Читати книгу - "Світло чорної свічки"

миготливою млою повисла над пустелею. Сонце стояло високо-високо з зеніті.

«Зараз вирушати немає рації»,— сказав собі Лауренц, роздушив підбором недокурок і пригладив долонями коротко стрижене рудувате волосся. Воно було тепле, а на дотик — мов солома. Час, пробутий у Ель Параїсо, навчив його бути обачним. Він хутенько напнув білий шовк парашута на кущі домрану і ліг, простягнувшись, у затінку. На ньому не було сухого рубця. Переконавшись, що обидва захоплені годинники йдуть і показують однаковий час, він заплющив очі, щоб заснути. Його не турбувало те, що, можливо, за ним буде послано погоню. Вершникам на верблюдах потрібно щонайменше три дні, щоб дістатися сюди з Ель Параїсо, та й не так просто натрапити на його слід у пустелі, Може, пошлють і літак. Але він не вірив, що це станеться сьогодні пополудні. Адже до Іфні понад дві години льоту. Пошук з повітря забере багато часу для підготовки, зокрема на поповнення запасу пального.

Який обрати шлях для втечі, він знав. Мав твердий план. Ще в Ель Параїсо перед першою втечею він усе чітко обдумав. Пробиватися хотів він на північ, до Середземного моря. В портах Алжіра чи Орана сподівався знайти друзів, які допоможуть йому. Про одне пам'ятав: не сміє згаяти жодного дня. Напередодні свого дезертирства з легіону «Кондор» він заволодів таємницею, що мала велике воєнне і політичне значення. Він не вірив, щоб друзі з руху Опору на батьківщині або насамперед радянські товариші могли дізнатися про цю таємницю нацистів якимись іншими шляхами. Була й ще одна важлива причина. Він мусив за всяку ціну передати вісточку про себе в Німеччину і відновити перервані зв'язки.

Ніхто, крім нього, не знав інформатора в штабі повітряних сил. Такою була умова офіцера, і Лауренц не заперечував проти цих конспіративних заходів. Штабний офіцер симпатизував комуністам тільки тому, що ті найрішучіше боролися проти нацистів. Звідки у нього ненависть до гітлерівців, Лауренц достеменно не знав, і це ускладнювало виконання завдання. Самовільно кинувши «Кондор», він тим самим позбавив групи Опору інформації про наслідки їх диверсійних дій. Це мучило Лауренца, наче цвях у чоботі. І все-таки, якби повторилася схожа ситуація, він знову діяв би так, як учинив тоді, 18 серпня, у Віторіані.

Штаб бойової групи СП легіону «Кондор», до якої належав фельдфебель Лауренц, розмістився у Віторіані. 17 серпня 1938 року в підвалі школи чекали смерті сто арештованих. Це були жінки й дівчата, юнаки і сивоголові чоловіки, що в горах до останнього патрона чинили опір переважаючим силам фалангістів.

Пополудні Лауренц став свідком розмови між командиром бойової групи легіону і франкістським офіцером. Йшлося про розстріл полонених, що мав відбутися на світанку. Фалангісти побоювалися можливого нічного нападу бійців народного фронту на школу. Франкістський офіцер просив німців посилити охорону полонених. Командир дав згоду, і Лауренцу, як на щастя, було доручено очолити загін з вісімнадцяти солдатів. Про те, що зривається виконання завдання групи Опору, він не думав. Що важливіше: життя ста чотирьох полонених чи партійне доручення? Не роздумував над цим. Одна була зараз у нього мета: врятувати цієї ночі жінок і чоловіків від смерті.

Надвечір його загін зайняв оборону з тильного боку школи. Детально ознайомившись з обстановкою, Лауренц виставив пости, призначив зміну. Незадовго до опівночі, нібито почувши щось підозріле, він звелів солдатам півколом рухатися на південні позиції. Жоден з німецьких легіонерів не дотямив, що в результаті такого переміщення з північного боку утворювався вільний прохід.

Фалангіст біля входу до підвалу школи сонно посміхнувся, коли побачив, що до нього підходить німецький фельдфебель.

Лауренц вийняв портсигар і вдав, що ніяк не може знайти сірників. Фалангіст відразу поставив до стіни короткого італійського карабіна.

— Пор фавор! — В його руках блимнув вогник.— Душе прошю! — повторив він по-німецькому, запишавшися. І додав так само калічено: — Гітлер душе доприй!

«Ти сам полегшуєш мені справу»,— подумав Лауренц і ребром долоні блискавично ударив іспанця по сонній артерії. Ударив так, як учили його в авіашколі, коли проходили рукопашний бій. Пригодився також боксерський досвід, набутий в Айзенталі. Фалангіст звалився додолу.

В підвалі було темно. Принишклі полонені сиділи навпочіпки, ніхто не спав. Ураз двері рвучко відчинилися, і сніп світла упав на склеписту стелю. На порозі з'явився німецький фельдфебель з гвинтівкою в руці. Полонені розгублено дивилися на нього, не розуміючи знаків, що він їм подавав рукою.

Лауренц згаяв декілька секунд, поки придумував вихід із становища. Крутнувся назад, схопив фалангіста за комір й приволік неживе тіло до порога, Люди в підвалі, що якусь мить перебували в заціпенінні, враз заворушилися.

Коли вже останні полонені долали залізну огорожу в кінці шкільного подвір'я, пролунав перший постріл, Лауренц і три молоді баски прикривали втечу ручним кулеметом і двома автоматами. Одному баскові куля влучила прямо в лоб. Він відразу помер. Лауренца при відступі поранило в руку вище ліктя.

Звільненим пощастило пробратися в гори, де вони приєдналися до партизанського загону. Командував ним датчанин Гуннар йоренсен.

Лауренцова рана невдовзі загоїлась. Він узяв участь в операції по захопленню тилового обозу франкістських путчистів. На його очах командирові загону Гуннару Йоренсену кулеметна черга прошила груди. Через два дні розвідувальна група, до якої належав Лауренц, висаджувала в повітря міст. Тут його й схопили фалангісти.

На допитах, під час катувань він мовчав, як камінь. Його вважали командиром партизанського загону. Він не заперечував. Якби він сказав правду про себе, франкісти передали б його до легіону. Але й там на нього чекав смертний вирок. Він мовчав, і це зберегло йому життя. Сп'янілий від перемоги, каудильйо помилував Лауренца, і замість кулі він одержав довічне ув'язнення у каторжній тюрмі Ель Параїсо.

Лауренц заплющив очі і прислухався до свого дихання. Ніщо більше не порушувало тиші в цій духоті під білим шовковим дахом. Його голова схилилася набік.