Читати книгу - "Крадій"

я мандрівник, я заблукав.

А потім, відчувши, напевно, незаконність їхнього товару: британці звинуватили мене в тому, чого я не робив. Вони гнали мене до самого Бангкока. Я намагаюся дістатися до Півночі, до В'єнтьяна.

Пішки?

Я не маю іншого вибору.

Мовчання в лісі.

Настала непроста мить. Вони ж не погані люди, ці контрабандисти, так? А як ми визначимо слово «погані»? Сонґнум любить свою матір, і через цю любов, безсумнівно, зробить будь-що, щоб її захистити, і якщо її захист вимагатиме холоднокровного вбивства незнайомця… Що ж, хіба це сам по собі «поганий» вчинок?

Ми розглядаємо альтернативи, зважуємо «за» та «проти».

Ми зараз граємо у гру, і кубики, коли падають, не можуть не мати певну вагу. «Шанс» — концепція для дітей.

Можливо, Ремі теж чує, як торохтять кості в кухлі — гравець цієї гри завжди має вміти почути таке — але що йому робити? Він розраховує кожний можливий хід, а їх небагато, і всі вони... марні. Його доля зараз у руках другого сина, чиї губи мають колір стародавньої крові. Кинь кості, підкинь монету — і чекай, що буде.

Пальці Сонґнума барабанять по комлю рушниці.

Ремі дивиться на зброю і розуміє, що зіграв цю мить неправильно. Він поставив на братерство бандитів, але визнавши, що на нього полюють, він також визнав, що за нього є винагорода.

Лунає голос:

— Я загубила ложку.

Наші очі повертаються (здається, що не тільки наші, а всього лісу), і ми бачимо мати контрабандиста, що бреде лісовою стежкою та рухається вправно, як для жінки, чия шия стирчить зі спини майже горизонтально. Її губи виблискують від спожитих фруктів, липкі пальці ваблять мух, як нектар, але голос у неї чіткий, ноги впевнені, бо це її пагорби, її ліси, і хоча молоді хлопці сміються з неї та звуть її бабцею, вона знає історії, які їм ніколи не зрозуміти.

Слабкий жест її сина, і ті хлопці, що ховали в руках і в поглядах ножі, відводять очі, відвертаються.

— Я загубила ложку! — знов вигукує вона, шкандибаючи до слонів. — Загубила.

Ремі повільно рухається геть, готовий побігти, щойно син і мати зустрінуться. Сонґнум метушиться навколо родительки, тимчасово забувши про Ремі; допомагає матері сісти на своє місце на слоні (її крихітна фігура губиться на великій спині), наче королеву на трон умощує. Ремі простує геть, прослизає поміж деревами, але, напевно, якийсь паросток синівської шанобливості, честі або добрішого ставлення до світу зайнявся у контрабандисті, бо коли Ремі розвертається, щоб чкурнути, Сонґнум гукає до нього:

— Агов! — кричить він. — Хочеш їсти?

Розділ 16

Пікнік у лісі з контрабандистами та їхньою матір'ю.

Вони сміються з того, як жадібно він їсть, доки не розуміють, що це не вистава, не фантазія, це жадібність чоловіка, що інакше міг би померти з голоду.

Його одяг зіпсований, але досі достатньо цікавий, щоб наймолодший член клану, хлопчик років п'ятнадцяти, запропонував за нього стару сорочку та широкі штани, які він віз на продаж. Для Ремі вони замалі, але достатньо великі, щоб попри дивний вигляд залишатися зручними. Для хлопця вони в будь-якому разі були завеликі. Звідки вони в нього? — дивуємося ми.

(Виграв у перегонах зі своїм старшим братом; той брат зараз не з кланом, бо бігає повільно та любить азартні ігри, а в цьому налагодженому бізнесі жоден з цих двох гріхів не є прийнятним. Той старший хлопець помре в 1943 році від шулерського ножа в горлі; молодший — у 1945-ому, коли відступ японців спричинить хаос. Коли він помре, на ньому буде сорочка з латками, що були вирізані з одягу Ремі. От такий він, шанс; така доля.)

Ремі пропонує заплатити кілька монет — жменю — за свою їжу, але мати контрабандиста вже спить, і щось у тому, як мирно вона це робить, як спокійно лежить, спершись на свого теплого слона, який міг розчавити її худорляве тіло одним змахом хобота, одним рухом убік, але чекає, поки вона мирно спочиває — можливо, саме це видовище пробуджує в Сонґнумі філантропію, яку за інших обставин він би не виявив. Тож, лише сказавши весело: «Щасти тобі, іноземцю!», він махає рукою Ремі, і гравець іде своїм шляхом, до якої б долі той не вів.

От і весь пікнік у лісі.

Розділ 17

Поїсти, попити, трохи поспати під захистом дерев. Нарешті він знімає свої черевики, а його ноги розпухлі, почервонілі. Він робить поміж камнями гніздо, запалює дуже маленьке багаття з крихітних трісок і лягає подумати.

Де Абгік Лі?

(За п'ять миль від Накхон Савана, чекає, поки ти прийдеш до нього, Ремі, чекає, поки ти зайдеш у його пастку).

Де люди Абгіка?

(Троє досі прочісують пагорб, шукаючи тебе, менш ніж у чотирьох милях звідси — слідопит з друзями. Вони є найближчою та найбільш нагальною загрозою, але наразі їх відволікли стежки браконьєра, вони подумали, що ти теж міг скористатися