вигравало сонце, — як прейскурант для претендентів на отримання дозволу займатися приватною практикою. Подивишся на таку, — мало не запропонуєш».

Щойно він сів на стілець, як Кривошип гнівно запитала:

— Що ви собі дозволяєте!? Вас послухати, то усі адвокати й нотаріуси злодюги, хабарники та кримінальні злочинці. А це, між іншим, люди кристальної чистоти і чесності, — розмахувала перед самісіньким носом Миколи Григоровича руками, де на кожному пальці виблискував якщо не діамант то смарагд. — Говорила так впевнено, ніби сама щиро вірила власним словам. Грабовський же мовчав і лише всміхався, чим ще більше дратував директорку департаменту. А коли та замовкла, ніби між іншим запитав:

— Ви одружені?

— Ні.

— То, може, у вас батько крутий бізнесмен, чи бабуся залишила фантастичну спадщину?

— Ні, відповіла пані, вірніше, панна Кривошип, все ще не розуміючи, куди той хилить.

— Може всі оці коштовності куплені на голу платню директора департаменту?

— Та як ви смієте! Я на вас до суду подам!

— Заспокойтеся, — тихо але владно мовив міністр. — Антоне Петровичу, я хочу, щоб ви пояснили нам, чому саме такі запитання підібрали для інтерв’ю?

— А яких ви чекали? Обиватель, чи то, пак, пересічний громадянин, щодня дивиться по телебаченню художні й документальні фільми про те, як криміналітет з допомогою нотаріусів відбирає у самотніх пенсіонерів, алкоголіків та й у просто порядних людей житло. Як засвідчують здійснене під дулом пістолета «добровільне укладення угод про відчуження майна» тощо. Скажіть, як мені переконати цих людей у тому, що в більшості своїй нотаріуси добропорядні й законослухняні громадяни, якщо не через розумні й зважені відповіді на найгостріші запитання? Якщо я сюсюкатиму з директором департаменту, на що, гадаю, панна Кривошип і сподівалася, мені ніхто не повірить. Бо це те саме, що, дивлячись на оцю ювелірну вітрину, — кивнув у бік Наталки Кривошип, — повірити в чесність і непідкупність державного службовця. Тож, якщо ви чекаєте від мене якісної роботи, дозвольте робити її так, як я вмію.

— Гаразд. Ідіть працюйте, — потиснув Грабовському руку міністр. — А ви залишіться, — наказав директорці департаменту.

Про що говорилось за зачиненими дверима міністерського кабінету, знали тільки двоє учасників тієї розмови. Навіть Софію Борисівну в те не посвячували. Але за деякий час на сайті міністерства з’явилося оголошення про вакансію директора департаменту законодавства про адвокатуру й нотаріат, а в центрі столиці стало на одного приватного нотаріуса більше.

Антон Грабовський, який і раніше не був на короткій нозі з міністерськими, став відчувати навколо себе щось схоже на вакуум.

Уроки бездіяльності, або Мертвий сезон

Із від’їздом міністра на відпочинок, життя у міністерстві завмерло. Грабовський також подумував скористатися нагодою й хоч тижнів на два махнути з Валерією до моря. Але ці плани несподівано зруйнував директор департаменту Грищенко:

— Ви б написав заяву на посаду начальника відділу, — запропонував він. — Дежсекретар не проти.

— Цікава пропозиція. А що для цього треба?

— Пройдете стажування, складете іспит і все. До речі, я з понеділка у відпустці, а вас призначили виконуючим обов’язки директора департаменту. Ось вам і стажування. Повернуся із відпустки, напишу позитивний відгук і з Богом!

У міністерстві був мертвий сезон. Софія Борисівна взяла відпустку одночасно з міністром. Відпочивали й більшість знайомих директорів департаментів. Навіть Сеньйорита Вишенька, не дочекавшись його відпустки, махнула з подругою в Анталію. Оксану — сусідку по кабінету — Грабовський сам відпустив у Коктебель на фестиваль бардівської пісні. Попередньо домовились, що у випадку чого він потелефонує, аби дівчина взяла у брата-лікаря бюлетень. Тож Антон Петрович цілий місяць нудився в гордій самотності. Обтяжений відповідальністю за увесь департамент, Грабовський справно ходив на службу. Просиджував перед комп’ютером належні години, мужньо переборюючи дрімоту, яка уперто склеювала йому повіки.

Зрідка, коли держсекретар чи хтось із його заступників проводив якусь нараду чи конференцію, Антон Петрович готував про подію коротенький звіт для сайту. Здебільшого ж «давав комп’ютеру дулі», тобто складав пасьянси чи намагався обіграти машину в преферанс. А коли набридало, — швендяв Інтернетом у пошуках вакансій, знайомств та розваг.

Одного разу він наткнувся на якусь порнографію. Спробував закрити вікно, але сороміцька зараза множилась на екрані як епідемія: замість однієї картинки вилазили дві, чотири, вісім… Долаючи сором, викликав системного інженера, аби той допоміг позбутися пошесті.

Із дня у день Грабовський все більше усвідомлював, що від неробства починає деградувати, як журналіст…

Фінальний урок держслужбовця, або Облизень на закуску

Софія Борисівна торжествувала. Нарешті добігала кінця розіграна нею ще чотири місяці тому кадрова комбінація. Щойно затверджували призначення на вакантні посади за результатами конкурсу й стажування. І при всій конкурсній комісії міністр заявив Грабовському, щоб той і не мріяв про посаду начальника відділу.

— Не знаю, хто вас напоумив подавати заяву на заміщення цієї вакансії і хто призначав стажування, — говорив він так, ніби не знав, що у його відсутність тільки державний секретар має право вирішувати кадрові питання. — Бо я ще після звільнення Петренка сказав, що ця посада буде вічно вакантною. Он